№ 2-4958

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2010 року                                                                           Жовтневий районний суд

                                                                                                    м. Дніпропетровська

                                                                              в складі: головуючого

                                                                                              судді Антонюка О.А.

                                                                                  при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, пені та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 27 липня 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, пені та моральної шкоди. Позивач в своєму позові та в судовому засіданні посилався на те, що уклав з відповідачем угоду про надання послуг про оформлення 5 земельних ділянок, виготовлення проектів та будівництво будинків в с. Шульгівка Петриківського району Дніпропетровської області; для виконання цієї угоди позивач передав відповідачу грошові кошти. Про надання коштів і борг була письмово складена розписка і угода. Згодом відповідач підтвердив свій борг, але гроші так і не повернув, роботу не виконав, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого, завдана моральна шкода, відбулося просрочення зобов’язання, утворилася пеня. Після звернення позивача до суду відповідач так і не повернув суму боргу, але і не заперечували про її наявність. Позивач прохав стягнути з відповідача обумовлений в розписці борг загальною сумою 255000 грн., пеню, моральну шкоду і судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

      Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.

    З’ясувавши думку сторін, оцінивши добуті та представлені докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

    Судом встановлено, що у вересні 2007 року уклав з відповідачем угоду про надання послуг про оформлення 5 земельних ділянок, виготовлення проектів та будівництво будинків в с. Шульгівка Петриківського району Дніпропетровської області; для виконання цієї угоди позивач передав відповідачу грошові кошти. Про надання коштів і борг була письмово складена розписка і угода. Згодом відповідач підтвердив свій борг, але гроші так і не повернув, роботу не виконав, на прохання позивача добровільно вирішити спір відповідач не відповів нічого. З метою виконання взятих на себе зобов’язань позивач направив відповідачу претензію щодо належного виконання угоди або повернення боргу, але відповідач роботу не зробив, кошти не повернув, на претензію не відповів, добровільно вирішити спір не вдалося, тому позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

    Суд вважає позовну заяву підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

   Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

   Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

    Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 526 ЦКУ України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.  

Судом встановлено, що свої зобов’язання згідно укладеної сторонами угоди позивач виконав в повному обсязі, кошти передав, зауважень не було,  але відповідач роботу не виконав, термін повернення грошей,  відповідач в добровільному порядку грошей не повертає, коштами користується до теперішнього часу.

Відповідач ОСОБА_2 повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов’язання стосовно вiдповiдача відносно боргу, предмета спору, а вiдповiдач не довів незаконність дій позивача. Твердження можливе вiдповiдача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

    Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, виходячи з того, що позивач всі передбачені договором сторін умови виконав в повному обсязі, відповідач укладав угоду, кошти в борг брав і зобов’язувався їх виконати або повернути кошти у відповідності до норм чинного законодавства, тому відповідач мав можливість виконати умови угоди або повернути позивачу кошти, але без поважних причин цього не зробив.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

          Таким чином неправомірними діями відповідача, пов’язаними з невиконанням умов договору і не виплатою коштів, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходиться в безпосередньому причинному зв’язку зі вказаними діями відповідача.

          При таких обставинах суд вважає, що позивачем було доведено, та надано докази, які б свідчили про обґрунтованість вимог. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

    Стсовно моральної шкоди. Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача та начебто завданою шкодою.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

    Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не визнання позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача борг загальною сумою 255000 грн. та судові витрати: витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 252 грн., а всього 255252 грн., а також стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1700 грн., в задоволенні ж решти позовних вимог про стягнення пені та моральної шкоди слід відмовити, оскільки вони не основані на законі і не підтверджені доказами в судовому засіданні..

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають частковому задоволенню.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 22, 525, 526, 610, 620, 837 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212 – 215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  борг загальною сумою 255000 грн. та судові витрати: витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 252 грн., а всього255252 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1700 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                      Суддя -