Справа № 2-а-67/10  

  ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  20 грудня 2010 року Приморський районний суд у складі:  

головуючого судді - Нікітіної С.І.  

при секретарі – Віноградовій І.В.  

  розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо недоплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня 2007 та 2008 р. та стягнення заборгованості по її виплаті, суд –  

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом в якому вказав, що він є ветераном війни-учасником бойових дій.  

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.  

Однак, така допомога у 2007-2008 роках виплачувалась йому не в повному обсязі. Так, в травні 2007 року позивачем було отримано 280 грн., а в 2008 році було отримано 310 грн., посилаючись на Закони України «Про державний бюджет України на 2007-2008 роки», хоча позивачу щорічна разова грошова допомога повинна бути виплачена виходячи з розміру прожиткового мінімуму який складав:  

у 2007 році 410,06 x 5= 2 050,30 гривень,  

у 2008 році 481,00 х 5= 2 405,00 гривень.  

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-У (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).  

Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 року, визнало неконституційним положення розділу другого пункту 1 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).  

З урахуванням викладеного, та покликаючись на частину 3 статті 152 Конституції України, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та зобов'язати другого відповідача - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, виплатити вказану частину щорічної разової грошової допомоги за 2007 - 2008 роки у сумі 3 865,30 гривень з урахуванням здійснених виплат.  

Позивач в судове засідання не з'явився, його права та інтереси представляє в суді ОСОБА_2 на підставі довіреності.  

Представник відповідача - управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надав до суду заперечення на позовну заяву (а/с 20-22), у яких заперечує проти заявленого позову, з посиланням на приписи ст. 95 Конституції України, Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ч. 2 ст. 4, п. 8 ст. 7 п. 5,6 ст. 51, 119 Бюджетного кодексу України та зазначило, що управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, являючись розпорядником коштів Державного бюджету України нижчого рівня, на виконання програми, пов'язаної з виплатою щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, здійснює виплати у відповідності до чинного законодавства України.  

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 09.10.2008 року № 3407 «Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року № 20 «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату міської ради, її виконавчих органів та витрат на їх утримання» з 01.01.2009 року припиняють свою діяльність управління праці та соціального захисту населення при районних адміністраціях м. Одеси, а їх функції щодо проведення соціальних виплат переходять до створеного державного органу - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, який також розпочав свою діяльність з 01.01.2009 року, а тому у розумінні положень ст.55 КАС України, є правонаступником вибулого суб'єкту владних повноважень у спірних правовідносинах, на якого повинно бути покладено судом обов'язок поновлення прав позивачки у формі зобов'язання відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити виплату позивачу заборгованості по разовій грошовій допомозі до 05 травня 2007-2008 рік в розмірі 3 865,30 грн.  

Згідно ч. 1,2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, роз'єднання, перетворення) чи в результаті ліквідації.  

Таким чином, ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій юридична особа перестає існувати з усіма належними їй правами та обов'язками..  

Оскільки, п. 1.1 вищезазначеного рішення вказано, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради створюється на базі управління праці та соціального захисту населення Одеської міської ради, управлінь праці та соціального захисту населення районних адміністрацій Одеської міської ради, а п. 2.1.8 виконання функцій головного розпорядника коштів місцевого бюджету, розпорядника коштів відповідного рівня на здійснення заходів з виконання державних та регіональних програм соціального захисту населення за рахунок коштів бюджетів інших рівнів, пенсійного забезпечення, соціального захисту та соціального обслуговування населення, передбаченого законодавством, соціальної допомоги, компенсації та інших соціальних виплат покладені на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, то саме він і є належним відповідачем по справі, який повинен відновити порушені права, свободи та інтереси позивача.  

В судовому засідання представник Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради підтвердив позицію Департаменту праці, позов не визнав, просив відмовити в задоволення позовних вимог в повному обсязі.  

З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути. На час ухвалення судового рішення управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради вже ліквідований повністю, про що представник Департаменту праці надав до суду свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, ідентифікаційний код 26343281, в якому зазначене, що з 09 червня 2010 року за № 15561110004031655 припинено діяльність юридичної особи - Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.  

  Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.  

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.  

Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.  

Відповідачі на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» є місцевим підрозділами центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст. 10 цього ж Закону здійснюють повноваження щодо нарахування, встановлення, перерахунку та виплати державних соціальних виплат громадянам, в тому числі й одноразових виплат, передбачених ст.12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому їхні рішення, дії або бездіяльність з цього приводу на підставі ст. 55 Конституції України, п.1 ч. І ст. 17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.  

З викладеного вбачається, що управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради відповідальне за нарахування та перерахування коштів для виплати щорічної разової грошової допомоги громадянам, які наділені статусом — учасник бойових дій.  

З огляду на те, що ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виплата щорічної разової грошової допомоги здійснюється у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, вимоги позивача є обґрунтованими і підлягає задоволенню частково.  

Позивач - ОСОБА_1, відноситься до соціальної категорії ветеран війни-учасник бойових дій, і має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується матеріалами адміністративної справи, а саме посвідченням серія АА, за № НОМЕР_1, видане 06 серпня 1999 р. в якому зазначено, що позивач, як ветеран війни-учасник бойових дій – має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, та знаходиться на обліку в управлінні соціального захисту Приморського району м. Одеси.  

Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.  

Згідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3898-ХП від 01.02.1994 р. (зі змінами), визначено, що учасникам бойових дій щорічно до 05 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яті мінімальних пенсій за віком. Це право на отримання щорічної разової грошової допомоги підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-У (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним), рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі №10-рп/2008. Приписами ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і мирний час.  

Абзац 1 частини 1 статті 28 Закону України № 1058-ІУ від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для особи, яка втратила працездатність.  

Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення повинно було виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу як ветерану війни-учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій. Але, як встановлено під час офіційного з'ясування обставин справи, ця щорічна разова допомога у 2007-2008 році позивачу виплачувалось значно менше, а ніж встановлено Законом.  

Так, згідно розрахунку наданого позивачем, було отримано щорічну разову грошову допомогу як учасником бойових дій у розмірі: у 2007 році - 280 грн., у 2008 році -310,00 грн. Сторона відповідача підтверджує виплату щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій саме у таких розмірах.  

Як встановлено ст. 12 Закону України № 3551-ХП від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в 2007 році відповідач повинен був виплатити позивачу 2 050,30 грн.( розмір прожиткового мінімуму складає 410,06><5), а виплачено тільки 280 грн., тобто недоплата за 2007 рік складає 1 770, 30 грн.; в 2008 році відповідач повинен був виплатити 2 405,00 грн. (розмір прожиткового мінімуму складає 481><5), а виплачено тільки 310 грн., тобто недоплата за 2008 рік складає 2 095, 00 грн..  

За п.1 постанови КМ України від 18.02.2004 року № 177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірах, встановлених законом про Державний бюджет на відповідний рік, і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.  

Відповідно до ст. 22, 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дій законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Такі умови на території України у 2007-2008 роках не встановлювались.  

Тому, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що були обмежені права позивача на отримання щорічної грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком у 2007 - 2008 роках і такі дії відповідача слід визнати неправомірними.  

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що право учасника бойових дій ОСОБА_1 на отримання щорічної разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, передбачене ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підтверджується рішеннями Конституційного Суду України, тобто є відновленим.  

Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006 року № 489-У (зі змінами), дію ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової грошової допомоги № 3898-ХІІ від 01.02.1994 р. (зі змінами) - зупинено на 2007 рік.  

Проте рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).  

При вирішенні даного адміністративного спору суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в якому були визначені такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) окремі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», зокрема це стосується ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було прийняте та набрало чинності 09.07.2007. Проте, виплата щорічної разової грошової допомоги до 05.05. була здійснена на прикінці квітня 2007 року. Цей факт сторони не спростовують. Суд, покликаючись на ст. 58 Конституції України, приходить до висновку, що рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, не має зворотної дії в часі, тому у задоволенні вимог позивача, щодо відшкодування щорічної разової грошової допомоги до 05.05 за 2007 рік, слід відмовити.  

Згідно до розділу 2 п. 1 ст. 20 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», встановлено, щорічно до 05 травня ветеранам війни-учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, якій визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.  

Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 року, визнало неконституційним положення розділу другого пункту 1 статті 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», щодо порядку встановлення розмірів виплат щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».  

Отже, з 22 травня 2008 року відновлено право позивача на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком як встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». До того ж, дія рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 не обмежена в часі, висновки Конституційного Суду України були актуальні на 2008 рік, тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги, щодо відшкодування недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги до 05.05 у 2008 році.  

Крім того, в ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому суд вважає, що відповідач, виплативши щорічну разову грошову допомогу як ветерану війни-учаснику бойових дій у розмірі, визначеному Державним бюджетом України на 2007 та 2008 роки, діяв у відповідності та у спосіб, визначений чинним законодавством на час виплати зазначеної допомоги. Тому вимога позивача про визнання дій або бездіяльності відповідача задоволенню не підлягає.  

Разом з тим, суд, керуючись приписом частини 3 статті 152 Конституції України, вважає за доцільним стягнути з відповідачів матеріальну шкоду, яка завдана фізичної особі – позивачу – актами державних органів влади, що визнані неконституційними.  

Суд вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.  

Статтею 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.  

У справі „Кечко проти України“, СТРАСБУРГ ,8 листопада 2005 року, (Заява № 63134/00), та „Войтенко проти України“, СТРАСБУРГ, 29 червня 2004 року, (Заява № 18966/02), Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання спірних виплат до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.  

Враховуючи те, що позивач є особою, яка наділена державою певним правовим статусом – ветераном війни-учасником бойових дій, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової грошової допомоги у відповідному визначеному Законом України розмірі.  

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які наділені правовим статусом ветерана війни-учасника бойових дій, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.  

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист особи, яка є учасником бойових дій.  

У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 зазначено, що зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь - яки видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах і інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у Законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.  

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.  

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно - правового акта, який би визначав цей розмір, немає.  

Керуючись статтею 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, і не може виходити за межи позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно зробити для повного захисту прав,свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.  

Разом з тим суд вважає, що задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованої частини щорічної разової грошової допомоги до 05.05. у визначеній позивачем конкретній сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе бухгалтерську функцію здійснення перерахунку та нарахування щорічної разової грошової допомоги до 05.05. замість органу, на який покладені таки повноваження.  

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.  

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем - Управлінням праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, доведено правомірність своїх дій, а позивачем обґрунтовано та підтверджено належним чином позовні вимоги в частині визнання права на стягнення з відповідачів заборгованості по соціальному забезпеченню та зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради здійснити дії щодо перерахунку та виплати частини не отриманої щорічної разової грошової допомоги за 2007-2008 роки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.  

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та проаналізувавши приписи чинного законодавства України у відповідний період, зазначений в позові, та враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, суд, за внутрішнім переконанням та на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративної справі, суд, з покликанням на чинне національне законодавство, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню .  

Керуючись ст. ст.3, 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст.ст. 10-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. 6-8, 71, 72, 86, 128, 158-163, 167 КАС України суд, -  

  ПОСТАНОВИВ:  

  Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.  

  У задоволенні частини позову щодо визнання протиправною дії та бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Приморської районної адміністрації Одеської міської ради щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги, передбаченої ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2007-2008 роки - відмовити.  

  Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (65023, м. Одеса, вул. Л. Толстого, буд. 7) відшкодувати матеріальну шкоду, завдану позивачу актами, що визнані неконституційними та здійснити дії щодо перерахунку та виплати за   2008 рік   не отриманої ОСОБА_1 частини щорічної разової грошової допомоги до 05.05, передбаченої частиною 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму, визначеного законом, виходячи з розміру на момент виникнення права на виплату, з урахуванням проведених виплат.  

  В іншій частині позовних вимог – відмовити.  

  Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складення постанови суду в повному обсязі.  

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано.  

У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.  

  Суддя