КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  м. МАКІЇВКИ

                ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                                                      Справа № 2-42/10

    Р І Ш Е Н Н Я

   І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

 12 листопада 2010 року                                           м. Макіївка

    Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області

у складі:                 головуючої - судді                 Негоди О.М.

при секретарі             Тихонюк О.М.

за участю:                 позивача                     ОСОБА_1

                    представника позивача         ОСОБА_2

відповідача               ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївка  справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не мають самостійних вимог: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Ісаєв Олександр Володимирович ,   про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, судових витрат,

                      В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим під час розгляду справи позовом до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя, про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і стягнення судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач, привласнивши все майно, відмовляється добровільно визнати її право власності на 1/2 частину квартири та інше майно і поділити його.

Ухвалою суду від 31 липня 2009 року за заявою позивачки суд залишив без розгляду вимоги про поділ наступного майна: ноутбука, телевізора “Philips”, DVD “Philips”, фритюрниці “Mulinex” та праски.

10 грудня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з уточненим під час розгляду справи позовом до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4, нотаріус Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Ісаєв Олександр Володимирович, про визнання недійсним укладеного 3 листопада 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної квартири, відновлення первісного положення, стягнення моральної шкоди та судових витрат.

Ухвалою суду від 12 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 3 листопада 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, скасування його державної реєстрації і відновлення первісного положення за заявою позивачки були залишені без розгляду.  

Ухвалою суду від 3 лютого 2010 року за заявою позивачки до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог залучена ОСОБА_5, яка на підставі укладеного 23 листопада 2009 року з ОСОБА_4 договору купівлі-продажу спірної квартири є власницею нерухомого майна.

За клопотанням позивачки ухвалою суду від 21 червня 2010 року цивільні справи об’єднані в одне провадження.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали змінені позовні вимоги, в обґрунтування яких послались на факти і обставини викладені у позовних заявах, зазначивши, що позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 вересня 2005 року, мають сумісного сина, ІНФОРМАЦІЯ_1. У січні 2008 року відповідач пішов з родини, через рік він звернувся до суду з заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки від 28 квітня 2009 року шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу 20 жовтня 2006 року вони як подружжя для своєї родини за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, яку відповідач оформив на своє ім’я. Вважають що придбана під час шлюбу квартира є майном, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Відповідач без відома ОСОБА_1 під час судового розгляду справи про поділ майна незаконно продав спірну квартиру, чим протиправно порушив гарантовано ст.41 Конституції України її право власності на майно і спричинив матеріальну шкоду, а також залишив її та сина без житла. Спірна квартира відразу ж в листопаді 2009 року ОСОБА_4 була перепродана іншій особі с метою позбавити її можливості витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просить суд визнати спірну квартиру майном, що належить їй та відповідачу на праві спільної сумісної власності, встановивши за кожним з співвласників право на 1/2 частину зазначеного нерухомого майна, та стягнути з ОСОБА_3 на її користь: матеріальну шкоду в розмірі 44 400 грн., що відповідає вартості 1/2 частини спірної квартири, понесені судові витрати та відшкодувати витрати на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав повністю. В обґрунтування своїх заперечень відповідач пояснив, що спірна квартира була придбана ним під час перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не за сумісні доходи подружжя, а за гроші, які він отримав від свого батька, про що ніяких доказів він не має. На час продажу квартири шлюб між ним та ОСОБА_1 було розірвано. Керуючись тим, що, на його думку, позивачка не має права на спірне нерухоме майно, він у листопаді 2009 року за суму 5000 грн. продав квартиру ОСОБА_4 Під час укладання договору купівлі-продажу квартири він отримав новий паспорт без відміток про перебування у шлюбі з ОСОБА_1 Він вважає, що позивачка з їх сумісним сином забезпечені житлом, оскільки мешкають в трикімнатному будинку її батьків. Для вирішення спору миром, він згоден одноразово внести на депозитний рахунок, відкритий на ім’я сина, суму 20 000 – 25 000 грн., які після досягнення дитиною повноліття позивачка може витратити на придбання житла для дитини. На утримання сина він на користь позивачки сплачує аліменти в сумі 2000 – 3000 грн. щомісячно, що складає 1/4 частину його доходів. На підставі наведеного у задоволенні позовних вимог просить відмовити.  

Треті особи, що не мають самостійних вимог, - ОСОБА_4, ОСОБА_5, Ісаєв Олександр Володимирович, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи, однак не використали наданого законом права на особисту участь та участь свого представника у судовому засіданні. Ісаєв Олександр Володимирович надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, тому суд вважає можливим розглянути і вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

У письмових запереченнях приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Ісаєв Олександр Володимирович, не погоджуючись з позовними вимогами, стверджував щодо правомірності своїх дій з посиланням на статті 41, 44, 52, 55 Закону України “Про нотаріат”, статті 209, 210, 657 ЦК України, глави I  і II , розділів 1,3, глави III  Інструкції “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, постанову Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671 “Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів”, якими передбачений порядок посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна. Інформації про наявність перешкод (інших співвласників, користувачів, другого з подружжя, заборони відчуження квартири тощо) для вчинення договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого ним 3 листопада 2009 року, вказаними особами йому не була надана. Крім того, вказані особи письмово запевнили його та гарантували, що такі перешкоди відсутні. Вважає, що договір купівлі-продажу спірної квартири посвідчений ним у відповідності до висловлених намірів сторін, на підставі наданих ними документів та у відповідності до законодавства України.  

Третя особа, яка не має самостійних вимог, - ОСОБА_5 не погодилась з позовними вимогами унаслідок їх безпідставності. У письмових запереченнях вона, посилаючись на положення ст.204 ЦК України стверджувала, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 23 листопада 2009 року між ОСОБА_4 та нею, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлені законом і в судовому порядку недійсним він не визнаний. Про існування обставин, які б перешкоджали здійсненню права продажу квартири, вона не знала. Вважає себе сумлінним набувачем.

 Вислухавши пояснення сторін та представника позивача, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (ст.11 ЦПК України), установив наступне.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 02 вересня 2005 року в Макіївському відділі реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції, актовий запис № 1185. Шлюбний договір при реєстрації шлюбу між ними не укладався. Від сумісного проживання мають сина ОСОБА_7, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1.

Шлюб між сторонами розірвано за рішенням Кіровського районного суду міста Макіївки від 28 квітня 2009 року.

Згідно договору купівлі продажу, якій 20 жовтня 2006 року посвідчив державний нотаріус Першої Макіївської державної нотаріальної контори, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 49,2 м2, у тому числі житловою – 32,9 м2, належить на праві власності ОСОБА_3. Названий договір зареєстровано в комунальному підприємстві “Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки” 20 березня 2007 року, запис № 40047 в книзі № 200, реєстраційний номер 16433540.

З матеріалів справи та пояснень сторін убачається, що спірна квартира була придбана на ім’я позивача ОСОБА_3 під час шлюбу з відповідачкою, для їх родини. Зазначені обставини визнані сторонами у судовому засіданні, тому згідно положень ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню при розгляді справи.

Відповідно до правил ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.  

На підтвердження позовних вимог щодо визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, позивачка пояснила, що вони з чоловіком мали постійний дохід у вигляді заробітної плати, після весілля мешкали разом з батьками відповідача, матеріальну допомогу їм надали її батьки, крім того, на квартиру вони витратили гроші, що були подаровані їм на весілля.

З наданих суду позивачкою ОСОБА_1 довідок, виданих ЗАТ “Макіївський металургійний завод”, Пенсійним Фондом України в Кіровському районі м. Макіївки, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кіровському районі м. Макіївки, та пояснень ОСОБА_3, які визнає позивач, встановлено, що подружжя мали постійне місце роботи і отримували заробітну плату: відповідач ОСОБА_3 (з його слів), як співробітник митниці відділу зовнішньоекономічних зв'язків – 700-800 грн. в місяць, позивачка ОСОБА_1, як інженер технічного управління - від 736 грн. до 967 грн. щомісячно; батьки позивачки: ОСОБА_8 з січня 2004 року - страхові витрати по 359-615 грн. і пенсію за віком по 486-760 грн.; ОСОБА_9 – пенсію за віком 370-386 грн.

Відповідач ОСОБА_3 на підтвердження своїх стверджень щодо купівлі спірної квартири не за сумісні доходи подружжя, а за гроші, які він отримав від свого батька, будь-яких доказів суду не надав, визнавши, що таких доказів він не має.

Відповідно до положень ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з положень зазначеної статті, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тому дружина не зобов’язана доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, бо воно вважається таким, що належить подружжю.

Приписами статей 63, 70 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як убачається з матеріалів справи та пояснень сторін, домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про зміну розміру їх ідеальних часток у праві власності майна подружжя не було, питання про визначення часток у спільній сумісній власності у встановленому законом судовому порядку між співвласниками не вирішувалось, шлюбний договір між ними не укладався.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1, визнається такою, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з встановленням рівних часток – по одній другій чоловіку та дружині.

За правилами, встановленими в ч.2 ст.369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

З наданого суду нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03 листопада 2009 року убачається, що після припинення шлюбних відносин і розірвання шлюбу ОСОБА_3 зареєстровану на його ім’я квартиру АДРЕСА_1 продав ОСОБА_4; згідно пункту 4 договору - за 5000 грн.

Судом встановлено, що письмова згода ОСОБА_1 на продаж спірної квартири відсутня. Зазначені обставини визнані у судовому засіданні ОСОБА_3, який пояснив, що під час розгляду справи про поділ сумісного майна подружжя він 3 листопада 2009 року самостійно, без дозволу та відома співвласника нерухомого майна – ОСОБА_1, не маючи необхідних повноважень розпорядився спільним майном, уклавши з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири, визначивши при цьому на власний розсуд ціну за відчужуване майно, а отриману готівку використав на свої потреби.

Як убачається з письмової інформації, що надав суду приватний нотаріус Макіївського міського нотаріального округу Донецької області Ісаєв Олександр Володимирович, під час посвідчення ним 03 листопада 2009 року договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідач не надав відомостей про наявність іншого співвласника - другого з подружжя ОСОБА_1, більш того, письмово запевнив нотаріуса та гарантував його, що такі перешкоди для вчинення даного договору відсутні.

Вказані обставини підтверджені наданими суду матеріалами нотаріальної справи (т.2, а.с.40-60).

Проаналізувавши ксерокопії паспортів, наданих суду відповідачем ОСОБА_3, суд переконався, що для передбаченого законом обов’язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_3 надав нотаріусу паспорт без відміток про перебування його у період 2005 - 2009 роки у шлюбі з ОСОБА_1 Вказаний паспорт він отримав 20 жовтня 2009 року, тобто за 13 днів до здійснення угоди.

Статтею 41 Конституції України гарантується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що умисні дії ОСОБА_3 щодо самовільного розпорядження власністю, що належить іншій особі – ОСОБА_1, є протиправними, якими порушені майнові права і законні інтереси співвласника житла ОСОБА_1, чим позивачці спричинена матеріальна шкода в розмірі вартості належної їй частини спірної квартири.

Згідно з нормою ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст.386 ЦК України „Засади захисту прав власності” передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено в статті 16 ЦК України, зокрема: 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Оскільки між подружжям не було досягнуто домовленості щодо дійсної вартості квартири, судом було призначено експертизу.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 30 квітня 2010 року № 1135/23, проведеної Донецьким науково-дослідницьким інститутом судових експертиз, спірна квартира АДРЕСА_1, розташована на другому поверсі двоповерхового жилого будинку, 1950 року забудови, складається з: двох відокремлених кімнат, кухні, ванни, убиральні, коридору, комори, лоджії; має загальну площу 49,2 м2, у тому числі житлову – 32,9 м2, висоту приміщень – 3 м; приєднана до мереж електропостачання, водопостачання та водовідведення, газопостачання, оздоблена газовою колонкою для нагріву води та обладнанням для індивідуального опалення - котел “АГВ”. На момент проведення експертизи квартира знаходиться у задовільному стандартному стані. Ринкова вартість спірної квартири складає суму 88 800 грн.

У суду немає підстав сумніватися у правильності висновків судової будівельно-технічної експертизи. Вона проведена з дотриманням установленого процесуального порядку, компетентною особою, що володіє спеціальними пізнаннями для вирішення поставлених перед нею питань і має тривалий стаж експертної роботи. Висновки експерта науково обґрунтовані. Вони не суперечать іншим зібраним у справі доказам, вірогідність яких установлена судом.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що за договором купівлі-продажу, укладеним 03 листопада 2009 року між ним та ОСОБА_4, квартиру він продав за 5000 грн., оскільки з його пояснень, наданих в судовому засіданні, убачається, що за таку суму він продав квартиру тому, що йому терміново були потрібні гроші.  

Інших об’єктивних доказів на підтвердження своїх заперечень щодо вартості спірного нерухомого майна, встановленого висновком експертизи, відповідачем суду не надано.

Від проведення повторної судової будівельно-технічної експертизи для встановлення вартості спірного нерухомого майна на день вирішення спору судом відповідач відмовився, хоча був попереджений судом про правові наслідки відмови від проведення такої експертизи.

У судовому засіданні сторони визнали, що спірну квартиру у 2006 році вони придбали за суму 8500 доларів США.

Виходячи з встановленого НБУ на 12.11.2010 року офіційного курсу валют: 100 доларів США = 792,07 грн., суд вважає, що визначена експертизою вартість спірної квартири відповідає дійсним на день розгляду справи цінам на житло в Кіровському районі м. Макіївки.

Таким чином, з урахуванням того, що частки кожного із співвласників - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільній сумісній власності – АДРЕСА_1 дорівнюють одній другій частині даного нерухомого майна, це в грошовому еквіваленті становить по 44 400 грн. кожному.

Приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини щодо самовільного розпорядження власністю, що належить іншій особі – ОСОБА_1, суд визнає, що протиправними діями відповідача у порушення права власності позивачці спричинено матеріальну шкоду, і вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума 44400 грн.  

Позивачкою ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про відшкодування відповідачем завданої їй моральної шкоди, компенсацію якої вона оцінила у розмірі 2000 грн. В обґрунтування даних вимог ОСОБА_1 пояснила, що відповідачем порушені її майнові права та законні інтереси. Спірну квартиру вони з чоловіком придбали для проживання їх родини, і вона мала намір жити в даному приміщені разом з дитиною, оскільки іншого житла не має. ОСОБА_3 під час розгляду спору в суді шляхом обману незаконно розпорядився її власністю, чим позбавив її та їх малолітнього сина житла, тому вони змушені мешкати разом із її батьками в їх в трикімнатному будинку. Протиправні дії відповідача привели її в повну розгубленість, вона довгий час перебуває у пригнобленому стані, бо позбавлена можливості придбати собі та сину окреме житло та упорядкувати побут. Крім того, моральна шкода виражається в її душевних стражданнях та переживаннях, виникнення яких вона пов'язує з незаконними діями відповідача.

Відповідач ОСОБА_3 позов про відшкодування моральної шкоди не визнав, мотивуючи свої заперечення тим, що позивачка з сином забезпечені житлом в будинку її батьків. Для вирішення спору миром, він був згоден одноразово внести на депозитний рахунок, відкритий на ім’я сина, суму 20 000 – 25 000 грн., які після досягнення дитиною повноліття позивачка може витратити на придбання житла для дитини, але від укладання мирової угоди на таких умовах вона відмовилась. Тому у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди просить відмовити.  

    Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про порушення права ОСОБА_1 на володіння та користування жилим приміщенням у результаті продажу цього майна, що взагалі спричинило їй душевні страждання, зажадало від неї додаткових зусиль для організації життя.

Суд визнав ОСОБА_3 винним в умисному порушені майнових прав та законних інтересів позивачки. Між неправомірними діями останнього і шкодою існує причинний зв'язок, тому суд вважає його відповідальним за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду.    

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як роз’яснено в пунктах 9 та 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 25 травня 2001 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача.

Враховуючи негативні наслідки дій ОСОБА_3 у вигляді реального позбавлення позивачки та дитини житла, матеріальний стан відповідача, який (з його слів про розмір виплачуваних аліментів) має щомісячний дохід 8000 – 12000 грн., суму 2000 грн., визначену позивачкою у відшкодування моральної шкоди, суд визнає розумною та справедливою, яка не може служити збагаченню потерпілої.

Проаналізувавши встановлені конкретні обставини по справі, оцінивши надані сторонами в силу вимог ст.60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд визнає, що заявлений ОСОБА_1 позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у повному розмірі.

Позивачкою заявлені вимоги про стягнення понесених судових витрат у вигляді: судового збору в розмірі 444 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 157 грн., на проведення судової будівельно-технічної експертизи – 551,52 грн., на правову допомогу – 2500 грн., які документально підтверджені.

Відповідно до положень ст.ст.79, 84, 86 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних із розглядом справи, до яких відносяться витрати на інформаційно-технічне забезпечення, правову допомогу, явку до суду, проведення судових експертиз.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, як визначено у ч.1 ст.88 ЦПК України, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Правову допомогу позивачці надавала адвокат ОСОБА_2, яка приймала участь у справі як фахівець у галузі права, що за законом має право на надання правової допомоги.

Частиною 2 ст.84 ЦПК передбачено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно приписів ч.2 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" цивільного процесуального кодексу України до набрання чинності відповідним законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду цивільних справ визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590, встановлено, що витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалене судове рішення у цивільній справі, не можуть перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Законами України «Про Державний бюджет» на 2009, 2010 роки встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2009 рік: з 1 квітня  – 625 грн., з 1 липня – 630  грн., з 1 жовтня – 650 грн., з 1 грудня – 669 грн., на 2010 рік: з 1 січня - 869 грн., з 1 квітня - 884 грн., з 1 липня - 888 грн., з 1 жовтня - 907 грн. на місяць.

Згідно даних журналів судового засідання правова допомога адвокатом ОСОБА_2 позивачці у судових засіданнях надавалась у  2009 році: травень – 15 хвилин, червень – 3 хвилини, липень – 105 хвилин, серпень – 3 хвилини, жовтень – 119 хвилин, листопад – 14 хвилин, грудень – 11 хвилин, у 2010 році: січень – 11 хвилин, лютий – 45 хвилин, березень – 29 хвилин, квітень – 40 хвилин, травень – 34 хвилини, червень – 16 хвилин, вересень – 3 хвилини, жовтень – 2 хвилини, листопад – 99 хвилин.

Розмір можливої компенсації за надану у судових засіданнях правову допомогу, виходячи з 40% розміру мінімальної заробітної плати на годину роботи за відповідний період складає – 2805,8 грн.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином документально підтверджені вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування відповідачем на її користь понесених нею судових витрат у зазначених позивачкою розмірах підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищенаведеного, керуючись нормами Конституції України, статтями 11, 60, 61, 79, 84, 86, 88, 212 - 215 ЦПК України, статтями 60, 61, 63, 65, 68-71 Сімейного кодексу України, статтями 15, 16, 23, 328, 346, 355, 369, 370, 386 ЦК України, суд                                          

                        В И Р І Ш И В:

    Позов ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, судових витрат задовольнити .

Визнати квартиру  АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2006 року, який посвідчив державний нотаріус Першої Макіївської державної нотаріальної контори, за реєстровим № 2-2808, та зареєстровану в КП “БТІ м. Макіївки” 20 березня 2007 року за номером 40047, в книзі № 200, реєстраційний № 16433540, майном, що належить  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності подружжя.

Визначити частки  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у праві спільній сумісній власності – АДРЕСА_1 рівними – по одній другій частині за кожним .

Стягнути з ОСОБА_3 , 1981 року народження, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1: у відшкодування матеріальної шкоди - суму 44 400 грн., моральної шкоди - суму 2 000 грн., понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 444 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 157 грн., на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 551,52 грн., на правову допомогу – 2500 грн., а всього суму 48052,52  грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя