РІШЕННЯ                      Справа №2-5801/10  

ІМ*ЯМ УКРАЇНИ  

15 червня 2010 року,  

Приморській районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого   - судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі -        Лапшинської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1   до   ОСОБА_2   та   ОСОБА_3, третя особа благодійний фонд імені ОСОБА_4, «Про визнання

недійсним договору купівлі-продажу»,

ВСТАНОВИВ:  

Громадянка Королівства Бельгія ОСОБА_1 звернулась у Приморський районний суд м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 «Про визнання недійсним договору купівлі-продажу», мотивуючі свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_3, діючи в Україні як її довірена особа на підставі генеральної довіреності, в супереч інтересам позивачки, без її згоди 29.11.2000 року, уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого до відповідача ОСОБА_2 перейшло право власності на вказану квартиру.

Посилаючись в позові на норму ч.1, ст. 57 Цивільного кодексу (ЦК) України в редакції 1963 року, що діяв на час вчинення оскарженої угоди, сторона позивачки в якості підстави задоволення своїх вимог з визнання недійсним зазначеного вище договору купівлі-продажу, вказує на факт зловмисної угоди між відповідачем ОСОБА_3, як представником позивачки ОСОБА_1 (продавцем за угодою) та відповідачем ОСОБА_2, внаслідок чого її (позивачці) було завдано суттєвої матеріальної шкоди.

В судовому засіданні представник позивачки вимоги позову за зазначених в ньому підстав - підтримав в повному обсязі та додатково пояснив, що його довірителька уповноважила гром. ОСОБА_3, вчинити продаж належного її майна за суму в 50 000 доларів США, які останній мав передати ОСОБА_1. після здійснення продажу. Проте, відповідач ОСОБА_3., уклавши оскаржену угоду, до цього часу коштів за продану квартиру позивачці - не повернув, як і одночасно позбавив ОСОБА_1 прав власності на належну її квартиру. Вона (ОСОБА_1), не наполягає лише на поверненні її зазначеної квартири у зв'язку із чим відповідачам пропонувалося закінчити спір миром, проте вони не дійшли згоди щодо запропонованої суми.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 Л.П. визнав повністю.

Так в суді відповідач ОСОБА_3. пояснив, що дійсно він довгий час співпрацював з позивачкою, знаходиться з нею у добрих відносинах. Приблизно у 1999- 2000 році позивачка запропонувала ОСОБА_3 допомогти запровадити в Україні певну комерційну програму для допомоги в здійсненні якої йому (ОСОБА_3), через спільних знайомих, одним з яких був гром. ОСОБА_2, прийшлося звернутися до „впливових людей". Внаслідок досягнутих домовленостей, за спільною згодою між усіма сторонами „проекту", в т.ч. і гром. ОСОБА_1 було прийнято рішення про використання майна ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_1 в якості офісного приміщення для програми розвитку запланованого бізнесу в обмін на гарантії

8

 „впливових людей" надати допомогу в запланованому бізнесі. Також, за спільною домовленістю зазначена квартира ОСОБА_1, для забезпечення гарантування виконання обов'язків кожної із сторін - була оформлена на визначену всіма людину - ОСОБА_2. якого всі вважали порядною та авторитетною особою.

Однак, в подальшому в запровадженні їх спільного бізнес-проекту виникли певні труднощі у зв'язку із чим від попередніх планів прийшлося відмовитись. Разом із тим, інша сторона проекту, не повернула вартість квартири гром. ОСОБА_1, а відповідач ОСОБА_2 із свого боку відмовився від повернення самого майна - квартири АДРЕСА_1, посилаючись на заборону йому це робити з боку „впливових людей".

Представник гром. ОСОБА_2 в суді - заперечував проти позову, вказавши на те, що оскаржений договір купівлі-продажу, укладався між ним та гром. ОСОБА_3, який мав належні повноваження від власниці квартири ОСОБА_1. Договір укладався нотаріально з додержанням всіх вимог діючого як на той час, так і на час розгляду справи судом законодавства. Громадянин ОСОБА_2, як його довіритель - заперечує будь-які домовленості між ним та ОСОБА_3 і ОСОБА_1., окрім тих, що стосувалися укладання оскарженої угоди.

Третя особа - фонд ім. ОСОБА_4, не направив своїх представників, у відповідності до ч. ч. 3-4, ст. 36 ЦПК України, будь-яких заяв про свій намір брати участь в справі - не надав, навпаки, передавши суду угоду про розірвання договору оренди, квартири АДРЕСА_1, від 01.09.2009 року у зв'язку із чим суд не вбачає, що в подальшому дане рішення може вплинути на права та обов'язки даної юридичної особи.

Заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи із нижче наступних обставин.

Так, на час укладання оскарженого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, від 29.11.2000 року, відповідно до якого до відповідача ОСОБА_2 перейшло право власності на вказану квартиру - діяли норми Цивільного кодексу України в редакції 1963 року. Підстави недійсності угод в зазначеному Кодексі, містилися в Главі 3 „Угоди", зокрема в ст. 57 цього Кодексу.

Аналізуючи оскаржену позивачкою угоду, судом було встановлено, що договір купівлі - продажу зазначеної вище квартири, від 29.11.2000 року, було укладено в письмовій формі, засвідчено нотаріально, як того вимагали норми ст. ст. 44, 47 ЦК України в р-ції 1963 року.

За своїм змістом, угода відповідала предмету договору купівлі - продажу, прямо визначеному в ст. 224 ЦК України, 1963 року. Громадянка ОСОБА_1, як власниця зазначеної квартири на підставі набравшого законної сили рішення Київського райсуду м. Одеси, від 25.09.2000 року, мала права на відчуження належного її майна у відповідності до ст. 225 ЦК України в р-ції 1963 року. Сторону продавця в договорі, представляв представник ОСОБА_3., що діяв на підставі довіреності від 22.11.2000 року, що також відповідає ч.І, ст. 62 ЦК України, 1963 року. Також сторонами були додержані і інші умови для даного виду договорів, передбачені діючим на час укладання угоди законодавством.

Крім того, оскаржена угода, як за своїм змістом, так і за своєю формою повністю відповідає вимогам ст.ст. 208-209 та 655-658 діючого Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим будь яких загальних підстав для визнання оскарженого договору недійсним судом - не встановлено.

Так само, як судом не було і встановлено і спеціальних обставин для визнання недійсним договору купівлі - продажу зазначеної вище квартири, від 29.11.2000 року, з підстав визначених в ч.1, ст. 57 ЦК України, 1963 року, на які послалася гром. ОСОБА_1 в своєму позові.

9

   За наведеною вище нормою матеріального права, визнається недійсною угода. укладена зокрема внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.

Проте, у відповідності до імперативних вимог ч.3, ст. 10, ч.1, ст. 60 ЦПК України, стороною позивачки жодним чином не було наведено перед судом відповідних доказів. які б свідчили про факт зловмисної домовленості (угоди), між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які в якості сторін укладали оскаржений договір.

Твердження представника позивачки про те, що ОСОБА_3. був уповноважений на продаж квартири за суму не нижчу 50000 доларам США, не були доведені в суді, окрім пояснень зацікавлених сторін - ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Крім того, такі відомості спростовуються і суперечливими поясненнями самого ОСОБА_3, який пояснив про обізнаність гром. ОСОБА_1 щодо взаємних бізнес планів, в яких сама ОСОБА_1 зі слів ОСОБА_3, також брала участь через надання свого майна та ймовірного наміру отримував и в подальшому прибутки.

Посилання ж самого ОСОБА_3 на те, що після закриття бізнес програми за квартиру з ним не розрахувались, а також відмовились повернути квартиру з боку ОСОБА_2 за вказівкою „впливових людей" - також у передбачений законом засіб підтвердження - не знайшли. Не було і в передбачений законом засіб доведено суду і аутентичність роз друк аудіо-запису співбесіді яка мала місце ніби то між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на якій останній визнає факт недобросовісних дій щодо майна ОСОБА_1, що не дає можливості враховувати такий роз друк як доказ згідно до ч.1, ст. 59 ЦПК України. З боку самого ОСОБА_2 всі доводи ОСОБА_3, в т.ч. і факт ніби то записаної співбесіді визнані - не були.

Відповідно до ч.4, ст. 60 ЦПК України - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже суд при ухвалені даного рішення прийняв до уваги лише наявні в справі письмові та документальні докази, пояснення дані свідками, що в свою чергу не викрило підстав необхідних для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 8, 10, 57, 58, 59. 60 та 208-213 ЦПК України, суд -

РІШИВ:  

Громадянці ОСОБА_1 в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 29 листопада 2000 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також про повернення даної квартири у власність ОСОБА_1 -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області в порядку ст. ст. 294-296 ЦПК України шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження, та протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги.

 Суддя                                              С.Є.Терьохін

      10