№ 2- 9619
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 24 лютого 2010 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ ПриватБанк про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що 26 березня 2008 року уклав з відповідачем кредитно-заставний договір на купівлю автомобіля, банк надав йому кошти, він придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку погашення кредиту сплачуються необхідні по договору суми відповідачу. Але 09 червня 2009 року відповідач незаконно відібрав у нього належний йому автомобіль начебто через борги за кредитним договором. Вважає вказане неправомірним, оскільки борг є, але він його погашає. Звернувся до відповідача з питання скасування рішення про відібрання автомобіля, але той йому в цьому відмовив. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Просив зобов’язати відповідача повернути йому його автомобіль, витребувавши його з чужого незаконного володіння, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ КБ ПриватБанк позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно 26 березня 2008 року на прохання позивача вони уклали з ним кредитно-заставний договір на купівлю автомобілю, банк надав йому кошти, позивач придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми. Утворилася заборгованість, вони з дотриманням закону та за згоди позивача взяли в нього автомобіль з метою забезпечення погашення кредиту. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що з гідно кредитного договору № DNQOAN02000157 від 26 березня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов’язався надати позичальнику кредит у розмірі 51018.20 грн. під 15.48% річних на термін до 25 березня 2015 року, кредит відповідачу надано, ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Кредит надано для придбання автомобіля. Відповідно договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати (з 24 по 28 число кожного місяця), відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Відповідно до умов договору для забезпечення виконання зобов’язань позичальником передано банку в заставу придбаний ним автомобіль «ДЕУ Нексія», власником якого є позивач.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позичальник свої зобов’язання виконав частково. Позичальник на протязі всього строку кредиту неодноразово порушував строки погашення кредиту, допускаючи прострочену заборгованість. У зв'язку з цим за позичальником з'явилась прострочена заборгованість. По теперішній час позичальник взагалі щомісячно допускає прострочену заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості. Позивач погоджується з фактом порушення своїх зобов'язань за кредитним договором, про що також зазначає у своїй позовній заяві.
У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором позичальник має заборгованість за кредитом, по процентам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивач уклали договір застави рухомого майна, згідно якого позивач надав в заставу автомобіль марки ДЕУ Нексія, рік випуску: 2008, тип ТЗ: легковий, реєстраційний номер: НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1. Відповідно до договору застави позичальник/заставодатель у випадку порушення будь-якого зобов’язання за кредитним договором чи/або договором застави повинен доставити предмет застави до відповідного відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» у тижневий строк. Так, у відповідності до вказаного в договорі застави позичальник/заставодавець особисто 09 червня 2009 року здійснив доставку предмета застави відповідачу та передав вказаний предмет застави ПриватБанку для подальшого його поміщення на спеціалізовану стоянку, забезпечену охороною, що підтверджено актом прийому-передачі, який власноручно підписаний позичальником.
Згідно ст. 44 Закону України «Про заставу» заклад - це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя. Згідно ст. 45 Закону України «Про заставу» заставодержатель зобов’язаний негайно повернути предмет закладу після виконання заставодавцем або третьою особою забезпеченого закладом зобов’язання. А забезпечене закладом зобов’язання позичальника - повернення кредиту та іншої заборгованості відповідно до умов договору у повному обсязі. Тобто банк має право не передавати позичальнику заставлене майно до моменту повного виконання зобов’язання позичальника, а саме до моменту повного погашення заборгованості за кредитом.
Оскільки позичальником були вчинені суттєві порушення умов договорів, а саме зобов'язання по погашенню заборгованості за кредитним договором, позичальник на сьогоднішній день сплатив не всю суму заборгованість за кредитом, не всі витрати пов’язані з доставкою, зберіганням предмета застави, а, отже, банк має право не повертати позичальнику предмет застави у користування, а повернути йому лише у разі повної відсутності заборгованості перед банком.
З урахуванням вказаного суд вважає, що протиправності та незаконності в діях працівників банку не вбачається і в разі усунення позичальником повної заборгованості за кредитом, банк має право передати позичальникові предмет застави.
Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк» , позивач погодився на умови надання кредиту як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.
У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В порушення вказаної норми, позивачем не доведено його посилання на факт морального та фізичного тиску з боку працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» при передачі предмета застави в заклад, підписанні акту прийому-передачі транспортного засобу в заклад, доказів в обґрунтування вказаних підстав суду не надано; дії працівників ПАТ КБ «ПриватБанк» повністю відповідають умовам укладених договорів та чинному законодавству України, протиправності та незаконності в діях працівників відповідача не вбачається.
Щодо судових витрат. Відповідно до ст. 8 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону, проти якої постановлено рішення, тобто стягнення з відповідача судових витрат можливе лише у випадку задоволення позовних вимог позивача та згідно вимог ст. 60 ЦПК України, які є документально підтвердженими.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача крім вказаних в договорах сторін, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договорів і добровільно підписав договори, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння та зобов’язання вчинити певні дії в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 5, 11, 212, 215, 217, 526, 589, 590, 607, 632, 651, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про витребування автомобіля із чужого незаконного володіння та зобов’язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -