КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.12.2010 № 13/353
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Страхове товариство "Гарантія" в особі Першої Київської Філії ВАТ "Страхове товариство "Гарантія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.09.2010
у справі № 13/353 ( .....)
за позовом ВАТ "Страхове товариство "Гарантія" в особі Першої Київської Філії ВАТ "Страхове товариство "Гарантія"
до Приватне підприємство "Торгово-промислове підприємство "Політор"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною принодою - 15214,28 грн.
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Страхове товариство "Гарантія" в інтересах Першої Київської Філії Відкритого акціонерного товариства "Страхове товариство "Гарантія" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Торгово-промислове підприємство "Політор" (надалі –відповідач) про стягнення 15.214,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм відповідача, який є власником ТЗ і відповідно до закону повинен завдану шкоду відшкодувати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 р. у справі № 13/353 (далі – Рішення суду) в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Апелянт стверджує, що місцевий суд неправомірно:
- прийняв оскаржуване рішення за відсутності представника позивача, хоча останній телеграмою завчасно повідомив суд про неможливість його явки у судове засідання та просив відкласти розгляд справи для надання позивачу можливості подати додаткові докази у справі на підтвердження фактичного розміру збитків;
- відмовив у задоволені позовних вимог лише з тієї підстави, що, за висновком місцевого суду, з наявних у справі матеріалів неможливо встановити фактичний розмір збитків.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Гарантія” і порушено апеляційне провадження у справі № 13/353.
Представник скаржника у судових засіданнях підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача у судових засіданнях заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2007 р. між ОСОБА_2. (далі –страхувальник) та позивачем було укладено договір страхування наземного транспорту № 5-10027-023/07 від 19.03.2007 р. (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язувався відшкодувати збитки, що могли настати у зв’язку з пошкодженням, знищенням чи втратою автомобіля Шкода, державний номерний знак НОМЕР_1 (надалі –автомобіль Шкода).
На вулиці Богатирській в місті Києві 30.09.2008 р. у відбулося зіткнення автомобіля Мерседес, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням громадянина ОСОБА_1. з автомобілем Шкода під керуванням громадянина ОСОБА_2. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль Шкода був пошкоджений, що підтверджено довідкою ДАІ.
Зіткнення відбулося в результаті порушення ОСОБА_1. правил дорожнього руху України. Зазначена обставина підтверджується постановою судді Оболонського районного суду міста Києва від 27.10.2008 р., справа № 3-35171/2008.
Як зазначає позивач, водій автомобіля Мерседес перебував у трудових відносинах з відповідачем і станом на дату ДТП перебував на посаді водія Приватного підприємства "Торгово-промислове підприємство "Політор", а сам автомобіль належить відповідачу.
Згідно з Висновком спеціаліста - автотоварознавця № 01845 від 10.10.2008 р. матеріальна шкода, завдана власнику автомобіля Шкода в результаті пошкодження в ДТП, складає 15.538,68 грн.
За умовами договору страхування страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 15.214,28 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 997 від 19.12.2008 р.
Позивачем 18.12.2009 р. та 29.04.2010 р. направлялися на адресу відповідача претензії (№ 260 від 17.12.2009 р., № 75 від 29.04.2010 р.) з вимогою відшкодування в розмірі 15.214,28 грн., проте зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення.
Таким чином, як вважає позивач, заборгованість відповідача з відшкодування складає 15.214,28 грн.
За ст. ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України суд може зобов'язати особу, яка спричинила збитки, відшкодувати їх у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення речі.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.92 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності" судам належить виходити, зокрема, із статей 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Судом встановлено, що вина водія ОСОБА_1 доведена.
З довідки ДАІ вбачається, що ТЗ – “Мереседе-Бенц” днз НОМЕР_2 станом на час ДТП належав ПП “Політор”
Як вбачається з документів, наданих відповідачем, ОСОБА_1 виконував обов’язки водія, перебуваючи на відповідній посаді згідно з наказами № 27-к від 01.09.2008 р. та № 36-К від 26.09.2008 р., з 01.09.2008 р. по 26.09.2008 р. та ніс повну матеріальну відповідальність згідно з договором № 4 за експлуатацію і зберігання що ТЗ – “Мереседе-Бенц” днз НОМЕР_2.
Водночас, відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що ТЗ “Мерседес”, належний йому, вибув з його володіння незаконно, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ПП “Політор” станом на 30.09.2008 р., володів і керував ТЗ.
Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як передбачено вимогами договору, з метою визначення розміру страхового відшкодування у зв’язку з аварійним пошкодженням автомобіля було проведено автотоварознавче дослідження.
При цьому місцевий суд зазначає, що проведене дослідження було виконане з порушенням вимог п. 7.25 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, а саме пункту “а”: якщо ДТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); та пункту “в”: якщо складові мають сліди попередніх аварій, відновлювального ремонту або корозійні зруйнування.
Як вбачається з протоколу огляду ТЗ Шкода від 01.10.2008 р., в розділі «Технічний стан» вказано, що це ТЗ має сліди відновлювального ремонту не більше 2-х деталей.
За таких обставин, місцевий суд вказує, що розмір завданої шкоди автомобілю “Шкода” визначений з порушенням, оскільки не врахований фізичний знос автомобіля і не розрахований його коефіцієнт, що впливає на суму відшкодування і її правомірність.
Виходячи з вищевикладеного, місцевий суд дійшов висновку, що встановити реальний розмір збитків, нанесений пошкодженому автомобілю “Шкода”, виявляється неможливим, у зв’язку з чим визнав позовні вимоги необґрунтованими і недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
З вказаним висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Як зазначає апелянт, місцевий суд прийняв оскаржуване рішення 14.09.2010 р. за відсутності представника позивача, хоча останній телеграмою завчасно повідомив суд про неможливість його явки у судове засідання та просив відкласти розгляд справи для надання позивачу можливості подати додаткові докази у справі на підтвердження фактичного розміру збитків.
Оскільки при судовому розгляді справи № 13/353 з'ясувалося, що експертом ОСОБА_3. при розрахунку вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля страхувальника ОСОБА_2 не враховано величину зносу, обов'язковість розрахунку якої передбачена п. 7.25 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої 24.11.2003 р. спільним Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України за № 142/5/2092, апелянтом було замовлено додаткове автотоварознавче дослідження, копія якого додається.
Як встановлено додатковим автотоварознавчим дослідженням (висновок № 01845/1 від 18.11.2010 р. суб’єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3.), з урахуванням величини зносу вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля Шкода Фабія, державний номерний знак НОМЕР_1, складає 12.547 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок сім) гривень 49 копійок.
Таким чином, сума страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 по страховому випадку, який мав місце 30.09.2008 р., з урахуванням даних додаткового автотоварознавчого дослідження, складає 12.223,09 (дванадцять тисяч двісті двадцять три) гривні 09 копійки: 12.547,49 - 324,40 = 12.223,09 (гривень), де: 12.547,49 гривень - вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля за даними додаткового автотоварознавчого дослідження; 324,40 гривень - франшиза згідно з п. 4.6.2 Додаткової угоди № 1 від 12.03.2008 р. до договору добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави № 5-100027-023/07 від 19.03.2007 р.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12.547,49 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині позову належить відмовити.
Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, в оскаржуваному рішенні місцевий суд зазначив, що в судовому засіданні сторони не погоджувались на оплату судової автотоварознавчої експертизи для встановлення дійсного розміру завданої шкоди, а тому місцевий суд не використав право, передбачене ст. 41 ГПК України.
З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому колегія суддів відзначає, що положення ГПК України не ставлять можливість суду призначити у справі судову експертизу в залежність від згоди сторін на її оплату.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:
1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4) змінити рішення.
За таких обставин апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 р. у справі № 13/353 скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 12.547,49 грн. збитків. В іншій частині позову належить відмовити.
Доводи, викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження, докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Також відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача (апелянта) державне мито, сплачене за подання апеляційної скарги, в сумі 62,74 грн., тобто пропорційно до розміру задоволених апеляційних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 69, 75, 99, 101, 104-106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Гарантія” в інтересах Першої Київської філії Відкритого акціонерного товариства „Гарантія” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2010 р. у справі № 13/353 скасувати.
3. Постановити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «ПОЛІТОР» (код ЄДРПОУ 22925135, юр. адреса: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31, поштова адреса: 03027, м. Київ, с. Новосілки, вул. Садова, 6) на користь Першої Київської філії Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 3, р/р 2650630201707 в Голосіївському відділенні № 5398 м. Києва Державного ощадного банку України, МФО 320304, код ЄДРПОУ 34881988) страхове відшкодування у сумі заподіяних збитків у розмірі 12.547,49 грн., державне мито у розмірі 125,47 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 194,63 грн.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути з Приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «ПОЛІТОР» (код ЄДРПОУ 22925135, юр. адреса: 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31, поштова адреса: 03027, м. Київ, с. Новосілки, вул. Садова, 6) на користь Першої Київської філії Відкритого акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (01601, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 3, р/р 2650630201707 в Голосіївському відділенні № 5398 м. Києва Державного ощадного банку України, МФО 320304, код ЄДРПОУ 34881988) державне мито у розмірі 62,74 грн.
7. Видачу наказів доручити Господарському суду м. Києва.
8. Матеріали справи № 13/353 повернути до Господарського суду міста Києва.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді