справа № 2-4483/2010
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2010 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Подорець О.Б., при секретарі Завгородній Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті
Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до
Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ
«ПриватБанк»), треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3,
про визнання кредитного договору, договорів поруки недійсними, зобов’язання
вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи ОСОБА_2. ОСОБА_3, в якому просила
визнати недійсними з моменту укладення: кредитний договір №249119-CRED від 09
вересня 2008 року, який укладено між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в
особі відділення127, внаслідок обману позивача з боку відповідача; договір
поруки №249119/1 від 09 вересня 2008 року, який укладено між ОСОБА_3 та
ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі відділення 127; договір поруки №249119/2 від 09
вересня 2008 року, який укладено між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в
особі відділення 127; зобов’язати ПАТ КБ «ПриватБанк» прийняти у позивача
ОСОБА_1 суму у розмірі 1 485 грн. з розстрочкою платежів на 6 місяців, за
таких умов, що місячний платіж буде складати 247 грн. 50 коп.; на відшкодування
матеріальних збитків стягнути з відповідача у зв’язку із вчиненням недійсного
правочину 2328 грн. згідно п.2 ст.216 ЦК України; на відшкодування моральної
шкоди стягнути з відповідача у зв’язку із вчиненням недійсного правочину 10 000
грн. згідно п.2 ст.216 ЦК України. В обґрунтування позову зазначила, що 09
вересня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» був
укладений кредитний договір №249119-CRED відповідно до якого банк надав
позивачу кредит в розмірі 6000 доларів США. Вважає зазначений договір
недійсним, оскільки його було укладено у доларах США, тоді як грошовою одиницею
на території України відповідно до Конституції України та діючого законодавства
є гривня, тобто відповідач не мав законних підстав надавати кредит у доларах
США, що відповідно до ст.203 ЦК України є підставою визнання кредитного
договору недійсним.
Крім того, за період з моменту укладення кредитного договору до
настання фінансової кризи і різкого зростання курсу долару США, тобто з 2006 по
2010 рік позивачем було виплачено згідно з графіком платежів суму, яка дорівнює
3 999 доларів США 59 центів, що становить 27 615 грн. 41 коп. Оскільки ОСОБА_1. отримує дохід у гривнях, то з підвищенням курсу іноземної валюти, сума
боргу за кредитним договором різко зросла, у зв’язку з чим позивач несла
додаткові витрати, а тому відповідно до п.2 ст.216 ЦК України, на думку
позивача, вона має право на відшкодування завданих збитків по кредитному
договору в сумі 2328 грн. Також діями відповідача позивачу завдану моральну
шкоду, яку вона оцінила у 10000 грн., посилаючись на те, що з вини банку була
втягнута у незаконні валютні операції, у зв’язку з чим у неї та її близьких
зірвалися життєві плани, вся ця ситуація є для позивачки та її сім’ї
стресовою.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному
обсязі, наполягала на їх задоволенні, пояснення надала аналогічні викладеним у
позовній заяві, додатково пояснила, що на момент укладення договору у зв’язку з
меншою відсотковою ставкою для кредитів у валюті, їй було вигідно взяти кредит
у валюті. Між тим, банк не попередив її про ризик у зв’язку із зростанням курсу
валют, а наполягав на укладенні договору в іноземній валюті. Оскільки у зв’язку
із укладенням кредитного договору були укладенні договори поруки, то останні
також повинні бути визнані незаконним. Оскільки вони є похідними від основного
договору.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від
26 липня 2010 року в якості співвідповідачів по справі було залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_2
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав і, посилаючись на
обставини, викладені у позові, просив його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання з’явилася, однак без
документа який посвідчує її особу.
Представник відповідача – ПАТ КБ «ПриватБанк» Халаім А.В. проти позову
заперечував, надавши письмові заперечення проти позову, просив у задоволенні
позову відмовити, посилаючись на те, що банк при укладенні кредитного договору
мав ліцензію НБУ на право використання іноземної валюти як засобу платежу. Що
стосується зміни курсу валют, то зміна курсу іноземної валюти до гривні
відбувається постійно і відноситься до загальновідомих ризиків, які
усвідомлював позивальник при укладенні договору кредиту. Офіційно встановлений
курс іноземної валюти до гривні не залежить від банку і банком не
прогнозується, тому у позивача відсутні підстави вважати, що банк свідомо ввів
позивальника в оману, знаючи про зміну курсу гривні, а також повинен був
письмово проінформувати клієнта про можливість такої зміни. Оскільки в діях
банку відсутні ознаки протиправності дій, то немає підстав для покладення на
банк обов’язку щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до
наступного.
Судом встановлено, що 09 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем ПАТ
КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № 249119-CRED відповідно до
якого банк надав позивачу ОСОБА_1 кредит в розмірі 6000 доларів США на
споживчі цілі.
Статтею 99 Конституції України встановлено що грошовою одиницею України є
гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо
можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в
Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до
законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без
обмежень приймається на всій території України. Разом з тим, обіг іноземної
валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Так основним законодавчим актом, регулюючим правовідносини у сфері валютного
регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю».
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова
установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»
кошти – це гроші у національній або іноземні валюті чи їх еквівалент. Статті
47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів
від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції,
незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються
на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрі України «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються
на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними
цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на
здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж
Декрету.
Відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій,
письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, яке затверджене
Постановою Правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року та зареєстроване у
Міністерстві юстиції України 21 серпня 2001 року за №730/5921 за наявності
банковської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають
право здійснювати операції з валютними цінностями.
З огляду на зазначене вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської
ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями
мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Що стосується вимог підпункту «в» п.4 ст.5 зазначено Декрету КМУ щодо наявність
індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній
валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені
законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і
сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального
ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою нормою для здійснення
банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ
України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у
банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у
встановленому порядку.
Згідно з роз’ясненням Національного Банку України від 07 грудня 2009 року №
13-210/7871-22612 - операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не
потребує індивідуальної ліцензії.
ПАТ КБ «ПриватБанк» має банківську ліцензію від 19 березня 1992 року № 92,
дозвіл НБУ № 22-2 від 04 грудня 2001 року на право здійснення операцій згідно
з додатком до цього дозволу, виданого ЗАТ КБ «ПриватБанк». 29 липня 2009 року
ПАТ КБ «ПриватБанк» було надано дозвіл №22-3 року на право здійснення операцій
згідно з додатком до цього дозволу, які надані до матеріалів справи.
Крім того, згідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована
на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627,628 ЦК України сторони є вільними в укладенні
договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог
Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними,
та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання
сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 1054 ЦК України, - за кредитним договором банк або інша
фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому
Кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), які встановлені
частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як вбачається із довідки про умови кредитування Приватбанку та орієнтовну
сукупну вартість «Експрес» кредиту, підписану позивачем 08 вересня 2008 року,
ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами кредитування.
Факт підписання позивачем кредитного договору свідчить про згоду останнього з
його умовами, в тому числі про отримання кредиту у доларах США. Крім того, ніщо
не перешкоджало позивачці отримати кредит у національній валюті, про що не
заперечували сторони і у судовому засіданні.
Доказами у справі підтверджено право банку згідно з отриманими ліцензіями
здійснювати кредитування як в національній так і в іноземній валютах, що
відповідає вимогам статей 192, 533, 1054 ЦК України, статей 2,47, 49 Закону
України «Про банки і банківську діяльність», статей 1,4,34 Закону України «Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Отже, судом встановлено, що оскільки спірний кредитний договір не суперечить
положенням вищевказаних норм Закону, то не має підстав для визнання його
недійсним.
З огляду на зазначене посилання позивача на оман з боку банку та недійсність
кредитного договору, а отже у зв’язку з цим і на недійсність договорів поруки,
які було укладено в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором
між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 та між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 09 вересня 2008 року було укладено договори поруки №249119/2 та №249119/1 є
безпідставними і спростовуються матеріалами справи.
В зв’язку з відмовою в задоволенні зазначених вище позовних вимог не підлягає
задоволенню і вимога щодо зобов’язання банку прийняти у позивача суму у розмірі
1 485 грн. з розстрочкою платежів на 6 місяців та щодо відшкодування
матеріальних збитків у сумі 2328 грн.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000
грн. вони також не підлягають задоволенню з вищевикладеним. Крім того,
відшкодування останньої в разі порушення зобов’язань не передбачено умовами
кредитного договору.
Посилання позивача на порушення з боку банку Закону України «Про захист
прав споживачів» суд не бере до уваги, оскільки між сторонами було укладено
кредитний договір і застосуванню підлягає законодавство в системі
кредитування.
Керуючись ст.ст.10,11, 15, 57-60, 212-215,218,222 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного
товариства комерційного банку «Приватбанк», треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання кредитного договору, договорів
поруки недійсними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди
– відмовити у повному обсязі.
З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитися 19 листопада 2010
року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання
апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання
апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після
розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його
проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-
Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь
у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення
судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня
отримання копії цього рішення.
Суддя: