Справа №2 – 938/2010  

      РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  

  29 листопада 2010 року                                                            м. Галич

 Галицький районний суд  Івано – Франківської області в складі:      

головуючого                         судді   Клюби В. В.  

секретаря     Борисевич Н. В.  

з участю:        позивача                                           ОСОБА_2    

 відповідачів                                       ОСОБА_3, ОСОБА_4  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Галичі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки , -

установив:  

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і просить зобов’язати відповідача, ОСОБА_3 повернути їй самовільно зайняту земельну ділянку  по АДРЕСА_1

Позивач посилається на ті обставини, що рішенням загальних зборів колгоспу ім. Леніна від 14 квітня 1973 року їй виділена присадибна земельна ділянка площею 0,08 гектара у с. Залуква Галицького району. В подальшому на цій ділянці були збудовані житловий будинок та господарські споруди. Проте у 2008 році відповідач без її дозволу зайняла частину земельної ділянки і на її вимоги про повернення зайнятої частини земельної ділянки не реагує. В даний час вона має намір виготовити державний акт про право власності на землю, проте не може цього зробити через спір з відповідачем про порушення її права користування земельною ділянкою.

Ухвалою Галицького районного суду від 19 жовтня 2010 року до участі у справі як співвідповідач залучено ОСОБА_4.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала і пояснила, що в даний час внаслідок порушення відповідачами її права користування земельною ділянкою, розмір земельної ділянки значно зменшився в порівнянні з тим, який повинен перебувати у її (позивача) користуванні згідно акту відводу. Спірною частиною земельної ділянки користувалася ОСОБА_5, але з дозволу її (позивача) батьків. При цьому Залукв’янська сільська рада не вирішила даного земельного спору, а на її заяви дає формальні відписки. Працівниками землевпорядної служби проводилися обміри на місці, але будь – яких рішень не приймалося. Просить позов задовольнити.

Відповідачі позову не визнали і пояснили, що у користуванні ОСОБА_5 перебувала земельна ділянка, площею 0,13 гектара, якою в даний час вони користуються. Межі земельної ділянки не змінювалися і після смерті ОСОБА_5 Я вони продовжують користуватися такою ж земельною ділянкою. Жодних дій по захопленню частини земельної ділянки позивача вони не вчиняли, а тому вважають її претензії надуманими, а позовні вимоги безпідставними.    

Вислухавши в судовому засіданні доводи сторін та показання свідків, а також дослідивши представлені сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Судом встановлено, що сторони є суміжними землекористувачами у с. Залуква Галицького району. При цьому позивач є власником житлового будинку по АДРЕСА_1  і користується земельною ділянкою за вказаною адресою яка була виділена у 1973 році її батькові ОСОБА_1 для будівництва житлового будинку. Відповідач ОСОБА_4 успадкував після смерті ОСОБА_5 житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 і користується за вказаною адресою земельною ділянкою, площею 0,13 гектара.  

Наведені факти підтверджуються: поясненням в судовому засіданні сторін; Свідоцтвом про право власності на житловий будинок, виданим 05 вересня 2000 року на ім’я ОСОБА_2; Актом відводу земельної ділянки та розбивки будівель і споруд від 12 лютого 1973 року та планом забудови земельної ділянки; архівним витягом з протоколу №7 засідання виконавчого комітету Залукв’янської сільської Ради народних депутатів від 18 квітня 1973 року про надання ОСОБА_1 дозволу на будівництво житлового будинку; Свідоцтвом по право на спадщину за заповітом ВСЕ №171504, вданим державним нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори 19 вересня 2005 року; довідкою Залукв’янської сільської ради №726 від 18 жовтня 2010 року; схемою земельної ділянки ОСОБА_4.

Відповідно до показань в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, батькові позивача виділено земельну ділянку, якою в даний час користується позивач. У 1992 році поводилася інвентаризація земель, на підставі якої було закріплено земельні ділянки за користувачами по фактичному стану та зі слів самих землекористувачів. Також у грудні 1993 року було прийнято рішення про передачу користувачам земельних ділянок у приватну власність. Крім цього свідок ОСОБА_7 пояснив, що сторони сплачують земельний податок з розрахунку площ, які перебувають у їхньому фактичному користуванні. При цьому потягом 18 років будь – яких конфліктів з приводу суміжного землекористування не було.

Згідно рішення Залукв’янської сільської Ради народних депутатів від 26 грудня 1993 року ОСОБА_5 передано у приватну власність присадибну земельну ділянку площею 0,13 гектара.

Як  вбачається із схеми розміщення земельних ділянок ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 площа земельної ділянки яка перебуває у фактичному користуванні відповідачів становить 1350 метрів квадратних. Позивач разом із своєю матір’ю ОСОБА_8 користуються земельною ділянкою загальною площею 0,10 гектара по АДРЕСА_1              

Тобто в ході обмірів було встановлено, що площа земельної ділянки, якою фактично користуються відповідачі, відповідає розмірам, зазначеним у облікових документах.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам.  

Згідно ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України особа вправі в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Також згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх доводів або заперечень.  

В судовому засіданні не встановлено порушення відповідачами прав чи законних інтересів позивача з приводу володіння та користування земельною ділянкою. При цьому   земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ОСОБА_5, згідно рішення від 26 грудня 1993 року, передана їй у приватну власність.  

Тому позовні вимоги є безпідставними і не підлягають до задоволення.                    

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 152, 158, 212 Земельного кодексу України та керуючись ст. ст. 3, 60, 209, 213 – 215, 223 ЦПК України суд, -

вирішив:  

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про зобов’язання ОСОБА_3 повернути їй самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 Галицького району Івано – Франківської області відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано – Франківської області протягом десяти днів з часу проголошення рішення через Галицький районний суд.

  Головуючий: