Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 грудня 2010 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представника апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду від 2 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Рівненської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 2 липня 2010 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до Рівненської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру задоволено. За позивачами визнано право власності на реконструйовану двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 42,07 кв. м.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі Рівненська міська рада посилалася на те, що в порушення вимог чинного законодавства позивачі не отримали дозволу на виконання будівельних робіт та не мають дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів на реконструкцію квартири, яку позивачі після самочинно проведеної реконструкції не здали в експлуатацію. Відповідно до правил ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Проте суд першої інстанції при вирішенні спору на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та чи надавала позивачам Рівненська міська рада як власник земельної ділянки, що знаходиться під реконструйованою під офісне приміщення квартирою позивачів, цю земельну ділянку під таке її цільове використання не з’ясував.
Покликаючись на ці обставини, апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на законних підставах відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 2009 року є власниками двох кімнат № 405 і № 406 загальною площею 29,4 кв. м, які знаходяться у гуртожитку на АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).
З розпорядження Рівненського міського голови № 1902-р від 19 серпня 2004 року слідує, що ВАТ «РЗТА» (філії «Побут») було надано дозвіл на реконструкцію двох житлових кімнат № 405 і № 406 в гуртожитку на АДРЕСА_1 відповідно до погодженого проекту (а. с. 5).
Проте такого погодженого проекту в матеріалах справи немає.
Провівши реконструкцію належних двох кімнат у гуртожитку, позивачі без згоди Виконавчого комітету Рівненської міської ради та інших мешканців, а також без погодженого з компетентними органами відповідного проекту, усупереч вимогам пунктів 7, 10 та 12 ст. 3, ст. ст. 6 і 13 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» самочинно приєднали до своїх двох кімнат у гуртожитку, що належать їм на праві власності, частини двох примикаючи коридорів, в результаті чого їхнє помешкання перетворилося у двокімнатну квартиру загальною площею 42,07 кв. м та житловою площею 29,4 кв. м. і стало складатися з таких приміщень: тамбура площею 6,12 кв. м; санвузла площею 2,88 кв. м; кухні площею 3,67 кв. м та двох житлових кімнат площею 29,4 кв. м.
Крім того, позивачі влаштували у зовнішній стіні свого житлового приміщення окремий вихід на вулицю через зовнішні сходи на земельну ділянку, яка є прибудинковою територією і належить не їм, а Рівненській міській раді.
Своїм рішенням у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) N 4-рп/2004 від 02.03.2004 р. Конституційний Суд України роз’яснив, що відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку – це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибулі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Аналогічне передбачено і пунктами 7, 10 та 12 ст. 3, ст. 6 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку».
Згаданим вище рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) роз’яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) становлять спільну власність громадян. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Частиною 2 ст. 382 ЦК України теж установлено, що власникам квартир у дво- або багатоквартирному житловому будинку приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку, належать на праві спільної сумісної власності.
З матеріалів справи вбачається, що приєднані позивачами частини коридорів повинні обслуговувати багато помешкань, що належать мешканцям АДРЕСА_1, покликані забезпечувати потреби багатьох власників і користувачів житлових приміщень та забезпечувати належне функціонування всього згаданого вище будинку відповідно до його проекту.
Земельна ділянка для влаштування окремого виходу з належного помешкання на вулицю через зовнішні сходи позивачам не надавалася.
Згідно зі ст. 369, ч. 2 ст. 382 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
В матеріалах справи немає даних про те, що провівши реконструкцію свого помешкання, яка виразилася в приєднанні до нього двох частин допоміжних приміщень – коридорів, та влаштувавши у зовнішній стіні свого житлового приміщення окремий вихід через зовнішні вхідні сходи на неналежну їм земельну ділянку, позивачі відповідно до погодженого з компетентними органами проекту отримали попередню згоду на це Виконавчого комітету Рівненської міської ради та всіх сусідів у будинку.
Згідно з правилами ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Крім того, відповідно до правил ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Тому з урахуванням викладених обставин та вимог закону апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення місцевого суду є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у справі нового рішення про відмову у задоволенні пред’явлених ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись пунктами 7, 10 та 12 ст. 3, ст. ст. 6 і 13 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», ст.ст. 369, 376, ч. 2 ст. 382, ст. 383 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 2 липня 2010 року скасувати.
ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні позову до Рівненської міської ради про визнання права власності на реконструйовану квартиру відмовити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: