АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЗАПОРІЗЬКОЇ  ОБЛАСТІ  

  Справа №  22-8396   2010 рік                         Головуючий у 1 інстанції

Яцун О.С.

Доповідач: Бєлка В.Ю.                        

 УХВАЛА

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

 23 грудня  2010 року                                                               м. Запоріжжя

 Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бєлки В.Ю.

Суддів:            Кримської О.М.

Глазкової О.Г.

При секретарі: Петровій О.Б.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа ОП «ЗМБТІ» про розірвання договору довічного утримання,  

В С Т А Н О В И Л А:

 У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання посилаючись на те, що в грудні 2003 року між сторонами було укладено договір довічного утримання, згідно якого вона передала у власність відповідача належну їй квартиру АДРЕСА_1, а відповідач була зобов’язана довічно повністю доглядати за нею, надавати допомогу та матеріальне забезпечення у розмірі 100 гр. щомісяця.  

Посилаючись на те, що відповідач суттєво порушувала умови договору та не виконувала свої зобов’язання просила позов задовольнити.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_4 не виконувала або неналежно виконувала свої обов’язки, за договором довічного утримання від 5.12.03 року.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що 5.12.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, згідно якого позивач передала у власність відповідачу належну їй квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов’язалася довічно повністю доглядати за позивачем, забезпечувати їжею, надавати необхідну допомогу та матеріальне забезпечення в розмірі 100 гр. щомісяця на момент укладення договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 належним чином виконувала взяті на себе зобо’язання за договором довічного утримання від 5.12.2003 року та з власної ініціативи  виконувала ряд зобов’язань, а саме щомісячно надавала матеріальну допомогу, сплачувала комунальні послуги за квартиру, купувала продукти харчування, навідувала позивача та зберігала в безкоштовному користуванні спірну квартиру. З осені 2009 року ОСОБА_3 перестала впускати в квартиру ОСОБА_4, а з жовтня 2009 року відмовилися отримувати від неї матеріальну допомогу і як пояснила позивач у судовому засіданні, свої дії мотивувала тим, що «бажала бути вільною».

З урахуванням викладеного, колегія погоджується з висновком суду про те, що позивачем не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_4 не виконувала або неналежно виконувала свої обов’язки, за договором довічного утримання від 5.12.03 року і підстав для скасування рішення суду не вбачає.

Доводи апеляційної скарги досліджувались судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія, нових доказів не наведено, тому вони суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів,

 У Х В А Л И Л А:

 Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 22 вересня 2010 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

                          Головуючий:

Судді: