Справа №2-8796-10
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 листопада 2010 року м. Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі:
головуючого судді Бобрової І.В.
при секретарі Демянюк І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Миколаївській області про визнання дій суб’єкта владних повноважень незаконними та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як «дитині війни», -
В С Т А Н О В И В :
05 жовтня 2010 року позивач, звернувся в Заводський районний суд м. Миколаєва з адміністративним позовом до відповідача про визнання дій суб’єкта владних повноважень незаконними та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену 30% надбавку до пенсії як «дитині війни».
В своєму позові позивач зазначив, що відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” він має статус дитини війни, а відповідач, в порушення вимоги цього закону не проводить належних йому, згідно законодавства, виплат з 2009 року по теперішній час у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на порушення відповідачем чинного законодавства, просив суд винести рішення, яким визнати неправомірними дії відповідача: Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області та стягнути з відповідача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року у сумі 1225,20 грн, зобов’язати відповідача і надалі нараховувати і виплачувати йому таку державну соціальну допомогу.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, посилаючись на відсутність законодавчого визначення мінімального розміру пенсії за віком для громадян, яким пенсію слід підвищувати відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відсутність законодавчо визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги та пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, просив суд розглянути справу без участі представника, в задоволені позову відмовити повністю. Також при розгляді справи застосувати наслідки пропуску позивачами шестимісячного строку звернення до суду з позовом.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку:
- позивач відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні та його паспортом, копія якого є у матеріалах справи та не заперечується відповідачем. Згідно із ст.1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статус дитини війни має особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років;
- позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Заводському районі міста Миколаєва, отримує пенсію за віком та має правовий статус «дитини війни», що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни";
- відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком;
- згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;
- з набранням чинності 01 січня 2006 року Закону № 2195 дія ст. 6 цього Закону була призупинена на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до останнього змін - було передбачено поетапне запровадження такого підвищення;
- підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
- проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 р. визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в новій редакції;
- відповідно до ч. 2 ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені;
- таким чином, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов'язок відповідача виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195-IV від 18.11.2004р;
- у 2009 році та у 2010 році дія ст.6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений ЗУ “Про соціальний захист дітей війни”, має вищу юридичну силу, ніж постанова КМ України;
- за положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає;
- згідно ч. 1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом;
- з матеріалів справи вбачається, що відповідач виплачував щомісячно позивачу, як дитині війни, підвищення до пенсії на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем, як така, що суперечить Закону №2195-IV, який має вищу юридичну силу;
- Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, був встановлений відповідно: з 01 січня 2010 року – 695 грн., з 01 квітня 2010 року – 705 грн, з 1 липня – 709 грн.;
- враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за вказані періоди виплату надбавки до пенсії позивачам у розмірі, встановленому ст. 6 Закону № 2195-IV;
- доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог позивача, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV);
- Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до ЗУ " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів;
- таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачу, передбаченої ст. 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ;
- задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про нарахування відповідачем доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження;
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку. Як вбачається з адміністративного позову позивач не звертався до суду з проханням про поновлення строків звернення до суду та навпаки зазначив, що починаючи з 01.01.2009 року звертався до УПФУ з вимогою перерахунку розміру державної соціальної допомоги.
Про порушення позивачем строків звернення до суду вказує відповідач і наполягає на застосуванні цих строків та на відмові з цих підстав у задоволені позову.
Виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність головного УПФУ в Миколаївській області по невиконанню з 04.05.2010 року приписів статті 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії;
- суд вважає, що позов в частині позовних вимог щодо подальших виплат на користь позивача щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не надав суду доказів, що на час подання позову відповідач мав намір в майбутньому порушувати його права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22 Конституції України, ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.11, 69-71, 99, 100, 122, 160, 162, 183-2, 186 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, - задовольнити частково .
2. Визнати неправомірними дії відповідача Головного Управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Миколаївській області та зобов’язати перерахувати і виплатити позивачу ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 04 травня 2010 року по 04 листопада 2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка встановлена ч.1 ст.28 Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
3. Стягнути з Управління Державного казначейства у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 1,70грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені ст. 186 КАС України через Заводський районний суд м. Миколаєва і набирає чинності через 10 днів після її проголошення, якщо в цей термін не буде подано заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.
Головуючий суддя Боброва І.В.