Справа № 2-11663/10
РІШЕННЯ
(заочне, в порядку гл.8 розділу ІІІ ЦПК України)
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі: Головуючого судді - Башмакова Є.А.
при секретарі – Куляба Ю.А.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жовтневої районної в
м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_2, третьої особи: комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на житловий будинок з господарськими споруди,
ВСТАНОВИВ:
В червні 2010 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, який у подальшому уточнила. В своєму позові та поясненнях посилалася на те, що в 1989 р. вона придбала у ОСОБА_2 за домашньою угодою, посвідчену квартальним комітетом, житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1. З того часу вона безперервно мешкає в домоволодінні, володіє та користується нерухомим майном, сплачує земельний податок та комунальні платежі та ніхто не висуває їй аніяких претензій. Між тим, вона не має права на розпорядження майном, так як у неї відсутні правовстановлюючі документи. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.06.99 р. № 1193 дозволено громадянам цієї садибної території визнати право власності на самочинно збудовані будинки, здати їх через виконком Жовтневої райради в експлуатацію та одержати земельні ділянки в постійне користування. Але вона дізналася про це рішення тільки зараз, коли у виконкомів вже немає таких повноважень.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1035 від 09.09.09 р. підставою для оформлення права власності на приватні будинки садибного типу, самовільно збудованих до 05.08.1992 р. є висновок про технічний стан будинку, який складають бюро технічної інвентаризації. Такий висновок вона одержала, але зареєструвати своє право власності вона не має можливості, бо згідно даних інвентарної справи забудовником є відповідач ОСОБА_2
Визнати укладену між ними угоду по купівлі майна відповідно до ст. 47 ЦК, діючої на час укладання угоди, вона не має права, так як продавець не мав права на відчуження самовільно збудованого ним нерухомого майна.
З урахуванням наведеного просила суд визнати за нею права власності на придбане по домашній угоді нерухоме майно в домоволодінні.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України про спрощений порядок реєстрації права власності на самовільно збудовані житлові будинки та конституційного права громадян на одержання у власність збудованого житла, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач - виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради в судового засідання свого представника не направив, про день та час слухання справи повідомлений належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав, просив суд слухати справу без його участі.
Представник третьої особи Дніпропетровської міської ради в судове засідання не прибув, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином.
При таких обставинах суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та приходить до висновку про правомірність заявлених у позові вимог.
Судом встановлені наступні факти.
В 1989 р. позивачка ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1.
Договір було укладено в простій письмовій формі та посвідчено квартальним комітетом №1. З того часу вона мешкає зі сім’єю в домоволодінні, вільно та безперешкодно володіє та користується нерухомим майном, сплачує комунальні платежі та згідно довідки налогової інспекції не має заборгованості по сплаті земельного податку.
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 17.06.99 р. № 1193 дозволено громадянам цієї садибної території визнати право власності на самочинно збудовані будинки, здати їх через виконком Жовтневої райради в експлуатацію та одержати земельні ділянки в постійне користування.
Але позивачка не скористалася цим правом, а на теперішній час у органів місцевого самоврядування відсутні повноваження по визнанню права власності на самочинне збудоване нерухоме майно, введенню його в експлуатацію та наданню земельних ділянок громадянам в користування.
Визнання дійсною укладеної нею угоди з ОСОБА_2 не передбачено законом, так як відповідно до вимог ст. 47 ЦК ( в редакції 1963 р.) суд може визнати угоду дійсною якщо сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, між тим нерухоме майно збудоване самовільно,а згідно ст. 105 ЦК (1963 р.) особа, здійснивша самовільне будівництво не набуває права власності на нього й не вправі ним розпоряджатися.
При таких обставинах суд задовольняє позовні вимоги як на підставі норм цивільного кодексу так й Конституції України, як закону прямої дії.
Відповідно до ч.1 ст. 128 ЦК ( в редакції 1963 р.) право власності у набувача майна по договору виникає з часу передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ч.1 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність.
Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно вимог ч. 3 ст. 376 ЦК право власності на самовільно збудоване нерухоме майно може бути визнано за рішенням суду, хоча позивач й не є особою, що будувала цей будинок та будівлі. .
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, не заборонених законом, а згідно ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Позивачка безперешкодно володіє та управляє придбаною нею за домашньою угодою нерухомим майном, ніхто ніяких претензій та позовів про звільнення земельної ділянки до нього не висувається у тому числі й органами місцевого самоврядування.
Тому вона не може бути обмежена в своїх правах й у праві на розпорядження цим майном, яке згідно ст. 331 ЦК виникає після державної реєстрації права власності.
Відповідно до3. Постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 р. № 1035
„ Про затвердження тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних жилих будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими будівлями та спорудами, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт ”встановлено, що підставою для оформлення права власності на приватні будинки садибного типу, збудованих до 05.08.1992 р., є висновок про технічний стан будинок, складений бюро технічної інвентаризації.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідачі та треті особи не навели обґрунтованих доводів щодо обмеження прав позивача в набутті ним права власності на придбане самовільно збудоване майно.
Згідно до наданих розписок сусідів, посвідчених Лоцкаменським територіальним комітетом, будинок позивачки не порушує права інших осіб і інтереси суміжних землекористувачів.
Розпорядженням Міського голови від 16.08.2010 р. № 628-р житловому будинку надана адреса - АДРЕСА_1
Комунальне підприємство “ Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” згідно до Постанови Кабінетів Міністрів України видала позивачу висновок № 01/71 від 17.11.10 про задовільний технічний стан усіх будівель.
Згідно технічного паспорта житловий будинок літ. А-1 за цією адресою має жилу площу 40,2 кв.м., загальну площу 71,2 кв.м.
Як будинок, так й усі господарські будівлі збудовані до 05.08.1992 р.
Відносно прибудови а-1 (санвузол 1-9 площею 5,0 кв.м.) суд приходить до висновку, що він не потребує окремого введення в експлуатацію, як складова частина будинку.
Згідно ст. 132 ЦК (1963 р.) належністю є річ, призначена служити головній речі та зв’язана з нею спільним господарським призначенням. Належність передбачає долю головної речі, якщо в договорі або законі не визначено інше.
А відповідно до п. 23 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.2004 р. не підлягають введеню в експлуатацію вбудовані-прибудовані приміщення, якщо вони не виділені в окремий пусковий комплекс.
Згідно п.1 ч.3 Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних жилих будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими будівлями та спорудами, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, на приватні будинки площею до 200 кв.м. включно документи про право власності або користування земельною ділянкою не потребуються.
При таких обставин суд приходить до висновку про правомірність заявлених позивачем
вимог.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 41, 47, 55, 124 Конституції України, Постанови Кабінету Міністрів України № 1035 від 09.09.09 р. “ Про затвердження тимчасового порядку прийняття в експлуатацію завершених будівництвом приватних житлових будинків…” ч.2 ст. 47, .ст.ст., 128, 131, 132 ЦК ( в редакції 1963 р.) ст.ст. 15, 16, 319, 321, 328, 376 ЦК, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК, суд
ВИРІШИВ:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на придбаний по домашній угоді самовільно збудований житловий будинок літ.А-1 з прибудовами та підвалом жилою площею 40,2 кв.м., загальною площею 71,2 кв.м., гараж В з підвалом та оглядовою ямою, вхід до підвалу Б, вбиральну З, а також на прибудову до будинку а-1 (приміщення санвузла 1-9 площею 5,0 кв.м.) без введення її в експлуатацію, ганок а, ганок а1, козирок, навіси Г та Е, літній душ Д, вольєр Ж зі спорудами № 1-15, мощінням І в домоволодінні по АДРЕСА_1.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя: Є.А. Башмаков