ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2006 р. | № 33/292 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. –головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М. |
за участю представників: |
позивача | не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) |
відповідача | Симонов С.В. –дов. від 19.09.2005 року |
третьої особи | не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином) |
прокуратури | Мірошниченко В.С. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посв.№178 |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державної податкової адміністрації України |
та касаційне подання | Заступника Генерального прокурора України |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду |
від | 06.03.2006 року |
у справі | № 33/292 господарського суду міста Києва |
за позовом | Акціонерного комерційного банку “Мрія” в особі Житомирської філії АКБ “Мрія” |
до | Державної податкової адміністрації України |
третя особа | Товариство з обмеженою відповідальністю “Продсервіс” |
про | стягнення 4 333 640, 00 грн. |
ВСТАНОВИВ:
У липні 2005 року Акціонерний комерційний банк “Мрія” в особі Житомирської філії АКБ “Мрія” звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової адміністрації України про стягнення з відповідача на користь позивача 4 333 640, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вини податкового органу позивач не може реалізувати право застоводержателя отримати задоволення з вартості заставленого майна, передбачене статтею 589 Цивільного кодексу України, так як належний до примусової передачі в розпорядження Акціонерного комерційного банку “Мрія” цукор в кількості 2 166, 82 тони на загальну суму 4 333 640, 00 грн. відсутній, а добровільно повертати грошові кошти Державна податкова адміністрація України не збирається.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2005 року (судді: Хрипун О.О. –головуючий, Євсіков О.О., Митрохіна А.В.) по справі №33/292 господарського суду міста Києва у позові відмовлено повністю.
Мотивуючи судове рішення господарський суд, посилається на те, що статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Таким чином, законодавством України визначений принцип індивідуальної відповідальності за завдані збитки, тобто відшкодування їх саме тією особою, чиї неправомірні дії призвели до безпосереднього завдання збитків. Суд також зазначає, що позивачем не обґрунтовано, що саме на Державну податкову адміністрацію України, як юридичну особу із чітко визначеною компетенцією, покладені функції представництва інтересів держави у спорах щодо стягнення з держави шкоди, завданої неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, а з матеріалів справи не вбачається, що Державній податковій адміністрації України бюджетом виділяються кошти на відшкодування державою збитків (шкоди) відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 року (судді: Капацин Н.В. –головуючий, Данилова Т.Б., Малетич М.М.) по справі № 33/292 господарського суду міста Києва, задоволено апеляційну скаргу Акціонерного комерційного банку “Мрія”. Скасовано рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2005 року. Задоволено позов Акціонерного комерційного банку “Мрія”. Стягнуто з Державної податкової адміністрації України на користь Акціонерного комерційного банку “Мрія” 4 333 640, 00 грн. основного боргу, 38 250, 00 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постанова апеляційного господарського суду вмотивована, зокрема, тим, що частина 3 статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” встановлює, що збитки завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частиною 2 статті 57 Закону України “Про заставу” у разі вжиття державою заходів до примусового вилучення заставленого майна (націоналізація, реквізиція, конфіскація. накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), держава відшкодовує збитки, заподіяні заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів.
Не погоджуючиcь з постановою, Державна податкова адміністрація України звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 року по справі № 33/292 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2005 року по справі № 33/292 залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 27, 34, 35, 38, 43, 84, 104 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, статті 57 Закону України “Про заставу”, статті 1174 Цивільного Кодексу України. Зокрема, заявник зазначає, що позивачем не надано жодних доказів неналежного виконання своїх обов’язків посадовими особами органів державної податкової служби, а матеріали справи не містять рішень уповноважених державних органів про визнання неправомірними дій посадових осіб органів державної податкової служби.
Не погоджуючиcь з постановою, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 року по справі № 33/292 господарського суду міста Києва, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2005 року по справі № 33/292 залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, статей 1166, 1174 Цивільного Кодексу України. Зокрема, заявник зазначає, що позивачем не обґрунтовано, що саме на Державну податкову адміністрацію України, а не на органи Державного казначейства України має покладатись обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної державним органом.
Позивач надав відзив на касаційне подання, в якому просить відмовити у задоволенні касаційного подання, в зв”язку з тим, що постанова апеляційного господарського суду є законною та обгрунтованою.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Позивач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. Судова колегія, розглянувши клопотання, відмовила у його задоволенні в зв”язку з відсутністю доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.
Третя особа відзив на касаційну скаргу та касаційне подання не надала.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга та касаційне подання підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Як встановлено господарськими судами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної податкової адміністрації України збитків у розмірі 4333640,00 грн., завданих неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.
У статті 48 Бюджетного кодексу України зазначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України: 1) операцій з коштами державного бюджету; 2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; 3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; 4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Оскільки відділення Державного казначейства є особою, відповідальною за розпорядження коштами Державного бюджету та забезпечує стягнення коштів державного бюджету за висновком податкових органів або рішенням суду, орган Державного казначейства України повинен бути залученим як відповідач у справі.
Отже, прийняті у справі судові рішення стосуються прав і обов'язків держказначейства, яке не було залучено до участі у справі в якості відповідача, що є порушенням статті 11110 Господарського процесуального кодексу України та є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та
вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтею 1115, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України задовольнити частково.
Касаційне подання Заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2005 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 року по справі № 33/292 господарського суду міста Києва скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий О. Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова