АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц - 15074 / 2010                                  Головуючий в 1 інстанції  - Петренко А.П.

Категорія  - 19 / 27                                                  Доповідач   -  Глущенко Н.Г.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

21 грудня 2010 року          Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого    -  Перцової В.А.

            суддів               -  Глущенко Н.Г., Куценко Т.Р.

            при секретарі  -   Самоткан В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»

на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про  зобов’язання виконати умови кредитного договору; визнання недійсними  пунктів кредитного договору в частині дострокового виконання зобов’язання і його розірвання; визнання нікчемними пунктів договору, а дій банку неправомірними по збільшенню процентної ставки та зобов’язання вчинити певні дії щодо нарахування процентів по кредитному договору та зарахуванню переплати по кредитним платежам, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»  (нині Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль») про  зобов’язання  виконати умови кредитного договору.

    В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що 09.11.2007 року  між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/03-03/01/970 (далі Договір) про  надання споживчого кредиту, за умовами якого вона  отримує кредит у розмірі 400000 грн. двома траншами, з остаточним строком повернення кредиту 08.11.2017 року.

Відповідно до умов договору позивачкою, 09.11.2007 року, було отримано перший транш на споживчі потреби, через касу банку, в сумі 200000 грн.

Згідно п.1.3.10 Договору, у разі кредитування траншами, для отримання суми кожного наступного траншу, - необхідно надати банку кредитну заявку та документи, що підтверджують цільове використання попередньо наданих кредитних коштів.

З метою виконання цієї умови договору, позивачка направила банку заяву від 25.02.2009 року про надання другого траншу в сумі 200000 грн., з доказами підтвердження цільового використання (споживання) першого траншу кредиту, яку банк отримав.

Однак, відповідач відмовився виконати умови договору по наданню другого кредитного траншу в сумі 200000 грн. про що повідомив її своїм листом від 05.03.2009 року.

Позивачка вважає, що банк безпідставно відмовив їй у видачі другого кредитного траншу, чим порушив як умови укладеного між сторонами кредитного договору, так вимоги матеріального закону.

За таких обставин, позивачка просила суд зобов’язати відповідача виконати умови кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200000 грн. під 12,5% річних / а. с. 5-7 /.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, в квітні 2010 року, позивачка  уточнила свої позовні вимоги і просила суд:  

зобов’язати банк виконати умови кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200000 грн. під 12,5% річних;

визнати недійсними умови пунктів 1.9.1; 1.9.3; 1.12.3 кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року в частині вимог дострокового виконання  зобов’язань та розірвання кредитного договору;

визнати п. п. 1.4.1.7 – 1.4.1.7.2 кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року нікчемними, а дії банку по збільшенню процентної ставки неправомірними;

зобов’язати банк нараховувати проценти по кредитному договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007року на рівні 12,5% річних, що дорівнює 2940 грн. від кожного траншу на суму 200000 грн.;

зобов’язати банк зарахувати переплату по кредитним платежам по кредитному договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007року в майбутні платежі по цьому договору в сумі 12552 грн. згідно розрахунку станом на 13.08.2010 року / а. с. 124-126,148 /.

Відповідач - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» позов не визнав.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 29.10.2010 року позовні вимоги ОСОБА_2  задоволені частково.

Суд зобов’язав ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» виконати умови кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200000 грн. під 12,5% річних.

Також, суд визнав недійсними умови пунктів 1.9.1; 1.9.3; 1.12.3 кредитного договору  № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року в частині вимог дострокового виконання  зобов’язань та розірвання кредитного договору.

Суд зобов’язав ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» нараховувати проценти по кредитному договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007року на рівні 12,5% річних, що дорівнює 2940 грн. від кожного траншу на суму 200000 грн.

Крім того, суд зобов’язав ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зарахувати переплату по кредитним платежам по кредитному договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007року в майбутні платежі по цьому договору / а. с. 182-190 /.  

З таким рішення не погодився відповідач – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду від 29.10.2010 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_2 в її позовних вимогах в повному обсязі.

Як на підстави своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Крім того, на думку  відповідача, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи / а. с. 198-205 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення по справі згідно п. п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов’язання виконати умови кредитного договору; визнання недійсними  пунктів кредитного договору в частині дострокового виконання зобов’язання і його розірвання; визнання нікчемними пунктів договору, а дій банку неправомірними по збільшенню процентної ставки та зобов’язання вчинити певні дії щодо нарахування процентів по кредитному договору та зарахуванню переплати по кредитним платежам, - суд першої інстанції виходив з того, що банком допущено порушення матеріального закону при відмові виконати умови кредитного договору по наданню позивачці другого траншу, а посилання відповідача на невиконання позивачкою умов кредитного договору, для вирішення питання про надання другого кредитного траншу, є надуманими, жодних умов для відмови у наданні другого траншу у банку не було.

Щодо умов кредитного договору,  в частині дострокового виконання зобов’язання і його розірвання, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони в силу ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими.

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункти кредитного договору щодо збільшення процентної ставки по кредитному договору є нікчемними, а дії банку по збільшенню процентної ставки – неправомірними, оскільки ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банку заборонено в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки, а тому банк повинен нараховувати проценти по кредиту позивачці на рівні 12,5% річних по кожному траншу, зробивши відповідний  перерахунок позивачці та зарахувавши переплату по кредитним платежам в рахунок майбутніх платежів по цьому кредитному договору.

Однак, з такими висновками суду погодитись неможна оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи, умовам укладеного між сторонами договору та діючому матеріальному і процесуальному праву.

Згідно ст. 1054 ЦК України – за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредиту.

Судом встановлено, що 09.11.2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (нині ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») було укладено кредитний  договір   №014/03-03/01/970  (далі Договір) / а. с.9-20 /

Зазначений кредитний договір укладено сторонами в письмовій формі, як того і вимагає ст.1055 ЦК України, та підписаний обома сторонами у відповідності зі ст.207 ЦК України, а тому він вважається укладеним з моменту його підписання, що передбачено п.1 цього договору, і є двостороннім правочином.

Відповідно до ст.203 ЦК України – зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається з кредитного  договору   № 014/03-03/01/970  від 09.11.2007 року він був укладений за волевиявленням обох сторін і був спрямований на реальне отримання позивачкою кредиту, а банком – отримання процентів за наданий кредит, та повернення цього кредиту.

Кожна із сторін розуміла мету укладено договору.

Всі умови кредитного договору викладені сторонами в цьому договорі, з якими вони погодились, підписавши цей договір без якихось зауважень чи розбіжностей.

Згідно умов спірного кредитного договору, як того і вимагає ст. 1954 ЦК України, сторони досягли згоди про те, що банк (кредитодавець) надає позичальникові – ОСОБА_2 грошові кошти (кредит) в розмірі 400000 грн. на споживчі цілі. Кредит надається траншами і розмір першого траншу складає 200000 грн. Дата остаточного строку повернення кредиту 08.11.2017 року.

Відповідно до п.3 Договору сторони домовились, що процентна ставка складає 12,5% річних, але відповідно до п.1.4.1.7. – сторони дійшли взаємної згоди про можливість збільшення розміру процентної ставки в разі настання істотних змін обставин, про що конкретно вказали в цьому пункті договору, самі визначивши істотні зміни обставин, як і визначили прядок та процедуру зміни процентної ставки, про що вказали в п. п. 1.4.1.7.1. – 1.4.1.7.3.

Таким чином, посилання позивачки в позовній заяві на одностороннє підвищення банком процентної ставки по договору є надуманими і таким, що не відповідають умовам кредитного договору, укладеного між сторонами, і нормам ЦК України та  іншим актам цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності з умовами договору, зокрема п.1.4.1.7.1, про зміну процентної ставки з 01.08.2008 року банк повідомив позивачку шляхом направлення останній 11.07.2008 року листа  про зміну процентної ставки по договору / а. с. 154 /, де вказав підстави та причини підвищення процентної ставки з 12,5 % до 17% річних. Факт відправки та вручення 21.07.2008 року позивачці цього листа підтверджується поштовим повідомлення /а. с. 149/.

Ніяких заперечень щодо зміни процентної ставки позивачка банку не направила, а навпаки з жовтня 2008 року  проводила і проводить оплату відсотків по кредиту  в розмірі 17% річних, що підтверджується платіжними квитанціям наданими суду позивачкою  та банком / а. с.29-34, 168-171 /.

Оскільки, позивачка з жовтня 2008 року  сплачує відсотки за новою ставкою, то пропозицію щодо підвищення відсотків слід вважати прийнятою і правочин вчиненим, враховуючи ч. ч. 2,3 ст. 205, ч.2 ст. 642 ЦК України, так як фактичні дії позивачки вказують на прийняття нею пропозиції.

Посилання позивачки та її представника на те, що лист банку про підвищення процентної ставки вона не отримувала, а оплату по кредиту проводить її син, - не можуть бути прийняті до уваги при вище викладених обставинах.

Отже, підвищення процентної ставки по кредитному договору та дії банку по нарахуванню позивачці відсотків по кредиту в розмірі 17% річних відповідають умовам кредитного договору та нормам ЦК України, що діяли як на момент укладення договору, так і на момент підвищення процентної ставки.

Таким чином, позовні вимоги позивачки, в частині визнання нікчемними пунктів 1.4.1.7 – 1.4.1.7.2 договору, а дій банку неправомірними по збільшенню процентної ставки, як і позовні вимоги про зобов’язання банку нараховувати проценти по кредитному договору  на рівні 12,5% річних  та зобов’язання зарахувати переплату по кредитним платежам в майбутньому, - задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними умов пунктів 1.9.1: 1.9.3: 1.12.3 кредитного договору від 09.11.2007 року, в частині  дострокового виконання зобов’язань та розірвання кредитного договору, то вони теж не підлягають задоволенню, оскільки, як уже було вище зазначено, договір між сторонами укладений у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсними пунктів  кредитного договору  в частині вимог дострокового виконання зобов’язання і його розірвання, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони в силу ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими, але з таким висновком суду погодитися неможливо.

Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» - договір про надання споживчого кредиту укладається  між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає  кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірах та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному законі чітко прописана процедура укладення договору, яка включає питання щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому, в разі ненадання зазначеної інформації, суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність встановлену ст.ст. 15 і 23 цього Закону, тобто   ЗУ «Про захист прав споживачів».

Договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були визначені в договорі.

Отже, з урахуванням вище викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Таким чином, правовідносини які виникли між сторонами, у зв’язку з укладеним 09.11.2007 року кредитним договором, регулюються нормами ЦК України та спеціальним законодавством в системі кредитування.

Пункти 1.9.1: 1.9.3: 1.12.3 Договору, які позивачка просить визнати недійсними, в частині вимог дострокового виконання зобов’язання та розірвання кредитного договору, - є  однією із форм (видів, умов) забезпечення належного виконання  боржником зобов’язань за кредитним договором і ці пункти не суперечать вимогам книги 5 «Зобов’язальне право» ЦК України та іншим актам цивільного судочинства, а тому підстав для визнання їх недійсними немає, тобто позовні вимоги  ОСОБА_2 і в цій частині задоволенню не підлягають.

Безпідставними є вимоги позивачки про зобов’язання банку виконати  умови кредитного договору від 09.11.2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200000 грн. під 12.5%, з наступних підстав.

Як вбачається з кредитного договору № 014/03-03/01/970  від 09.11.2007 року  сторонами було укладено договір про надання  ОСОБА_2 кредиту в розмірі 400000 грн. траншами. Перший транш в розмірі 200000 грн. позивачкою отриманий у відповідності з умовами договору зі строком остаточного його повернення 08.11.2017 року, а повернення кредиту та оплата відсотків по кредиту відбувається згідно графіку погашення до цього договору / а. с. 9-20 /.

Відповідно до п.1.3.10. Договору – у разі кредитування траншами, для отримання в банку кожного наступного траншу фінансування, слід надати банку кредитну заявку та документи, що підтверджують цільове використання попередньо наданих кредитних коштів.

До подачі кредитної заявки на видачу чергового траншу позичальник зобов’язаний надати звіт про цільове використання попереднього траншу, з доданням підтверджуючих документів ( п.1.7.1.1. Договору ).

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2009 року до відділення банку надійшла заява ОСОБА_2 від 25.02.2009 року з проханням розглянути питання про можливість видачі другого траншу кредиту у розмірі 200000 грн. / а. с. 35 /. Ніяких документів, що підтверджують цільове використання попередньо наданих коштів, як і звіту позивачка банку не надала.

 Доказів надання банку таких документів позивачка суду не надала.

Крім того, згідно п.1.7.4. Договору – банк має право відмовити позичальнику в наданні чергового траншу в разі невиконання позичальником умов цього договору та/або інших договорів, що пов’язані з цим договором.

Відповідно до п. 1.3.6 частини 2 Договору право позичальника на отримання кредиту виникає з моменту наступних умов:  за вимогою банку, укладення між банком та поручителем договору поруки на умовах, що влаштовують банк та вступ його в дію.

Не зважаючи на те, що у анкеті на отримання кредиту від 08.11.2007 року ОСОБА_2, зазначила особу, яка може виступити її поручителем – ОСОБА_3, проте  договір поруки так і не був укладений, а отже ця умова договору виконана не була / а. с. 46 /.

Згідно п. 2.3.9 частини 2 Договору позичальник зобов’язаний забезпечити наявність та дійсність договорів страхування протягом дії кредитного договору. У випадку, якщо строк дії договорів страхування закінчується, а боргові зобов’язання позичальника за цим договором залишаються невиконаними, позичальник зобов’язаний до закінчення строку дії існуючих договорів страхування укласти нові договори страхування на умовах, письмово погоджених з банком.

Строк дії договорів страхування від 09.11.2007 року (договір страхування майна та договір страхування від нещасного випадку), укладених на один рік між позивачкою та ЗАТ «Страхова компанія «Кредо-Класік», – сплинув, у зв’язку з чим банк своїм листом від 25.11.2008 року нагадав позивачці про необхідність укладення  договорів страхування на новий строк, але позивачка їх уклала лише 19.05.2009 року, тобто уже після відмови банку їй у видачі другого кредитного траншу / а. с. 151-153, 156-157,155, 158-159 /.

За таких обставин, 05.03.2009 року банк направив позивачці листа про відмову у видачі другого кредитного траншу з посиланнями на ту обставину, що нормативними документами НБУ встановлені обмеження, оскільки має місце криза ліквідності, а значне зростання вартості кредитних ресурсів створюють об’єктивні передумови обмеження доступу до кредитних ресурсів та погіршення фінансового стану позичальників. При цьому банк зазначив, що погашення існуючої заборгованості по кредиту, з боку позивачки, має відбуватися відповідно до графіку погашення / а. с. 36 /.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що виходячи з умов договору та дійсних обставин по неналежному виконанню позивачкою умов кредитного договору, - банк мав всі підстави для відмови позивачці у видачі другого траншу.

Відповідно до п.1.7.3 Договору  у разі надання кредиту траншами, перед наданням чергового траншу, в разі зменшення вартості предмету іпотеки, що є забезпеченням по кредиту, понад 30%, банк може вимагати від позичальника оформлення додаткового забезпечення виконання зобов’язання за цим договором.

В забезпечення зобов’язань по спірному кредитному договору позивачка ОСОБА_2 передала в іпотеку банку магазин будинок (магазин) по вул.. Вокзальній,71 в м. Апостолове, заставна вартість якого  була визначена в сумі 582210,00 грн., а відповідно до переоцінки, що була проведена оцінювачем банку, ринкова вартість вказаного іпотечного майна склала 301056,98 грн., тобто зменшилась понад 30%, про що ОСОБА_2 була повідомлена листом банку від 23.04.2009 року і їй було запропоновано надати банку додаткове забезпечення щодо надання кредитних коштів, але ОСОБА_2 не прореагувала на дане звернення банку, як і не запропонувала та не надала додаткового забезпечення по кредиту / а. с. 120,150 /.

Крім того, після укладення 09.11.2007 року кредитного договору та отримання першого траншу в сумі 200000 грн., позивачка ОСОБА_2 порушувала умови цього договору, зокрема п. п. 4;5;1.5 Договору,  щодо  погашення відповідної частини кредиту та сплати процентів  шляхом сплати їх згідно з графіком погашення до цього договору, у зв’язку з чим станом на  04.11.2009 року заборгованість по кредиту склала - 181643,51 грн., а по відсоткам - 918,50 грн. / а. с.118-119 / і це при тому, що вразі виконання позивачкою умов кредитного договору, у відповідності з графіком, заборгованість на листопад 2009 року повинна була б складати лише 177808,62 грн. / а. с.19 /.

Тобто, уже мало місце невиконання позивачкою умов договору щодо повернення кредиту по першому траншу, а докази можливості належного виконання умов кредитного договору по першому траншу позивачка суду не надала, як і відсутні докази платіжоспроможності позивачки щодо можливості належного виконання умов договору в разі надання другого траншу, що не було прийнято до уваги судом першої інстанції, який зобов’язав банк надати позивачці другий транш і це при наявності заборгованості по спірному кредитному договору.

Також, ухвалюючи рішення  в цій частині позовних вимог і зобов’язуючи банк видати позивачці другий транш під 12,5% річних, суд першої інстанції не прийняв до уваги ту обставину, що на момент ухвалення судом рішення  проценти по кредиту були підвищені у відповідності з умовами кредитного договору та вимогами  норм ЦК України, що діяли на момент укладення договору та на момент підвищення процентів по кредиту.

За таких обставин, колегія суддів проходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2 про зобов’язання банку виконати умови кредитного договору № 014/03-03/01/970 від 09.11.2007 року шляхом надання другого траншу в сумі 200000 грн. під 12,5% річних не може залишатись в силі і підлягає скасуванню з відмовою позивачці в цій частині позовних вимог.

Таким чином, виходячи з вище наведеного, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга банку підлягає задоволенню, а рішення суду від 129.10.2009 року – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачці в її  позовних вимогах до банку.  

Керуючись ст.ст. 303, 307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» -

  задовольнити.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2010 року – скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в її позовних вимогах до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про  зобов’язання виконати умови кредитного договору; визнання недійсними  пунктів кредитного договору в частині дострокового виконання зобов’язання і його розірвання; визнання нікчемними пунктів договору, а дій банку неправомірними по збільшенню процентної ставки та про зобов’язання вчинити певні дії щодо нарахування процентів по кредитному договору та зарахуванню переплати по кредитним платежам.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: