РІШЕННЯ Справа №2-5850/10
ІМ*ЯМ УКРАЇНИ
19 листопада 2010 року , Приморський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого – судді Терьохіна С.Є.,
при секретарі - Лапшинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі, цивільну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Одеського міського голови, Одеської міської ради, комунальної установи ?деський пологовий будинок № 2”, третя особа - громадянин ОСОБА_2, про визнання недійсним розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу ,
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом в якому просив;
Визнати незаконним і скасувати розпорядження Одеського міського голови, від 16.01.2007 року, за № 49/К-01р, про його (ОСОБА_1) звільнення з посади головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2».
Поновити його - ОСОБА_1 на посаді головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2».
Стягнути з комунальної установи «Пологовий будинок №2» на його ОСОБА_1 користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, розмір якої визначити на момент винесення рішення по справі.
Стягнути на свою (ОСОБА_1) користь із Одеської міської ради моральну шкоду в сумі 50000 гривень.
Допустити негайне виконання рішення суду.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він безпідставно був звільнений згідно вказаного вище розпорядження Одеського міського голови з посади головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2» міста Одеси. Так, на думку позивача із оскарженого розпорядження вбачається лише те, що він (позивач) в інтерв’ю наданому друкованому виданню «Комсомольська правда» (в Україні) висловив нібито позицію за якою виправдовувалась висока смертність серед новонароджених та обґрунтовувалась не доцільність для держави нести витрати на догляд дітей, що народилися із вродженими хворобами або вадами. Також позивач послався на неналежний характер порівняння його висловлень, із засудженої на Нюренберському процесі 1946 року практикою «природного відбору», враховуючи те, що на даному процесі йшлося про злочини щодо звичаїв ведення війни та жодного разу не розглядалися питання смертності дітей в пологових будинках.
Посилаючись на те, що науковим світом, на даний час не скасовувалась теорія Дарвіна, а він позивач в свою чергу висловлювався лише про зрощення здорової генерації – ОСОБА_1 в підсумку наголосив на своєму праві вільного висловлення поглядів та думок, гарантованого кожному в ст. 34 Конституції України.
В суді, позивач в особі представника, свої вимоги підтримав в повному обсязі та додатково зазначив про те, що позивач ОСОБА_1 на своєї посаді сумлінно та добросовісно виконував обов’язки головного лікаря, разом із тим в оскарженому розпорядженні не міститься жодного факту та жодної законної підстави для звільнення позивача. Вся позиція міського голови, ґрунтується виключно на згаданому вище інтерв’ю позивача, що безумовно не може розглядатися як підстава для його звільнення з огляду на норми трудового законодавства.
Враховуючи факт незаконності звільнення, позивач на його думку на підставі норм ст. ст. 232, 233, 235 та 236 Кодексу Законів про працю України (КЗпП) повинен бути поновлений на посаді із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Посилаючись на ст. 237-1 КЗпП України, позивач вважає що діями відповідача – Одеської міської ради, йому завдано моральної коди в розмірі 50000 гривень, сума якої складається із того, що його – лікаря, доцента, кандидата мед. наук, фактично назвали нацистським злочинцем, обґрунтовується тривалістю судової тяжби та зусиллями по відновленню чесного імені, поширенням розпорядження про звільнення серед широкого загалу та небажанням відповідачів в суді визнати незаконність своїх дії.
Представник відповідача - комунальної установи «Пологовий будинок №2», позов – не визнала, вказавши на те, що в розпорядженні сітко зазначено за що саме було звільнення позивача і що не його висловлення, а безпосередньо недбале ставлення до виконання своїх обов’язків протягом тривалого часу стало підставою для звільнення ОСОБА_1. В обґрунтування своєї позиції, представник даного відповідача, послалася на відповідні документи та матеріали долучені до справи, що на її думку вказували на розвиток ситуації із порушенням позивачем своїх прямих обов’язків, що наприкінці завершилась звільненням позивача.
Решта відповідачів, будучи належним чином сповіщені про час та місце розгляду справи до суду – не з*явилися, про причини не явки, не повідомили, що дозволило суду в порядку ч.4, ст. 169 ЦПК України розглянути справу за їх відсутністю.
Третя особа – ОСОБА_2, в судовому засіданні також висловився проти задоволення позову, вказавши що він, будучи належним чином призначений на посаду головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2» і в разі задоволення позову буде ущемлений в своєму праві на працю. Крім того, третя особа вказало на те, що дійсно в порівнянні із періодом коли пологовий будинок очолював позивач в даний час статистичні показники роботи установи є кращими по всіх напрямках, зокрема була суттєво зменшена смертність серед новонароджених, при тому як кількість пологів зросла.
Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із нижче наступних обставин.
Так, у відповідності до імперативних норм ч.3, ст. 10, ч.1, ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України – кожна сторона, повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, окрім випадків звільнення від доказування (ст. 61 ЦПК України).
В своєму позові, ОСОБА_1 послався на те, що його звільнення з посади головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2» , відбулося без будь яких правових підстав, що встановлені трудовим законодавством України, за відсутністю будь-яких обставин, пов’язаних з його безпосереднім виконанням своїх обов’язків, а лише з особистих причин де його спотворені в оскарженому розпорядженні висловлення в ЗМІ були використані лише як привід для усунення з роботи.
Разом із тим, суд не може погодитись із такою позицією позивача, виходячи із того, що в резолютивній частині оскарженого розпорядження міського голови, від 16.01.2007 року, прямо зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2» на підставі п. 3, ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин службових обов’язків.
Довід представника позивача про те, що і сам текст оскарженого розпорядження не містить відомостей про факти неналежного виконання своїх обов’язків ОСОБА_1, а містить лише посилання на нібито осудні «філософські» міркування та позицію позивача – також не може бути прийняти судом, входячи із того, що і початок тексту розпорядження і його подальший зміст, вказував безпосередньо на те, що з боку ОСОБА_1 не належним чином виконуються обов’язки головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2». Допускаються численні порушення адміністративної роботи, лікувального процесу, ведення документації тощо. В тексті оскарженого розпорядження, дійсно також йдеться мова, щодо неприпустимості висловлювань ОСОБА_1, відносно виходження слабких, хворих або немовлят з низькою вагою, проте критика висловлень позивача в оскарженому розпорядженні наводиться лише з тої точки зору, що своєю позицією ОСОБА_1, не зробивши висновків стосовно виявлених в його роботі недоліків, намагався виправдати високу смертність серед новонароджених.
Відповідно до …ст. 42, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскаржене позивачем розпорядження, видане міським головою в межах своєї компетенції в порядку та у засіб передбачений діючим законодавством, що повністю відповідає нормі ч.2, ст. 19 Конституції України та виключає підстави для його скасування за формальних ознак.
Оцінюючи дійсну наявність або відсутність підстав для звільнення позивача, суд в першу чергу виходив із норми п.3), ч.1, ст. 40 КЗпП України, в якої йдеться про те, що трудовий договір,укладений на визначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення його терміну може бути достроково розірваний власником або уповноваженим їм органом тільки і разі систематичного невиконання робітником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до робітника раніше застосовувались заходи дисциплінарного або суспільного стягнення.
Як вбачається із матеріалів справи, про незадовільний стан виконання своїх обов’язків з боку ОСОБА_1, як головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2», свідчать такі матеріали, як;
Рішення апаратної наради від 11.05.2004 року, за № 641, відносно неналежної роботи з надання лікувально-діагностичної допомоги новонародженим.
Рішення апаратної наради від 08.07.2005 року, за № 7/1 «а» з аналогічного питання, в якому йшлося в т.ч. і про пологовий будинок № 2
Акт щодо відмови ОСОБА_1 надати пояснювальну записку по фактах недоліків виявлених під час перевірки стану акушерсько –геникологічної допомоги за період 2004-2006 р.р.
Рішення апаратної наради від 14.07.2006 року, за № 7/2, щодо неналежного стану роботи з надання лікувально-діагностичної допомоги новонародженим в т.ч. в пологовому будинку №2.
Пояснювальною запискою ОСОБА_1 на адресу начальника Управління охорони здоров*я Одеської міської ради з факту підвищення перинотальної смертності за І-е півріччя 2006 року, від 11.08.2006 року.
Поданням начальника Управління охорони здоров*я Одеської міської ради на і*мя Одеського міського голови, від 30.08.2006 року, щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, як головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2».
Витягом з протоколу № 11 засідання ЛКК Управління охорони здоров*я Одеської міської ради, від 19.12.2006 року, який містить перелік порушень ОСОБА_1 своїх функціональних обов’язків.
Аналізом перинотальної смертності за 2006 рік, яким по «Пологовому будинку №2», зафіксовано 19 випадків.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 737, від 14.12.2006 року, «Про стан організації медичної допомоги міської служби охорони материнства та дитинства», в якому було поставлене питання щодо відповідності ОСОБА_1 займаної посаді, тощо.
Крім наведених вище матеріалів, які свідчать про неналежний характер виконання позивачем своїх обов’язків, судом також було враховано й той факт, що згідно розпорядження міського голови за № 1013/к-01р, від 04.09.2006 року, позивача ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, що цілком відповідає вимогам наведеної вище норми п.3), ч.1, ст. 40 КЗпП України, в частині того, що звільнення працівника можливе за умови застосовування до нього в минулому заходів дисциплінарного або суспільного стягнення.
Також, позиція позивача відносно необґрунтованості його звільнення в оскарженому розпорядженні не може вважатися доведеною виходячи з того, що 16.01.2007 року, з боку начальника Управління охорони здоров*я Одеської міської ради на і*мя Одеського міського голови було скеровано подання про звільнення ОСОБА_1 в якому розлого наведені всі фактичні обставини порушень позивачем своїх обов’язків, які власне і стали підставою для видання міським головою розпорядження про звільнення позивача.
Враховуючи фактичну наявність обставин, що свідчать про неналежне виконання позивачем своїх обов’язків, які в свою чергу і стали підставою для застосування до нього належної норми трудового законодавства у вигляді дострокового припинення трудових відносин (звільнення), суд також вважає за неможливе задовольнити і решту вимог позивача, таких як поновлення його на посаді головного лікаря комунальної установи «Пологовий будинок №2», стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходячи із того що задоволення даних вимоги, можливе лише за умов визнання незаконним самого звільнення працівника (ч. ч. 1, 2, ст. 235, ч.1, ст. 237-1 КЗпП України).
керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 169, 208-213 Цивільно – процесуального кодексу (ЦПК) України, суд –
РІШИВ:
Позов громадянина ОСОБА_1 – залишити без задоволення.
Заява про апеляційне оскарження даного рішення та апеляційна скарга на нього, можуть бути подані сторонами до Апеляційного суду Одеської області в порядку ст. ст. 294-296 ЦПК України.
Суддя: Терьохін С.Є.