У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 грудня 2010 року                                                                                                  місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.

                  з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б.,

                   представників ОСОБА_1 і ОСОБА_2, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 14 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визначення розміру ідеальної частки в праві спільної сумісної власності на квартиру, вселення у квартиру та встановлення порядку користування нею,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 14 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визначення розміру ідеальної частки в праві спільної сумісної власності на квартиру, вселення у квартиру та встановлення порядку користування нею задоволено частково. Позивачу визначено його ідеальну частку в праві спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в розмірі ј її частини та вселено у це житлове приміщення. У задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування спірним помешканням відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що суд першої інстанції обґрунтовано визначивши його ідеальну частку у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру в розмірі ј та вселивши його у це житлове приміщення, разом з тим безпідставно відмовив йому у задоволенні решти його позовних вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою.

Покликаючись на ці обставини, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції в зазначеній частині скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.

Відповідачі у своїй апеляційній скарзі вказували на те, що місцевий суд розглянув справу без їхньої участі, незаконно визначив позивачу ідеальну частку в праві спільної сумісної власності на спірну квартиру в розмірі ј та вселив позивача у це житлове приміщення.

Просили апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення розміру ідеальної частки в праві спільної сумісної власності на спірну квартиру та про вселення в неї, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що частки співвласників (сторін у справі) у праві спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 є рівними, а відтак відповідно до ст. ст. 355  і 370 ЦК України  позивач має частку в розмірі 1/4 частини квартири та відповідно до ст. ст. 150 і 155 ЖК України право на вселення в це житлове приміщення.

Рішення суду в зазначеній частині відповідає матеріалам справи та вимогам закону, тому підстав для його скасування в цій частині не вбачається. Доводи відповідачів з цього приводу в поданій апеляційній скарзі є безпідставними і на увагу не заслуговують.

Що стосується відмови позивачу у встановленні порядку користування спірною квартирою, то апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України  кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Суд правильно встановив, що спірна квартира належить сторонам у справі на праві власності в рівних частках – по 1/4, або по 25 %  кожному.

Зазначена трикімнатна квартира складається із жилої кімнати площею 16,6 кв. м. з лоджією площею 3 кв. м.; жилої кімнати площею 12,3 кв. м. з лоджією площею 3,2 кв. м.; жилої кімнати площею 14,6 кв. м.; коридору площею 8,9 кв. м.; кухні площею 9,2 кв. м.; ванної кімнати площею 2,7 кв. м.; туалету – 1,3 кв. м.; тамбура 0,8 кв. м.; двох кладовок площею 1,5 та 0,8 кв. м.

Згідно з технічним паспортом загальна площа помешкання сторін складає 71,8 кв. м, житлова – 43,5 кв. м., площа підсобних приміщень – 25,2 кв. м. При цьому, як убачається з матеріалів справи та свідчать проведені розрахунки, у загальній площі квартири не врахована площа однієї із лоджій.

           У своїй позовній заяві позивач просив суд виділити йому в постійне користування  найменшу жилу кімнату площею 12,3 кв. м. (що становить 28 % від усієї житлової площі спірної квартири), нічого не зазначивши при цьому що слід зробити з лоджією, яка примикає до цієї кімнати; відповідачам, яким разом належить ѕ або 75 % спірної квартири – жилі кімнати площею 16,6 кв. м. та 14,6 кв. м (разом 72 % жилої площі). Про необхідність залишення інших приміщень спірного помешкання сторін (кухні, коридору, санвузла, ванної кімнати, двох комор (або кладовок згідно з технічним паспортом)) у спільному користуванні сторін позивач у своїй заяві суд не просив (а. с. 3). Про дві лоджії, які примикають до житлових кімнат площею 12,3 кв. м та 16,6 кв. м, а також про тамбур площею 0,08 кв. м у поданій до суду позовній заяві взагалі не згадав (а. с. 2-3).

Проте встановити запропонований позивачем варіант порядку користування спірною квартирою не можна, оскільки він не враховує всіх наявних у спірній квартирі приміщень (тамбура площею 0,8 кв. м., двох лоджій площею 3 і 3,2 кв. м), через що фактично не вирішує спору сторін по суті.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідно до ст. 11 ЦПК України суд не може вийти за межі заявлених у справі позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення запропонованого ним порядку користування спірним помешканням.

У зв’язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з’ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих  апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 14 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: