У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц–8149/10 Головуючий в 1-ій інстанції – Маймур Ф.Ф.
Категорія - 5 Доповідач - Демченко Е.Л.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого – судді Басуєвої Т.А.
суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.
при секретарі - Качур Л.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності, мотивуючи його тим, що з 23 вересня 1995 року по 01 березня 2006 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Під час шлюбу за спільні кошти ними за договором купівлі-продажу в 2001 році було придбано АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що відповідачка порушує його права на квартиру, просить визнати за ним право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 квітня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська та ухвалені нового рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що не є достатнім для вирішення права спільної сумісної власності на майно подружжя лише наявності факту придбання майна під час шлюбу.
Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони по справі з 23 вересня 1995 року по 01 березня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу вони за договором купівлі-продажу частини домоволодіння, укладеного 13 грудня 2001 року Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, придбали 11/100 частин АДРЕСА_1.
Відповідно до ч.1 ст.60 СК України, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Аналогічне положення закону було закріплено й у ст.22 КпШС України, чинний на час набуття одним з подружжя спірного майна.
Згідно роз’яснень, даних в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок” від 04 жовтня 1991 року №7, з наступними змінами, інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі), не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визначення права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст.213,214 ЦПК не взяв до уваги, що ця спірна частина домоволодіння була набута ОСОБА_3 під час шлюбу з позивачем і в період їхнього спільного проживання й ведення домашнього господарства.
З огляду на викладене ухвалене у справі судове рішення не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню на підставах п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення.
Посилання відповідачки на те, що спірна квартира оформлена на її ім’я і позивач ніколи не претендував на цю квартиру є безпідставними, оскільки оформлення на ім’я одного з подружжя правовстановлюючих документів на нажите в період шлюбу майна не виключає його права пред’явити позов до другого подружжя про поділ між ними цього майна.
Доводи ОСОБА_3 щодо придбання квартири за кошти її батька, колегія суддів до уваги не приймає, так як вони спростовуються роз’ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок”.
Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, –
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 квітня 2010 року скасувати.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири №3 в домоволодінні №9 по вул.Паторжинського в м.Дніпропетровську.
Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: