Справа № 2-3983/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.12.2010 р. м. Вінниця
Ленінський районний суд м. Вінниці в складі: головуючого судді Сало Т.Б. при секретарі Цюрпіті Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку в частині переходу у постійне користування кімнати, -
ВСТАНОВИВ:
В суд звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно договору купівлі-продажу від 06.07.1983 року позивачу належить 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1. Решта частина будинку, а саме 17/25 належить відповідачу. Згідно договору купівлі-продажу позивач придбала кімнати 1-3, 2-3, 2-2 загальною площею 22,1 кв.м. та кухню 2-1. За усною домовленістю позивач дозволила відповідачу користуватись частиною будинку, що їй належить, але не дозволяла її перебудову, яку вона вчинила об’єднавши кімнату 1-3 з власною кімнатою 1-2, створивши велику кімнату 1-5 за рахунок її майна. ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду в якому просить зобов’язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належних їй на праві власності 8/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання ОСОБА_2 відновити перегородки з дверним отвором в кімнаті 1-3 площею 7,4 кв.м., який існував на момент купівлі-продажу 06.07.1983 року.
ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку в частині переходу у постійне користування кімнати.
Позовні вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що ОСОБА_2 є власником 17/25 частини будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.10.2006 року. Власником іншої частини будинку 8/25 є ОСОБА_1, яка її придбала за договором купівлі-продажу від 06.07.1983 року, і, в її постійне користування відійшли кімнати 1-3, 2-3, 2-2 загальною площею 22,1 кв.м. та кухня 2-1. Зазначений договір в частині переходу у постійне користування кімнати 1-3 вважає недійсним з тих підстав, що кімната 1-3 в дійсності не переходила у користування ОСОБА_1, а завжди використовувалась її сім’єю. Вказана кімната знаходиться у їх частині будинку, підключена до їх системи опалення, знаходиться на земельній ділянці, що перебуває в їх користуванні. Вказує, що при продажу частини будинку не було волевиявлення на продаж кімнати 1-3, а тому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу саме в частині продажу кімнати 1-3.
В судовому засіданні позивач-відповідач та її представник підтримали вимоги позову, просили його задовольнити, а у задоволенні зустрічного відмовити, вказавши, що кімнату 1-3 за усною домовленістю надала лише в користування, в той час як тимчасово користувалась частиною земельної ділянки відповідача. Коли ОСОБА_2 вирішила забрати у неї землю якою вона користувалась, ОСОБА_1 вирішила забрати належну їй кімнату. Також ОСОБА_1 просила застосувати строки позовної давності до вимог зустрічного позову.
Відповідач – позивач ОСОБА_3 та її представник заперечили щодо вимог первісного позову та просили задовольнити зустрічний, надавши пояснення аналогічні з викладеними у ньому і також просили застосувати строки давності.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи на будинок, заслухавши учасників судового засідання, пояснення спеціаліста та свідка, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно договору купівлі-продажу від 06.07.1983 року ОСОБА_4 продав, а Савичева (ОСОБА_1) купила 8/25 частин жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1. В постійне користування покупця відійшли: 1-3, 2-3, 2-2 кімнати загальною жилою площею 22,1 кв.м., 2-1 кухня.
Решта частина будинку, а саме його 17/25 частина належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.10.2006 року.
Під час розгляду справи ніхто з учасників процесу не заперечував, що спірна кімната 1-3, площею 7,4 кв.м. була зазначена в зазначеному в договорі купівлі – продажу, і як пояснила ОСОБА_2 їй про це було відомо ще до смерті батька (2006 рік).
З пояснень сторін та матеріалів інвентаризаційної справи на будинок вбачається, що кімната 1-3 була об’єднана з кімнатою 1-2, що належить ОСОБА_2, шляхом зняття перегородки між кімнатами і на сьогодні вона позначена на план-схемі будинку як кімната 1-5.
Допитана в судовому засіданні як спеціаліст 03.09.2010 року, працівник Вінницького міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_5, пояснила що переобладнання в будинку, а саме створення кімнати 1-5 за рахунок об»єднання кімнати 1-3, яка належить ОСОБА_1 з кімнатою 1-2, яка належить ОСОБА_3, згідно матеріалів інвентаризаційної справи на будинок, а саме план житлового будинку (а.с. 90), є самочинним будівництвом. В 1983 році був прийнятий заказ на виготовлення довідки-характеристики для відчуження нерухомості, і поданій характеристиці і було відчужено кімнату 1-3. На момент реалізації нерухомості перегородка між кімнатою 1-3 та кімнатою 1-2 по матеріалам інвентаризаційної справи на будинок не існувало. 22.12.2004 року, по виходу техніка БТІ (аркуш інвентаризаційної справи 94) вже вбачається самочинне переобладнання та створення кімнати 1-5, якою на даний час користується ОСОБА_3
Допитана в судовому засіданні як свідок, ОСОБА_6, пояснила, що з ОСОБА_4 вона проживала з 1970 по 1998 рік. В 1983 році вони вирішили продати частину будинку, і продали ОСОБА_3 Вони мали намір продати дві кімнати, однак після підписання договору купівлі –продажу ОСОБА_4 сказав їй, що в договорі купівлі-продажу вписана третя кімната, площею 7,4 кв.м.
В судовому засіданні позивач по зустрічному позову, ОСОБА_3 не заперечувала той факт, що її батько з»єднав дві кімнати 1-3 та 1-2, шляхом знесення перегородки між ними вже після продажу кімнат ОСОБА_1, і перегородку зніс в 1998 році.
Стаття 60 ЦПК України наголошує, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Докази відчуження кімнати 1-3 ОСОБА_2 чи її попередньому власнику відсутні, як і відсутній дозвіл на таку реконструкцію зі сторони власника кімнати та органів влади.
Відповідно до ч.1,2 ст. 319 ЦК України, в ласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
В ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В ст. 387 ЦК України визначено, що в ласник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ст. 391 ЦК України, в ласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 дійсно дозволила користуватись ОСОБА_2 своєю власністю, а саме кімнатою 1-3, однак це жодним чином не є підставою для позбавлення її права власності на дану кімнату. Власник не обмежений будь-яким строком у здійснені своїх повноважень власника. Власник може в будь-який час пред’явити позов щодо захисту свого права власності. Позивачка стверджувала, що неодноразово зверталась в 2008 році до відповідача та в квартальний комітет з приводу повернення їй у користування кімнати 1-3, і в судовому засіданні відповідач, ОСОБА_2 підтвердила, що дійсно приходили з квартального комітету, однак її не було дома. З цих підстав ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду, оскільки вона є власником майна і таке право надає їй можливість у будь-який момент звернутися щодо його захисту. Крім того, застосовуючи строки позовної давності суд безпідставно би позбавив ОСОБА_1 права власності на спірну кімнату, що суперечить загальним засадам права власності та його непорушності закріплених Конституцією України.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожній людині і громадянину захист права власності, зокрема в ч.1 даної статті чітко вказано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а частина 2 цієї ж статті наголошує,що право власності набувається в порядку, визначеному законом.
Під час розгляду справи був встановлений той факт, що ОСОБА_1 є власником спірного жилого приміщення, а відповідач ОСОБА_2 визнала той факт, що ОСОБА_1 на час розгляду справи позбавлена права на користування та розпорядженням даним майном.
В частині 4 ст. 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Враховуючи встановлені судом обставини по справі та вимоги закону, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягають задоволенню.
При вирішення даного спору суд також враховує положення ст. 215 ЦК України, які вказують, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність, на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку в частині переходу у постійне користування кімнати 1-3 задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_2 оспорює договір купівлі – продажу стороною якого вона не була, враховуючи зміст ст. 236 ЦК України, яка зазначає, що правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, однак на момент укладання даного договору права ОСОБА_7 ніяким чином порушені не були.
Враховуючи вищевикладені обставини справи суд вважає позов ОСОБА_7 необґрунтованим, не підтвердженим належними доказами. Позовні вимоги ґрунтуються на нормах ЦК України в той час, як договір був укладений в 1983 році під час дії ЦК УРСР. Крім того, ОСОБА_2 пропущено строк звернення до суду, так як цей договір укладався ще її батьком ОСОБА_4 в 1983 році, який власноручно його підписав прочитавши текст договору і на протязі 23 років не пред’являв вимог щодо його недійсності.
На підставі викладеного ст. 41 Конституції України, ст.ст. 71, 77, 80 ЦК УРСР, ст.ст. 16, 257, 261, 319, 321, 386, 387, 391 ЦК України та керуючись ст.ст. 11, 15, 57-61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов’язання усунути перешкоди в користуванні частиною будинку – задовольнити.
Зобов’язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належних їй на праві власності 8/25 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, шляхом зобов’язання ОСОБА_2 відновити перегородки з дверним отвором в кімнаті 1-3 площею 7,4 кв.м., який існував на момент купівлі-продажу 06.07.1983 року.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будинку в частині переходу у постійне користування кімнати – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду не набуло законної сили.
Суддя: /підпис/
Копія вірна:
Суддя:
Секретар: