ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
26.10.2007 |
Справа №2-23/8513-2007А |
за адміністративним позовом Приватного підприємства «Еталон-2006», (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Сєрова, 4, кв. 24),
до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9),
про визнання частково нечинним рішення,
Суддя Г.М. Іщенко
При секретарі Єменджієвої А.М.
П Р Е Д С Т А В Н И К И:
Від позивача - Руденко А.А. - представник, дов. від 20.04.2007р.,
Від відповідача - не з'явився, повідомлений належним чином,
Суть спору: Приватне підприємство «Еталон-2006» звернулось із адміністративним позовом до господарського суду АР Крим до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання частково недійсним рішення Державної податкової Адміністрації від 02.02.2007р. №0001092303 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 11203,40грн., (аркуш справи 3).
Згідно резолюції Голови господарського суду АР Крим Луцяка М.І. у зв'язку із закінченням строку повноважень судді господарського суду АР Крим Мокрушина В.І. справу №2-19/8513-2007А передано на розгляд судді господарського суду АР Крим Іщенко Г.М.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 22.08.2007р. справу прийнято до свого провадження.
02.10.2007р. у судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги, просить суд визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 02.02.2007р. №0001092303 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 11203,40грн.
Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у запереченні на позов.
Згідно з пунктом 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представника позивач, суд
встановив :
30.01.2007р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим проведено перевірка господарського об'єкту - магазину «Еліта», розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Сєрова, 4, що належить позивачу, про що на бланку №000106 складений акт.
На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим 02.02.2007р. прийняте рішення №0001092303 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12225,00грн. за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: пункту 1 статті 3 - за непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій - 11203,40грн. та пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - за невідповідність суми готівки на місці проведення розрахунків сумі, яка відображена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій - 1021,60грн.
Позивач оспорює вказане рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 11203,40грн. - за непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій.
Суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «Еталон-2006» обґрунтованими і підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею.72 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності при продажу товарів у сфері торгівлі зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Як вбачається із акту перевірки, висновок відповідача про не проведення Приватним підприємством «Еталон-2006» розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій на суму 2240,68грн. зроблено на підставі даних платіжного терміналу АКБ «Приватбанк», встановленого у магазині.
Однак, Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим не прийнято до уваги, що за порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлена відповідальність у вигляді штрафу в 5-тикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» під розрахунковою операцією розуміється приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг) в якості оплати за придбаний товар.
Дані платіжного терміналу не є доказом оплати товарів, оскільки підтверджують лише списання коштів з рахунку клієнту і не підтверджують зарахування їх на рахунок продавця. Більш того, з даних платіжного терміналу не можливо встановити, що списані суми - це плата на проданий товар (роботу, послугу).
Крім того, пункт 25.2 статі 25 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001р. №2346 передбачає, що при ініціюванні переводу за допомогою спеціального платіжного засобу оформлюється документ про операції з платіжним засобом, а оформлення інших документів даним законом не передбачено.
При таких обставинах, суд дійшов до висновку, що сума в розмірі 2240,68грн. не могла бути врахована при проведенні перевірки як розрахункова операція за проданий товар, а тому факт порушення позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» доведене не було, отже, відповідачем необґрунтовано застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 11203,40грн. (2240,68грн.х 5).
Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність порушень позивачем пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» через недоведеність відповідачем цього порушення і відсутність доказів, які підтверджують факт вчинення зазначеного порушення.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень суб'єктів владних повноважень обов'язок доказування правомірності таких рішень покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно непроведення Приватним підприємством «Еталон-2006» розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій на суму 2240,68грн., що послужили підставою до винесення спірного рішення від 02.02.2007р. №0001092303 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 11203,40грн., документально не спростував надані позивачем вимоги.
За таких умов, факт вказаного в рішенні Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим порушення про непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій в сумі 2240,68грн. слід вважати неналежне встановленим, що є підставою для визнання його нечинним в частині застосування штрафних санкцій в сумі 11203,40грн. (п'ятикратний розмір вартості товарів - 2240,68грн. х 5).
Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі «ОСОБА_1 проти України» Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій у сумі 11203,40 грн. передбачає вилучення у позивача грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації оспорюваного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.
За таких умов дії відповідача слід визнати правомірними, але необхідно визначити чи є вони пропорційними (співрозмірними) характеру допущеного порушення. У справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
У даному випадку позивач відобразив отримані за надані послуги грошові суми в документації, що оформляється при розрахунках з використанням платіжних карток. Це унеможливило ухилення позивача від сплати податків у зв'язку з отриманням відповідних грошових сум. Відповідач при проведенні перевірки не встановив факту ухилення позивача від сплати податків у зв'язку з отриманням коштів шляхом розрахунків з використанням платіжних карток.
За таких умов встановлена Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування й послуг» обов'язковість використання реєстратора розрахункових операцій при здійсненні розрахунків з використанням платіжних карток набуває суто формального значення.
Тому застосування фінансових санкцій у сумі 11203,40 грн. за суто формальне порушення вимог законодавства про подвійне оформлення розрахунків з використанням платіжних карток через реєстратори розрахункових операцій і через платіжний термінал слід кваліфікувати як таке, що порушує принцип пропорційності (співрозмірності): непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій за умови фіксування отримання грошових коштів через платіжний термінал виключало завдання будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи, отримані за надані послуги шляхом розрахунків з використанням платіжних карток.
Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини оспорюване рішення підлягає визнанню нечинним.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За таких обставин справи, позовні вимоги Приватного підприємства «Еталон-2006» підлягають задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 26 жовтня 2007року.
Постанова складена у повному обсязі та підписана 31 жовтня 2007року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим №0001092303 від 02.02.2007р. в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 11203,40грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Еталон-2006», (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Сєрова, 4, кв.24, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 22322141) 3,40грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.