С права № 2а- 867/10/0408                                                   

                                                                         П О С Т А Н О В А  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ             

17  грудня   2010 року

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу у складі

 Головуючого судді                                                             Грищенко Н.М.,

При секретарі                                                                      Желдак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку ст. 41 КАС України адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Дзержинському районі міста Кривого Рогу про перерахунок надбавки до пенсії, як дитині війни, -

  В С Т А Н О В И В:    

                 Від позивачки ОСОБА_1 17 листопада  2010 року до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу надійшов адміністративний позов до відповідача, у якому позивачка просить  суд  поновити їй строк звернення до суду за захистом порушеного права; стягнути з відповідача на її користь  недоплачену щомісячну соціальну допомогу до пенсії за період з 01.01.2006 року по час винесення рішення.  

До суду надала заяву в якій уточнила період стягнення на її користь недоплаченої суми.  

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона як дитина війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішень Конституційного  суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року має право отримувати державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, проте відповідач не виконує вимог Закону, чим порушує її права та законні інтереси.  

У 2006, 2007 роках така допомога їй  взагалі не виплачувалася відповідачем, а з 01.01.2008 року виплачувалась частково, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. З цього приводу вона зверталася до управління Пенсійного Фонду у Дзержинському районі м. Кривого Рогу, але отримала відповідь, що за 2007 рік їй така надбавка не нараховувалась у зв’язку з призупиненням дії ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про державний бюджет України». А з 01.01.2008 року відповідно до змін, внесених до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» підвищення дітям війни встановлюється у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, що й стало причиною звернення до суду.    

Про час і місце судового розгляду справи сторони належним чином повідомлені, про що свідчать заява позивачки та заперечення представника відповідача, тому судом не застосовано наслідки неприбуття у судове засідання сторін, передбачені ст. 128 КАС України та проведено розгляд справи у відсутності сторін у порядку письмового провадження відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України.

Оскільки справу розглянуто без участі сторін, відповідно до ст. 41 КАСУ фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд  не здійснює.

Суд,  дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася  ІНФОРМАЦІЯ_1  (а.с.9),   і відповідно до вимог ст. 1 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 року, набув статусу «Дитини війни», що надає їй  право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом  України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі і ст. 6 вказаного Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус «Дитини війни», на 30% мінімальної пенсії за віком.  

Починаючи з 01.01.2008 року позивачка отримує від відповідача щомісячно, надбавку до пенсії за віком як «Дитина війни» в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується довідкою (а.с.6-8).  

Не погоджуючись з нарахованими та виплаченими сумами державної соціальної допомоги до пенсії за віком як «Дитині війни», позивачка 18.05.2010 року звернулася до відповідача з письмовою заявою щодо перерахунку та виплати недоотриманої нею соціальної допомоги з розрахунку 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно, на що відповіддю УПФУ в Дзержинському районі м. Кривого Рогу від 28.05.2010 року № 877/05-33 їй було відмовлено у здійсненні таких перерахунку та виплати та рекомендовано звернутися до суду  (а.с. 6-8).  

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.  

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року вказаний пункт статті 77 виключено та статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету".  

Кабінет Міністрів України протягом 2006 року будь-яких рішень на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймав.  

Таким чином, у 2006 році пільги дітям війни, що передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджено не було.  Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.  

Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» також було зупинено на 2007 рік.  

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рн/2007 від 09.07.2007 року визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.    

Після прийняття Конституційним Судом України вказаних рішень знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з 09.07.2007 року відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Законом України від 28.12.2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 6 цього Закону викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України  "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та  Закону України  "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів. Зазначені зміни набрали чинності з 01 січня 2008 року.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії «дітям війни» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, суд вважає, що відповідач, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року на виконання рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року повинен був керуватися ст. 6 ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» та, починаючи з 22.05.2008 року, неправомірно застосовує п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»), бо ці положення протирічать ЗУ «Про соціальний  захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.    

Вищевикладені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного Суду не виконував, що стало причиною звернення позивачки до суду.    

Відповідно до ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року  № 2195-ІV дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.  

Положення частини третьої статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.  

Посилання відповідача у відповіді на звернення позивачки на неможливість застосування мінімальної  пенсії за віком у зв’язку з не визначенням її величини для обчислення підвищення позивачу як «Дитині війни» є непереконливими, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, ніж передбачено ст. 28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімального розміру пенсії за віком.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», мінімальний розмір пенсії за віком включено до основних державних соціальних гарантій, а ч. 2 вказаної норми закону стверджує, що основні державні соціальні гарантії, які є джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом, тому посилання відповідача на відсутність механізму порядку обчислення підвищення до пенсії «дітям війни», суд вважає безпідставними.

Тому, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, при здійсненні нарахування підвищення пенсії позивачу як «Дитині війни» застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік, та відповідно до Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»,  з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.  

При цьому суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлене у залежність від бюджетних асигнувань.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до п.15 Положення «Про Пенсійний фонд України», Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління.

Надання дітям війни соціальної підтримки є державною програмою соціальної допомоги, яка згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків Державного бюджету, а Пенсійний фонд України згідно ст. 21 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів для здійснення програми соціальної підтримки дітям війни та відповідно до ч. 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів, а також розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх до Мінфіну України чи місцевому фінансовому органу, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (до яких відноситься і відповідач) та інше.  

Таким чином, вищенаведені норми свідчать про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки  (який має статус дитини війни), яка передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.  

Оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених норм, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем його права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.  Тому у задоволенні частини вимог позивача щодо зобов’язання відповідача враховувати в подальшому при нарахуванні пенсії на його користь недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд відмовляє.

       Відповідно до  ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

В силу ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.  

Суд, ґрунтуючись на встановлених в судовому засіданні фактичних даних та на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої, розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, вважає, що частина позовних вимог підлягає залишенню без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.    

Ухвалою суду від 19.11.2010 року  позовні вимоги позивачки  за період з 01.01.2006 року по 16.05.2010 року відповідно до ст.100 КАС України, суд залишив без розгляду у зв’язку із пропуском позивачкою строку звернення до суду.

З вхідного штампу Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу вбачається, що позивачка з вказаним адміністративним позовом звернулася до суду до відповідача щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії як дитині війни 17 листопада 2010 року. Тому суд вважає, що саме з 17.11.2010 року слід рахувати шестимісячний строк для звернення позивачки до суду.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням всіх обставин, які мають суттєве значення по справі, а саме за період: включно з 17.05.2010 року включно до 17.12.2010 року.

При цьому суд відповідно до ч.2 ст.11 КАС України для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає можливим вийти за межі його позовних вимог та конкретніше сформулювати резолютивну частину постанови з метою можливості її виконання в подальшому.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»,  Законом України  «Про соціальний захист дітей війни»,    ст.ст. 3, 8, 9, 11, 18, 69, 70, 71, 86, 94,99,100, 158-163 КАС України,   суд

  П О С Т А Н О В И В:  

              Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Дзержинському районі міста Кривого Рогу про перерахунок надбавки до пенсії, як дитині війни - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  за період включно з 17 травня  2010 року включно до 17 грудня 2010 року  

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1  підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з показника, встановленого частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та прожиткового мінімуму, який діяв у період включно з включно з 17 травня  2010 року включно до 17 грудня 2010 року з урахуванням виплачених сум.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу, а у разі якщо сторони були відсутні при винесенні постанови,  апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.  

      Суддя                                              Н.М.Грищенко