Справа №22ц-4359,2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Кусік І.В.
Категорія: 6 Доповідач – Пузанова Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця « 07 » дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Пузанової Л.В.
Суддів: Стародубця М.П.,
Фурман Т.Г.
при секретарі – Третьяковій І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від «02» квітня 2010 року в справі
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на будівельні матеріали та устаткування,
В С Т А Н О В И Л А:
В березні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до Комсомольського районного суду м.Херсона з позовом до ОСОБА_4 про стягнення вартості будівельних матеріалів, зазначаючи, що в 1992 році на самовільно зайнятій земельній ділянці площею 0,10га вона розпочала будівництво двоповерхового жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Садівської селищної ради Білозерського району від 20.10.1994р. №21 вказану земельну ділянку, як виняток, з урахуванням матеріальних збитків, понесених нею, було виділено її синові, ОСОБА_4.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 відмовляється в добровільному порядку відшкодувати понесені нею витрати на будівництво, позивачка просила суд зобов’язати його відшкодувати її витрати на придбання будівельних матеріалів в сумі 141061 грн. та оплату виконаних робіт в сумі 233867 грн.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 21 листопада 2007 року позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, а рішенням апеляційного суду Херсонської області від 06.02.2008 року рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
В лютому 2008 року ОСОБА_3 звернулася до Білозерського районного суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на будівельні матеріали та устаткування, розташовані по АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на обставини, викладені в заяві, поданій до Комсомольського райсуду м.Херсона в березні 2006 року та ч.3 ст.331 ЦК України.
Ухвалою від 11 березня 2009 року Верховний Суд України скасував рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 21 листопада 2007 року та рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 лютого 2008 року, а справу передав на новий розгляд до Комсомольського райсуду м.Херсона.
Ухвалою від 30 липня 2009 року Комсомольський районний суд м.Херсона позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на будівництво об’єднав в одне провадження з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на будівельні матеріали та устаткування, справу направив до Білозерського районного суду Херсонської області.
В березні 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали та устаткування, використані для зведення житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що для здійснення самочинного будівництва за зазначеною адресою ними використані спільні грошові кошти як подружжя.
Ухвалами від 02 квітня 2010 року, що набрали чинності, суд роз’єднав у самостійні провадження позови ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на будівельні матеріали та устаткування і про відшкодування витрат на будівництво, а також зустрічний позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали.
Суд залишив без розгляду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на будівництво та позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали відповідно до поданих позивачами заяв.
Рішенням Білозерського районного суду від 02 квітня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею вимоги, зазначаючи, що висновки суду щодо пропуску нею строку позовної давності є помилковими, а щодо необґрунтованості позову – такими, що не відповідають обставинам справи та наданим нею доказам, які суд оцінив односторонньо.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.
В судовому засіданні відповідач та його представник доводи скарги не визнали, а рішення суду просили залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позовні вимоги є недоведеними, а строк позовної давності – пропущеним без поважних причин.
Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Судом встановлено, що на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_4 самочинно зведений будинок (незакінчений будівництвом) повністю 57% та надвірні будівлі: літня кухня з прибудовою, сарай, туалет з літнім душем, огорожа та інш. відповідно до відомостей, викладених у висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 13.05.2009 року експертом Грибковою І.Г. /т.1, а.с. 188-211/.
Як вбачається із пояснень сторін, показань допитаних судом свідків та наданих сторонами платіжних документів, будівельні роботи проводились, починаючи з 1992 року за участю та за кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_7, які є матір’ю і сином.
Участь ОСОБА_3 у самочинному будівництві відповідачем не спростована, а його заперечення з цього приводу належними доказами в повному об’ємі не підтверджені.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що використані в процесі самочинного будівництва будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1, будівельні матеріали належать кожному із сторін в спорі в рівних частинах, оскільки докази про те, що участь когось із них була більшою або меншою відсутні.
Зважаючи на характер та суть правовідносин, що склалися між сторонами, колегія суддів вважає, що вони регулюються, як статтею 105 ЦК УРСР 1963 року, так і ст. 376 ЦК України, виходячи з наступного.
Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що будівельні роботи щодо самочинного зведення спірного будинку та надвірних споруд проводилися в 1992-1998 роках, тобто в період дії ЦК УРСР 1963 року, стаття 105 якого передбачала безоплатне вилучення судом за позовом виконавчого комітету районної міської, районної в місті ради народних депутатів і зарахування самовільно зведеного будинку до фонду місцевої ради народних депутатів або за рішенням виконкому відповідної ради знесення громадянином, який проводив самовільне будівництво (або за його рахунок) такого будинку та господарських і побутових будівель та споруд.
При цьому, відповідно до вимог ч.4 ст.105 ЦК УРСР 1963 року, одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який проводив самовільне будівництво.
Враховуючи, що самочинно зведені будівлі, що є предметом спору в даній справі, за діючим до січня 2004 року цивільним законодавством, не вилучалися і питання про їх знесення в установленому законом порядку не вирішувалося, колегія суддів вважає, що права та обов’язки осіб, які здійснили самовільне будівництво щодо цього майна продовжують існувати, і після набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу до спірних правовідносин застосовується ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Згідно зі ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, яка не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або, якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.
Враховуючи, що на час вирішення судом даного спору, право власності на самочинно зведені будівлі по АДРЕСА_1 за відповідачем, як власником земельної ділянки, на якій вони розміщені, не визнано і питання про знесення самочинного будівництва в установленому законом порядку не порушено і не вирішено, а підстави вважати, що ОСОБА_3 втратила право на належні їй будівельні матеріали, обладнання тощо, які використані в процесі цього будівництва, відсутні, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачкою вимоги підлягають частковому задоволенню із визнанням за нею права власності на ? частину будівельних матеріалів, обладнання, тощо, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку готовністю 57% та надвірних будівель і споруд, що розташовані на час ухвалення судового рішення в АДРЕСА_1 за переліком, викладеним у висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 13 травня 2009 року експертом Грибковою Н.Г..
Застосовуючи до спірних правовідносин строк позовної давності за заявою відповідача, колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 його не пропустила, оскільки відповідно до загального правила, встановленого ст. 76 ЦК УРСР 1963 року та ст. 261 ЦК України 2003 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено і вказана обставина не заперечується відповідачем, що ОСОБА_3 користувалася самочинно зведеними будівлями, зокрема, літньою кухнею, сараєм та інш. спорудами, а також земельною ділянкою, на якій ці споруди розташовані, до вересня 2005 року (дня смерті ОСОБА_9 – батька відповідача).
Після цієї дати відповідач поміняв вхідні замки на будівлях і між ними виникли суперечки щодо розпорядження та користування вказаним майном.
До цього часу відповідач не вчиняв жодних дій щодо оформлення прав власності на самочинне будівництво і не перешкоджав своїй матері – ОСОБА_3 користуватися ним.
Таким чином, звернувшись до суду з вимогою про захист свого цивільного права в березні 2006 року та в лютому 2008 року, зважаючи на обраний нею спосіб захисту цього права, ОСОБА_3, на думку колегії суддів, не пропустила встановлений законом трирічний строк позовної давності.
При вказаних обставинах колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду як необґрунтоване та незаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог із наведених вище підстав.
На підставі викладеного, ст. 105,76 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 376,261 ЦК України, ст.17 Закону України «Про власність», керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 частково задовольнити.
Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 02 квітня 2010 року скасувати і постановити нове рішення.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину будівельних матеріалів і обладнання, які були використані в процесі самочинного будівництва будинку готовністю 57% та надвірних будівель і споруд, що розташовані на час ухвалення судового рішення в АДРЕСА_1 за технічним станом та переліком, викладеним у висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної 13 травня 2009 року експертом Грибковою Н.Г.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: підпис
Судді: два підписи
Копія вірна:
Суддя: Л.В.Пузанова
бт.