Справа № 22ц- 5312 / 10 Головуючий у І інстанції – Бовчалюк З.А .
Категорія № 21 Доповідач – Свистун О.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 грудня 2010 року місто Луцьк
Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів:
головуючого – судді Шевчук Л.Я.
суддів Свистун О.В., Подолюка В.А.
при секретарі Матюхіній О.Г.
з участю позивача ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності недійсними,
за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2010 року,-
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 вказує на незаконність рішення суду із-за неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2010 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування та свідоцтва про право власності недійсними - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводів позивача щодо виконання рішення виконавчого комітету Луцької районної ради від 09.04.1987 року щодо знесення старого будинку, який знаходився за адресою АДРЕСА_1 та не з’ясував, чи відповідає забудова даної земельної ділянки генеральному плану забудови села Воютин. Вважає, що даритель ОСОБА_5 не мала права дарувати даний будинок, оскільки зобов’язувалася його знести при будівництві нового.
Крім того, зазначає, що строку позовної давності не пропустила, оскільки взнала, що будинок подарований сестрі ОСОБА_4 тільки в березні 2009 року.
Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених.
Відповідач ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечила, оскільки вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір дарування складено та посвідчено нотаріусом відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Воютинської сільської ради № 61 від 10.03.1987 року ОСОБА_1 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку в с. Воютин Луцького району згідно генерального плану забудови села на земельній ділянці площею 0.08 га за рахунок присадибного фонду колгоспу. Рішенням виконавчого комітету Луцької районної ради № 99 від 09.0401987 року ОСОБА_1 дозволено будівництво індивідуального житлового будинку в с. Воютин Луцького району, яка проживає в старому будинку з батьками, житлова площа якого 16 кв.м., склад сім’ї 4 чоловіки, працює в колгоспі «Дружба». Земельна ділянка виділяється за рахунок присадибної ділянки, яка була надана її батькам для ведення підсобного господарства. В п. 5 даного рішення ОСОБА_1 зобов’язано після закінчення нового житлового будинку старий знести в місячний строк (а.с. 4,5,37).
Згідно свідоцтва про право власності на об’єкти нерухомого майна від 30 квітня 2004 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку в АДРЕСА_2, яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Воютинської сільської ради від 25 березня 2004 року № 6 (а.с.6).
Старий житловий будинок знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ( матеріали інвентаризаційної справи).
Судом першої інстанції встановлено, що 30 квітня 1986 року ОСОБА_6 заповів все належне йому майно ( житловий будинок, господарські будівлі та споруди, гараж) дружині ОСОБА_5. 01.10 1997 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на спірний будинок на підставі рішення Воютинської сільської ради від 21 лютого 1997 року та отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок, який 03 листопада 2000 року подарувала належний їй житловий будинок та господарські будівлі і споруди розташовані в АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_4. 28 грудня 2000 року ОСОБА_4 зареєструвала право власності на подарований житловий будинок.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. Статтею 58 цього ж Кодексу встановлено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду ( удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Із встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_5 подарувала належну їй на праві власності садибу своїй дочці ОСОБА_4 Іншого наміру в неї не було і позивач не надала доказів в підтвердження своїх вимог та заперечень. Крім того, садиба ОСОБА_5 значиться за адресою АДРЕСА_1, а житловий будинок ОСОБА_2 – за адресою АДРЕСА_2. Тобто на два будинки відкрито два погосподарські номери.
Крім того, після укладення договору дарування обдарована особа провела перереєстрацію нерухомого майна та отримала свідоцтво про право власності.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір дарування складено відповідно до вимог чинного законодавства, волевиявлення дарувателя було вільним та не удаваним.
Покликання позивача, що суд першої інстанції не дав оцінки наданим нею доводам щодо знесення старого житлового будинку після побудови нового безпідставні, оскільки старий житловий будинок не належав ОСОБА_2 на праві власності, земельна ділянка виділена їй під забудову з дозволу землекористувача, відкрито два погосподарських номери так як є дві адреси. А також в рішенні виконавчого комітету Луцької міської ради № 99 від 09.04.1987 року зобов’язано ОСОБА_2 знести старий будинок, який їй не належав на праві власності. Рішення про знесення старого будинку де б зобов’язано батьків ОСОБА_2 позивач суду гне надала.
Крім того, в судовому засіданні з’ясовано, що будівництвом двох будинків не суперечить будівельним нормам забудови села, не порушують будь-чиїх прав та інтересів.
Отже, підстав для визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право власності на житловий будинок, які вказує позивач в позовній заяві та під час розгляду справи, судом не встановлено і позивач не надала суду будь-яких доказів в підтвердження своїх вимог та заперечень, як вимагає ст.. 60 ЦПК України.
Покликання позивача, що судом застосовано строки позовної давності не відповідає дійсності, оскільки спір вирішено по суті позовних вимог без застосування строків позовної давності.
Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 25 жовтня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: