Справа №22ц-8404/10 Головуючий у суді першої інстанції Пісоцький О.М.
Категорія 37 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Довжук Т.С., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Кулик О.В.,
з участю позивачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 6 вересня 2010 р., ухвалене у справі за позовом ОСОБА_3 до Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (далі – Новоселівська сільська рада) про визнання права власності на спадкове майно,
В С Т А Н О В И Л А :
13 серпня 2010 р. ОСОБА_3 подала в суд позов до Новоселівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер її батько, ОСОБА_5, залишивши після себе спадкове майно у вигляді земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,12 га, розташовану в межах АДРЕСА_1
Проте державний нотаріус Арбузинської державної нотаріальної контори постановою від 1 липня 2009 р. відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку подачі заяви про прийняття спадщини та через розбіжності у написанні прізвища спадкодавця у правовстановчих документах.
Посилаючись на те, що про смерть батька і залишений ним спадок вона дізналась лише у 2008 році, що завадило їй своєчасно подати до нотаріальної контори заяву та необхідні документи про прийняття спадщини, позивачка просила визнати за нею право власності на вказане спадкове майно, як спадкоємицею першої черги за законом.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 6 вересня 2010 р. у позові відмовлено. Додатковим рішенням того ж суду від 16 вересня 2010 р. з позивачки стягнуто в доход держави 90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Вислухавши суддю – доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався нормами Книги шостої (Спадкове право) ЦК України 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. і вважав, що позивачка без поважних причин пропустила шестимісячний строк для подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
Між тим, повністю погодитись з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки він дійшов до них без належної оцінки наявних у справі доказів, що мають значення для справи, та як наслідок - неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, згідно зі ст. 16 ЦК України та ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу, подавши про це позов.
Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 1 ст. 119 цього ж Кодексу). Тому, в необхідних випадках, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
Відповідно до ст. 5 ЦК України 2003 року, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 30 травня 2008 р. ,,Про судову практику у справах про спадкування" теж роз’яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, прийнятого Верховною Радою України 16 січня 2003 р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі — ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., не залишивши заповіту щодо спадкового майна. Отже, відповідно до ст. ст. 529, 530 чинного на той час ЦК УРСР 1963 р. позивачка, як рідна дочка покійного, відноситься до спадкоємців першої черги за законом, а тому могла протягом шести місяців з дня відкриття спадщини прийняти вказану спадщину способами, визначеними частинами 1, 2 ст. 549 вказаного Кодексу, а саме: фактично вступивши в управління або володіння спадковим майном чи подавши до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Водночас ст. 550 того ж Кодексу передбачала, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Судом встановлено, що батьки позивачки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, розірвали шлюб 6 лютого 1979 р., коли позивачці виповнилось лише 5 років. З того часу вона проживала з матір’ю у м. Миколаєві. Про смерть батька дізналась лише в 2008 році від його співмешканки, яка передала їй належний батьку Сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 7,6 умовних кадастрових га, як члену КСП ,,Жовтневі сходи" АДРЕСА_1.
Тоді ж вона дізналась, що 29 грудня 2001 р., на підставі вказаного Сертифікату та рішення Новоселівської сільської ради від 28 грудня 2001 р., на ім’я батька видано Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,12 га, розташовану в межах АДРЕСА_1 на яку претендує відповідач, як на відумерлу спадщину.
За її апеляційною скаргою ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2008 р. було скасовано рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2007 р., яким спірна земельна ділянка була визнана відумерлою спадщиною і передана у власність територіальної громади АДРЕСА_1. А при новому судовому розгляді цієї справи ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 3 жовтня 2008 р. заява Новоселівської сільської ради про визнання вказаної спадщини відумерлою була залишена без розгляду.
Показами свідка ОСОБА_8 та письмовими поясненнями співмешканки покійного, ОСОБА_9, від 6 грудня 2010 р., завіреними в цей же день секретарем АДРЕСА_1 які відповідно до статей 58, 59 ЦПК України є належними та допустимими письмовими доказами, підтверджено, що про смерть ОСОБА_5 і залишену ним спадщину вона сповістила позивачку лише в лютому 2008 р. і тоді ж передала їй указаний Сертифікат для оформлення спадщини.
Розбіжності у написанні призвіща спадкодавця в правовстановчих документах пояснюються орфографічними описками, що визнав і представник відповідача, який підтвердив, що спадщиною, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, є указана земельна ділянка, що підтверджено Державним актом на право приватної власності на землю (НОМЕР_1), виданим 29 грудня 2001 р. покійному на підставі рішення Новоселівської сільської ради від 28 грудня 2001 р.
Таким чином, викладене свідчить, що позивачка має право на вказану спадщину, але з поважних причин пропустила строк подачі до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Однак, вирішуючи спір, місцевий суд не звернув належної уваги на вказані обставини справи та зазначені вимоги спадкового права, визначені нормами ЦК УРСР 1963 р., а тому ухвалив рішення, яке не відповідає ні обставинам справи, ні вимогам матеріального права.
В зв’язку з чим, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. При цьому, колегія суддів вважає можливим продовжити позивачці строк для прийняття спадщини.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України року, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 6 вересня 2010 р. та додаткове рішенням того ж суду від 16 вересня 2010 р. скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Визнати за ОСОБА_3 право приватної власності, в порядку спадкування за законом після смерті її батька, ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р., на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,12 га, розташовану в межах АДРЕСА_1, яка належала покійному на підставі Державного акту на право приватної власності на землю (НОМЕР_1), виданого 29 грудня 2001 р. на підставі рішення Новоселівської сільської ради від 28 грудня 2001 р.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: