У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Василевича В.С.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
апелянта, відповідача та його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 3 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ВАТ «Рівнеазот», про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 3 листопада 2010 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ВАТ «Рівнеазот», про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка посилалася на те, що суд безпідставно не взяв до уваги факт непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні без поважних причин з липня 2009 року, незважаючи на те, що ці обставини підтверджуються відповідними актами та показаннями свідків з її боку. Крім того, суд не врахував того, що зараз вона вже створила нову сім’ю та чекає третю дитину.
Посилаючись на ці обставини, позивачка просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтями 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 71 ЖК України, якою позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги, суд може визнати особу такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, якщо буде встановлено, що ця особа була відсутньою в спірному приміщенні понад установлений законом 6-місячний строк без поважних причин.
Судом установлено, що спірну кімнату АДРЕСА_1 в жовтні 2002 року отримав відповідач ОСОБА_2 для проживання його сім’ї, до складу якої на той час, окрім нього, входили позивачка та двоє їхніх дітей.
У 2009 році сторони розлучилися. З метою уникнення подальших конфліктів відповідач став проживати окремо, проте у спірній кімнаті залишилися його речі (а .с. 29). Як установив суд, ключів від спірної кімнати відповідач не має, оскільки позивачка замінила замок у вхідних дверях. Іншого житла, крім спірного, відповідач не набув.
Зараз у спірній кімнаті гуртожитку після того як позивачка 19 березня 2010 року знову вийшла заміж, проживає її новий чоловік ОСОБА_4
До суду із даним позовом ОСОБА_1 звернулася у квітні 2010 року, тобто через місяць після свого останнього одруження (а. с. 2-3), та вже після звернення відповідача до неї з позовом до суду про усунення перешкод у користуванні спірною кімнатою в гуртожитку.
Зважаючи на усі викладені вище обставини в їх сукупності місцевий суд, на переконання колегії суддів, на підставі наявних у справі доказів та правил ст. ст. 71 і 72 ЖК України прийшов до цілком правильного висновку про недоведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог щодо непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні понад 6 місяців без поважних причин.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та зібраним доказам, яким місцевий суд дав об’єктивну оцінку.
У зв’язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 3 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: