Справа №2 – 730                                                                                                            

2010 рік  

      РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ  

   17 грудня 2010 року            Галицький районний суд  Івано – Франківської області

в складі:  головуючого судді                                                                 Клюби В. В.  

секретарів   Целюпи А. Б.,                      

Борисевич Н. В.  

з участю:  позивача ОСОБА_2  

 особи, яка надає правову допомогу позивачу                     ОСОБА_3  

 представників відповідача (Тустанської сільської ради)   Наконечної Г. С.,  

ОСОБА_5  

 відповідачів     ОСОБА_6  

ОСОБА_7  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Галичі справу за позовом ОСОБА_2 до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок в натурі, -

установив:  

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом і просить зобов’язати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повернути їй (позивачу) самовільно захоплені ними частини земельної ділянки , а також зобов’язати Тустанську сільську раду встановити в натурі межі земельних ділянок ОСОБА_6 ОСОБА_7 та її – ОСОБА_2.  

В ході розгляду справи позивачем збільшено розмір позовних вимог. Зокрема, позивач просить крім вищевикладених вимог визнати рішення Тустанської сільської ради Галицького району від 27 грудня 1993 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_6 у власність земельних ділянок у АДРЕСА_1 та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії І – ІФ №007928, виданий 09 липня 2001 року про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара на території АДРЕСА_2 визнати недійсними.  

Позивач посилається на ті обставини, що після смерті  батьків: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вона успадкувала житловий будинок та господарсько – побутові споруди по АДРЕСА_1 Згідно схеми виносу меж земельної ділянки в натурі  і розбивки будівель відстань від її житлового будинку до межі суміжного землекористувача (відповідача ОСОБА_6.) повинна становити п’ять метрів, хоча в даний час ця відстань становить 1,5 метра.  Проведеними обмірами встановлено, що фактична площа землекористування становить 0,2861 гектара, хоча згідно погосподарських книг повинна становити 0,40 гектара. Тобто в зв’язку з тим, що суміжні землекористувачі, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, самовільно захопили частину земельної ділянки. Тому передача відповідачу ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1377 гектара порушує її (позивача) права як землекористувача, оскільки згідно облікових документів за ОСОБА_6 рахувалося 0,10 гектара і за рахунок землі, якою користувалися ОСОБА_8 та ОСОБА_9, було передано у власність земельну ділянку ОСОБА_6.

Відповідач ОСОБА_6  подала заперечення на позовну заяву, у якому зазначає, що факту самовільного захоплення не було, оскільки відповідно до погосподарських книг за нею по АДРЕСА_2 рахувалося 0.13 гектара за період з 1993 року по 2000 рік.   Доказів, які б підтверджували, що вона користувалася земельною ділянкою площею 0.10 гектара позивачем не представлено. Крім цього з 1967 року по 1986 рік за ОСОБА_8 рахувалося 0,40 гектара. Проте з 1990 року відбулося збільшення площі земельної ділянки згідно погосподарських книг, але не відомо на підставі якого документу відбулося таке збільшення. Відхилення у відстані від житлового будинку позивача до її земельної ділянки сталося в зв’язку із  порушенням самим позивачем плану забудови і спорудження житлового будинку та господарських споруд з відхиленням від плану. Підприємство, яке проводило роботи з землеустрою, здійснювало заміри без її (ОСОБА_6 ) участі та участі ОСОБА_7.    

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала і пояснила, що суперечка щодо суміжного землекористування триває давно. Ще дід відповідача ОСОБА_6 садив дерева на межі і таким чином посував межу. Здавна у користуванні сім’ї ОСОБА_6 було 10 арів землі, а після приватизації стало 13 арів. Порушує межу і ОСОБА_7, незважаючи на те, що вона раніше погодилася віддати йому кілька метрів по всій довжині земельної ділянки. Проте йому цього було мало. Також ОСОБА_6 приватизувала земельну ділянку без її погодження, як із суміжним землекористувачем. Раніше вона не зверталася до суду, бо її мати на протязі десяти років лежала паралізованою і вона (позивач) змушена була її доглядати. При цьому про наявність рішення про передачу ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки, а також державного акта про право приватної власності на землю їй стало відомо уже в ході судового розгляду справи. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач ОСОБА_6 не визнала позовних вимог і пояснила, що позивач з приводу земельного спору постійно вчиняє скандали, зняла огорожу з металічної сітки та знищує інші межові знаки. До виготовлення державного акту про право власності на земельну ділянку вона користувалася нею на підстав встановлених межових знаків. Технічну документацію на приватизацію земельної ділянки їй було виготовлено на підставі рішення сільської ради, вказаною земельною ділянкою вона та її родичі користувалися здавна і тому підстав для визнання державного акту недійсним немає. Позовні вимоги ОСОБА_2 є надуманими, оскільки нею не представлено доказів, що вона (ОСОБА_6) захопила певну частину земельної ділянки позивача. Крім цього позивач звернулася до суду з позовом поза межами строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України і не просить поновити строк. Вважає, що з вищевикладених підстав позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Не визнав позовних вимог і відповідач ОСОБА_7, який дав пояснення в судовому засіданні, що кожного року у нього з позивачем виникають суперечки з приводу межі між земельними ділянками і щороку на місце виходить комісія. Земельну ділянку, якою він користується, йому виділила сільська рада і межу з боку позивача він е порушував.

Представники Тустанської сільської ради пояснили суду, що від позивача та відповідача ОСОБА_6 неодноразово надходили до сільської ради заяви про встановлення межі, в зв’язку з чим на місце неодноразово виходила комісія. Проте встановити межу неможливо, оскільки відсутня згода між сусідами. У ОСОБА_6 згідно державного акту у власності 0,13 гектара, хоча невідомо яким чином у неї земельна ділянка стала більшої площі. Тому сторонам було рекомендовано звернутися в суд для вирішення земельного спору, оскільки сільська рада не має відповідних  повноважень  по скасуванню державного акта.

Вислухавши в судовому засіданні доводи сторін та представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, представлені сторонами на обґрунтування своїх доводів та заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судом встановлено, що позивач та відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є суміжними землекористувачами по АДРЕСА_1 При цьому позивач є власником житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 і користується за вказаною адресою земельною ділянкою, яка рахувалася за її матір’ю ОСОБА_8: з 1967 по 1990 роки площею 0,40 гектара, а з 1990 року – 0,46 гектара.  Позивачу у 1983 згідно рішення виконавчого комітету Галицької районної Ради народних депутатів було надано дозвіл на будівництво  житлового будинку на виділеній земельній ділянці. Відповідач ОСОБА_6 є власником земельної ділянки у АДРЕСА_1 площею 0,6377 гектара, зокрема: площею 0,1377 гектара для обслуговування житлового будинку і господарських спору та площею 0,50 гектара для ведення особистого підсобного господарства. На підставі поданої позивачем заяви їй в порядку безоплатної передачі у власність земельних ділянок було надано  дозвіл  на проведення робіт із землеустрою для встановлення точних меж і розмірів земельної ділянки і в ході здіснення таких робіт було встановлено, що фактична площа земельної ділянки становить 0,2861 гектара.  

Наведені факти підтверджуються поясненням сторін в судовому засіданні; довідкою Тустанської сільської ради №238 від 25 червня 2010 року; копією рішення Галицького районного суду від 13 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Тустанської сільської ради про визнання права власності на спадкове нерухоме майно  від 13 березня 2009 року; рішенням виконавчого комітету Галицької районної Ради народних депутатів №109 від 25 травня 1983 року та архівним витягом з додатку №1 до рішення; рішенням Тустанської сільської ради від 25 травня 2010 року та Планом земельної ділянки ОСОБА_2; Державним актом на право приватної власності на землю серії І – ІФ №007928 про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара у АДРЕСА_1, виданими 09 липня 2001 року; матеріалами Технічної документації зі складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_6; копія з погосподарських книг щодо землекористування.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України 1992 року передача земельних ділянок, що були раніше надані, проводиться органами місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, на підставі заяви і матеріалів, що підтверджують її розмір.

Як вбачається з копії рішення Тустанської сільської ради від 27 грудня 1993 року, на підставі якого і було видано Державний акт на право приватної власності на землю, ОСОБА_6 було передано у власність земельні ділянки: присадибну, площею 0,13 гектара та для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,50 гектара.  

Разом з тим відповідно до наданого суду архівним відділом Галицької районної державної адміністрації копії рішення Тустанської сільської Ради народних депутатів та списку громадян с. Тустань про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування, ОСОБА_6 вказаним рішенням земельна ділянка у власність не передавалася.

Тобто органом місцевого самоврядування питання передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 у відповідності до ст. ст. 9, 17 Земельного кодексу України 1992 року не розглядалося і рішення не приймалося.    

Крім цього відповідно до схеми польових вимірів для надання земель у приватну власність ОСОБА_6 межі земельних ділянок погоджені із сусідами, проте дані про таке погодженні відсутні. Також самі сторони не заперечують того, що межі із сусідами не погоджувались.

Способи захисту прав громадян на земельні ділянки визначені ст. 152 Земельного кодексу України і передбачають рівні умови захисту прав на землю, право вимагати усунення порушень свого права шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав. Тобто відновлення прав позивачів можливе у зазначений ними спосіб.  

Згідно із ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи, щодо володіння чи користування земельною ділянкою, таких акт визнається недійсним.

Тобто, враховуючи вищевикладене, рішення від 27 грудня 1993 року про передачу у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_6. а також і Державний акт на право приватної власності на землю слід визнати недійсними. При цьому Тустанська сільська рада зобов’язана встановити межі земельних ділянок сторін по справі, як суміжних землекористувачів, оскільки в даний час площа земельної ділянки, якою користується позивач є значно меншою, ніж та, яка зазначена у облікових документах. Доводи позивача у цій частині також підтверджуються планом землеустрою Тустанської сільської ради та розшифрування карти землеустрою Івано – Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 24 вересня 2010 року.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на пропуск строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України. Згідно ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого право або про особу, яка порушила її право. Доводи позивача, що вона дізналася про наявність у відповідача ОСОБА_6 Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та прийняття сільською радою відповідного рішення нічим не спростовані. Інших даних по те, що позивача було повідомлено про наявність у відповідача Державного акта на право власності на земельну ділянку  суду не представлено.  

Разом з тим в судовому засіданні не встановлено якими саме частинами земельної ділянки позивача в даний час користуються відповідачі, тому в цій частині позовні вимоги до задоволення не підлягають.    

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 257, 261, 391 ЦК України, ст. ст. 9, 17 Земельного кодексу України  1992 року, ст. ст. 12, 90, 152, 155 Земельного кодексу  України, керуючись ст. ст. 209, 213 - 215, 223 ЦПК України суд, -    

вирішив:  

Позов задовольнити частково.

Рішення Тустанської сільської ради Галицького району від 27 грудня 1993 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_6 у власність земельних ділянок у АДРЕСА_1 та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії І – ІФ №007928, виданий 09 липня 2001 року про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, площею 0,6377 гектара на території АДРЕСА_2 визнати недійсними.  

Зобов’язати Тустанську сільську раду встановити в натурі межі земельних ділянок, якими користуються  ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2  згідно визначених обліковими документами площ.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до Тустанської сільської ради Галицького району, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про повернення самовільно захопленої частини земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок в натурі у частині зобов’язання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повернути ОСОБА_2 самовільно захоплені частини земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано – Франківської області протягом десяти днів з часу проголошення рішення через Галицький районний суд.

  Головуючий   :