Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2010 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого-судді Ярмолюка О.І.,
суддів Юзюка О.М., Власенка О.В.,
при секретарі Дідик А.Б.,
з участю позивачки ОСОБА_1,
представника відповідача Антонюка І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» про визнання неправомірними дій щодо відсторонення від роботи та затримки видачі трудової книжки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати і відшкодування моральної шкоди із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2010 року,
встановила:
У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» (далі – ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод») для вирішення трудового спору. В подальшому вона неодноразово уточнювала свої вимоги.
За останніми вимогами ОСОБА_1 просила:
1) стягнути з ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3510 грн. 40 коп. на підставі рішення Кам’янець-Подільського міського суду від 9 червня 2000 року;
2) визнати незаконними дії ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» щодо відсторонення її від роботи в період з 9 червня 2000 року до 17 травня 2001 року та стягнути з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу за цей період в сумі 2958 грн. 54 коп.;
3) визнати незаконними дії ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» щодо затримки видачі їй трудової книжки в період з 17 травня 2001 року до 8 липня 2005 року та стягнути з підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу за цей період в сумі 24458 грн. 75 коп.;
4) стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 1999 року до 8 липня 2005 року в сумі 42322 грн. 46 коп.;
5) стягнути з ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» відшкодування моральної шкоди в розмірі 590000 грн.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що з 22 лютого 1999 року її звільнено з посади старшого майстра цеху № 14 на підставі ст. 41 п. 2 КЗпП України, а за рішенням Кам’янець-Подільського міського суду від 9 червня 2000 року вона була поновлена на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3510 грн. 40 коп., однак жодних виплат не проведено і ці кошти підлягають стягненню в примусовому порядку. В подальшому ухвалою Хмельницького обласного суду від 20 липня 2000 року це рішення було скасовано і справу направлено на новий розгляд, а в період з 21 липня 2000 року до 17 травня 2001 року, тобто до дня постановлення Хмельницьким обласним судом ухвали про залишення в силі рішення суду першої інстанції від 6 квітня 2001 року про відмову в її позові, вона була незаконно відсторонена від роботи і з 17 травня 2001 року до 8 липня 2005 року їй неправомірно затримано видачу трудової книжки. На думку ОСОБА_1, внаслідок незаконних дій відповідача вона була позбавлена права на працю і зазнала моральних страждань, а тому на її користь має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати і відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2010 року в позові відмовлено і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» 779 грн. 99 коп. витрат на правові допомогу.
Додатковим рішенням від 17 листопада 2010 року ОСОБА_1 звільнено від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а судовий збір віднесено на рахунок держави.
Суд виходив з того, що рішення Кам’янець-Подільського міського суду від 9 червня 2000 скасовано і не набрало законної сили, а тому визначена ним сума середнього заробітку не може бути стягнута на користь позивачки. Також суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, а затримка видачі трудової книжки сталася не з вини підприємства, внаслідок чого вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсаційних виплат і відшкодування моральної шкоди є безпідставними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати основне рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Навівши доводи позовної заяви, ОСОБА_1 зазначила, що суд не дав належної оцінки встановленим обставинам, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про безпідставність її вимог. Також ОСОБА_1 вказала, що суд не розглянув всі її вимоги та неправомірно стягнув з неї витрати на правову допомогу, а ухвалене рішення за своєю формою не відповідає вимогам процесуального закону.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник відповідача зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не застосував закон (ст.ст. 38, 56, 84 ЦПК України), який підлягав застосуванню. У зв’язку з порушенням норм процесуального права рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на посаді старшого майстра цеху № 14.
Наказом від 10 лютого 1999 року № 24-Ка її звільнено з роботи з 22 лютого 1999 року на підставі ст. 41 ч. 1 п. 2 КЗпП України у зв’язку з втратою довір’я.
В день звільнення позивачка відмовилась одержати трудову книжку.
Рішенням Кам’янець-Подільського міського суду від 9 червня 2000 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто з ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3510 грн. 40 коп. Виплат за цим рішенням не проводилось.
Наказом від 12 червня 2000 року № 143 позивачку поновлено на раніше займаній посаді та допущено до роботи.
Ухвалою Хмельницького обласного суду від 20 липня 2000 року рішення Кам’янець-Подільського міського суду від 9 червня 2000 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду.
У зв’язку з цим, наказом від 21 липня 2000 року № 171 призупинено дію наказу від 12 червня 2000 року № 143, а ОСОБА_1 з 24 липня 2000 року відсторонено від роботи до вирішення справи в суді.
Рішенням Кам’янець-Подільського міського суду від 6 квітня 2001 року, яке залишене в силі ухвалою Хмельницького обласного суду від 17 травня 2001 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Наказом від 12 липня 2001 року № 123 скасовано накази від 12 червня 2000 року № 143 і від 21 липня 2000 року № 171.
8 липня 2005 року ОСОБА_1 одержала трудову книжку.
Зазначені обставини визнаються сторонами та підтверджуються наявними в справі письмовими доказами.
Оцінивши в сукупності надані докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1
Згідно зі ст. 231 ч. 1 ЦПК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року, яка діяла на час ухвалення Кам’янець-Подільським міським судом рішення від 9 червня 2000 року) в разі подачі касаційної скарги або внесення касаційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції.
В силу ст. 217 цього Кодексу рішення суду підлягає обов’язковому негайному виконанню в справах про присудження робітникові або службовцеві заробітної плати, але не більше як за один місяць, і про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника.
Увалюючи рішення від 9 червня 2000 року в частині стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Кам’янець-Подільський міський суд не звернув його до негайного виконання в межах платежу за один місяць.
В свою чергу, ОСОБА_3 відповідно до ст. 348 ЦПК України (в редакції Закону від 18 липня 1963 року) і розділу 9.3 діючої на той час Інструкції з діловодства у Верховному Суді Автономної Республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольському міських, районному (міському) судах, затвердженої наказом Міністра юстиції України від 13 березня 1997 року № 22/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 березня 1997 року за № 82/1886) не зверталась до суду із заявою про видачу виконавчого листа, не одержувала цього виконавчого документа та не пред’являла його до примусового виконання.
В подальшому судове рішення було скасоване і не набрало законної сили, а при новому розгляді справи в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 3510 грн. 40 коп., оскільки на час звернення до суду з даним позовом її права не порушені.
Статтею 46 КЗпП України установлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно до ст. 233 ч. 1 цього Кодексу (в редакції на час виникнення спірних відносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відстороняючи ОСОБА_1 від роботи за наказом від 21 липня 2000 року № 171, відповідач не припинив укладений між сторонами трудовий договір, а лише тимчасово зупинив виконання працівником обов’язків, обумовлених цим договором.
Діюче законодавство не передбачає право власника або уповноваженого ним органу відстороняти працівника від роботи на час розгляду трудового спору уповноваженим органом.
За таких обставин відсторонення позивачки від роботи не узгоджується з положеннями закону і її вимога про стягнення середнього заробітку за час висушеного прогулу в період з 9 червня 2000 року до 17 травня 2001 року є обґрунтованою.
Посилання суду першої інстанції на недоведеність факту незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи є помилковим, а тому це твердження слід виключити з мотивувальної частини рішення.
Разом з тим, суд прийшов до правильного висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 без поважних причин пропустила тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.
Відповідно до ст. 47 ч. 1 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Фактичним днем звільнення ОСОБА_1 є 12 липня 2001 року. В цей день позивачка не працювала, а наступного дня чи пізніше, аж до 8 липня 2005 року, вимог про видачу трудової книжки не заявляла.
ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження того, що зверталась до відповідача, а останній відмовив їй у видачі трудової книжки. При цьому суд обґрунтовано визнав неналежними доказами показання з цього приводу свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, оскільки ці свідчення є неконкретними.
Таким чином, відсутня вина ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» у затримці видачі позивачці трудової книжки, а тому з відповідача на користь останньої не підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Даний висновок суду першої інстанції є правильним.
В цій частині позов ОСОБА_1 не може бути задоволений із-за безпідставності вимог, а тому суд помилково послався на пропуск позивачкою строку звернення до суду (ст. 233 КЗпП України) як на ще одну підставу для відмови у позові. Це посилання с лід виключити з мотивувальної частини рішення.
Суд обґрунтовано виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати і відшкодування моральної шкоди є безпідставними.
До того ж, позивачка просить нарахувати дану компенсацію на середній заробіток за час вимушеного прогулу, виплата якого здійснюється одноразово за певний період, а за змістом Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, і у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (набрав чинності з 1 січня 2001 року) компенсації підлягають доходи громадян, які не мають разового характеру.
Крім того, ОСОБА_1 не надала достатніх та об’єктивних доказів про спричинення їй діями відповідача моральної шкоди.
Твердження позивачки про неналежну оцінку судом встановлених обставин, що призвело до помилкових висновків, не ґрунтуються на матеріалах справи.
ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо оплати листків непрацездатності, грошової компенсації за невикористану відпустку та компенсації за невчасно виплачену заробітну плату на загальну суму 2425 грн. 60 коп., а тому її посилання на те, що суд не розглянув цих вимог, є безпідставними.
Також не заслуговують на увагу доводи позивачки про невідповідність процесуальному закону форми ухваленого рішення.
Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції припустився помилки.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Частина 2 даної норми визначає права даного учасника процесу та порядок його допуску до участі у справі.
Суд не звернув увагу на зазначені норми і не врахував, що приватний підприємець ОСОБА_6 брав участь у справі як представник відповідача за довіреністю від 14 січня 2010 року № 18/22 відповідно до ст. 38 ЦПК України.
За своїм правовим статусом він не був особою, яка надавала відповідачу правову допомогу, а тому витрати ВАТ «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» на оплату його послуг не можуть бути покладені на позивачку в порядку ст. 84 ЦПК України. Заяву підприємства про таке відшкодування слід відхилити.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2010 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Заяву відкритого акціонерного товариства «Кам’янець-Подільський електромеханічний завод» про відшкодування витрат на правову допомогу відхилити.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на недоведеність факту незаконного відсторонення ОСОБА_1 від роботи та на пропуск нею строку звернення до суду з вимогою про визнання незаконними дій щодо затримки видачі трудової книжки та стягнення у зв’язку з цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/
Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк
Головуючий у першій інстанції – Гладій Л.М. Справа № 22ц – 5771
Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 53