У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

22 грудня  2010 року                                                                                                місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:     головуючого Буцяка З.І.

     суддів Ковальчук Н.М., Мельника Ю.М.

                  з участю секретаря судового засідання Міщук Л.А.,

                                   представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 5 жовтня 2010 року та ухвалу цього ж суду від 16 вересня 2010 року про забезпечення позову у справі за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,  

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського районного суду від 5 жовтня 2010 року позов ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. З позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 на користь банку солідарно стягнено 75440,66 грн., з яких 71896,66 заборгованості за кредитом, 2627,91 грн. процентів за користування кредитом, 500 грн. неустойки за порушення кредитного зобов’язання, 416,09 грн. пені за порушення термінів повернення кредиту. Крім того, з відповідачів на користь позивача солідарно стягнено 764,41 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи.

Ухвалою цього ж суду від 16 вересня 2010 року забезпечено позов у даній справі шляхом накладення арешту на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та обмежено відповідачів у праві виїзду за межі України до моменту виконання ними своїх боргових зобов’язань перед банком.

В поданій на рішення місцевого суду апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору, та через його важке матеріальне становище, викликане інвалідністю і захворюванням серця, він утратив можливість погасити перед банком свою заборгованість за кредитним договором у повному обсязі. Вважає, що суд зобов’язаний був застосувати щодо нього правила ст.ст. 652 та 653 ЦК України. Крім того, при укладенні кредитного договору позивач у порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав йому повної інформації стосовно умов кредитування, незаконно видав кредит в іноземній валюті. Розмір кредитної заборгованості йому незрозумілий.

Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, відповідач ОСОБА_1, посилаючись на необхідність свого лікування за кордоном, вважав незаконним також обмеження його та ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до моменту виконання ними своїх боргових зобов’язань перед банком, у зв’язку з чим просив ухвалу Рівненського районного суду від 16 вересня 2010 року про забезпечення позову у цій частині скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтями 10 і 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом установлено, що 5 травня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Укрсиббанк» договір про надання споживчого кредиту на суму 10500 доларів США під 13,5 % річних строком до 4 травня 2015 року під заставу придбаного ним автомобіля Dacia Logan, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Поручителем ОСОБА_1 за цією угодою виступила відповідачка ОСОБА_2

Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором порушив. Факт неналежного виконання кредитного зобов’язання у справі не оспорюється.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Укладеними сторонами угодами передбачено, що позичальник зобов’язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, що визначені кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання умов  цього договору.

Статтею 554 ЦК  України встановлено, що у разі  порушення  боржником  зобов'язання,  забезпеченого  порукою, боржник і поручитель відповідають перед  кредитором  як  солідарні боржники,  якщо  договором   поруки   не   встановлено   додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Тому за таких обставин суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд зобов’язаний був застосувати щодо нього правила ст.ст. 652 та 653 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки позовних вимог із зазначених підстав ОСОБА_1 до банку не пред’являв. Твердження апелянта про незрозумілість розміру кредитної заборгованості не ґрунтуються на матеріалах справи (а. с. 19-21).

Крім того, відповідач ОСОБА_1 не подав апеляційному суду доказів про необхідність свого лікування за кордоном.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів достатніх підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої  апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, не вбачає.

Рішення місцевого суду поручителем ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржено.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського районного суду від 5 жовтня 2010 року та ухвалу цього ж суду від 16 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: