Справа № 11 - 602/10 Головуючий по І інстанції Ющук О.С.
Категорія: ч. 1 ст. 185, Доповідач Пазюк О.С.
ч.2 ст. 296, КК України
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Луцьк 21 грудня 2010 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді: Пазюка О.С.,
суддів: Фідрі О.М., Опейди В.О.,
з участю прокурора: Артиш Н.В.,
потерпілого: ОСОБА_1,
засуджених: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду від 06 жовтня 2010 року, яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, має на утримані малолітню дитину, працює механізатором СГПП "Рать", несудимий, -
Засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України на 1 (один) рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, більш суворим, остаточно визначено до відбуття ОСОБА_2 1 (один) рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладено обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи, навчання та періодично з'являтись у ці органи для реєстрації.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та житель АДРЕСА_2, українець, громадянин України, з неповною середньою освітою, неодружений, працюючий механізатором СГПП "Рать", несудимий,
засуджений за ч. 2 ст.296 КК України на 1 (один) рік обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_3 покладено обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи, навчання, періодично з'являтися в ці органи для реєстрації.
Запобіжний захід засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередній – підписку про невиїзд.
Вироком вирішено долю речових доказів.
Розглянувши справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області,
В С Т А Н О В И Л А:
Даним вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винними та засуджені за те, що 30 листопада 2009 року, біля 20 год., в с. Новий Оздів Луцького району, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, вчинили хуліганство, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка проявилася в заподіянні потерпілому ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Крім того, ОСОБА_2, 30 листопада 2009 року, біля 20 год. в с. Новий Оздів Луцького району, після вчинення хуліганства щодо потерпілого ОСОБА_1, повертаючись до автомобіля "ВАЗ 2106", під його керуванням, виявив на дорозі мобільний телефон марки "Нокіа 1208" вартістю 280 грн., в якому знаходилася сім-картка оператора мобільного зв’язку "МТС", вартістю 10 грн., на рахунку якої було 20 грн., який належав ОСОБА_1, таємно викрав його, чим спричинив потерпілому матеріальних збитків на загальну суму 310 грн.
В апеляції ОСОБА_1 просить вирок Луцького міськрайонного суду від 06 жовтня 2010 року скасувати, як незаконний, а справу повернути на додаткове розслідування. Апеляцію обґрунтовує тим, що дії засуджених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кваліфіковані невірно. Вважає, що оскільки вони вчинили на нього напад з метою заволодіння майном, їх дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 187 КК України.
Крім того, зазначає, що суд безпідставно призначив засудженим мінімальне покарання, не врахувавши, що злочин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили умисно, з особливою зухвалістю і жорстокістю, завдали шкоди його здоров’ю.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи апеляції, потерпілого, який підтримав свою апеляцію, прокурора та засуджених, які заперечили апеляцію, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог частини 3 статті 299 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому факти, які не оспорюються сторонами, вважаються дослідженими та встановленими в судовому засіданні. Суд роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
Як вбачається з протоколу судового засідання, в ході судового розгляду справи було застосовано положення ст. 299 КПК України. При цьому судом було з'ясовано, чи правильно розуміють підсудні та інші учасники судового розгляду, в тому числі і потерпілий ОСОБА_1, зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи.
Скаржник ОСОБА_1 в суді першої інстанції погодився з позицією прокурора та заявив, що йому зрозумілі положення ст. 299 КПК України, в тому числі можливість бути позбавленим права на апеляційне оскарження не досліджуваних судом обставин справи.
Проте у своїй апеляції, ОСОБА_1 оспорює фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засуджених, вважаючи, що їх дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 187 КК України, на що не має права.
Оскільки потерпілому ОСОБА_1 були роз’яснені наслідки розгляду справи за правилами ст. 299 КПК України, то його апеляція в частині оскарження кваліфікації дій засуджених розгляду не підлягає.
Щодо доводів в апеляції скаржника про м’якість призначеного засудженим покарання, то вони є безпідставними.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
Як вбачається з вироку суду, призначаючи покарання ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 296 та ч. 1 ст. 185 КК України, а ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 296 КК України, суд першої інстанції врахував: особи винних, тяжкість вчинених злочинів, які відносяться, до категорії середньої тяжкості, характер та спосіб їх вчинення; пом’якшуючі покарання обставини засуджених – щире каяття, їх позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, а ОСОБА_2 має на утриманні малолітню дитину, викрадений мобільний телефон повернуто, їх молодий вік.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 можливе без ізоляції від суспільства та призначив їй покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ним нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 299, 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області, -
УХВАЛИЛА:
Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 06 жовтня 2010 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – без зміни.
Головуючий /підпис/ Пазюк О.С.,
Судді /підписи/ Фідря О.М., Опейда В.О.
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду
Волинської області О.С. Пазюк