ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

Хустський технічний коледж звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом про зобов’язання ТОВ “Перкос” повернути  нафтопродукти в обсязі 29166л, передані йому на підставі договору схову або виплатити грошима компенсацію в сумі 141088 грн.

До прийняття рішення у справі позивач на підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України змінив позовні вимоги та просив стягнути з ТОВ “Перкос” грошову вартість нафтопродуктів в сумі 173758,40 грн..

Рішенням від 06.10.2005 господарського суду Закарпатської області (суддя Кадар Й. Й.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі шляхом стягнення з ТОВ “Перкос” на користь Хустського технічного коледжу 173758,40 грн. грошової вартості заборгованих нафтопродуктів.

Рішення у справі мотивоване приписами статті 526 Цивільного кодексу України (2003р.), відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а також статтею 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приймаючи рішення, господарський суд визнав встановленим факт, що, в порушення вимог закону та умов договору, відповідач відмовився від обов’язку повернення залишку переданих йому на зберігання нафтопродуктів.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Перкос” Львівський апеляційний господарський суд (судді: Давид Л. Л. –головуючий, Кордюк Г. Т., Мурська Х. В.), переглянувши рішення у справі в апеляційному порядку,  постановою від 22.12.2005 залишив його без змін з тих же підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Перкос” подало до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 417 Цивільного кодексу України (1963р.), відповідно до якої розмір винагороди охоронцю по оплатному договору схову визначається затвердженими в установленому порядку таксами, ставками, тарифами, а при відсутності таких - за згодою сторін. У касаційній скарзі заявник наголошує, що з врахуванням його права як охоронця на утримання щомісячно 1,5% від загальної кількості палива за послуги зі зберігання та природних втрат, останній виконав свої обв’язки за договором і повернув нафтопродукти, які перебували на зберіганні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Так, господарськими судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.06.1998 між ТОВ “Перкос” та Хустським технічним коледжем укладено договір схову нафтопродуктів, на виконання якого останній передав ТОВ “Перкос” на відповідальне зберігання 41556л бензину А-76 та 22713л дизельного палива. В подальшому між сторонами щорічно укладались впродовж до 2004 року додаткові угоди схову, з відповідними змінами та доповненнями про фактичний залишок нафтопродуктів, що продовжував перебувати на збереженні у відповідача шляхом оформлення відповідних приймально –здавальних актів.

Господарськими судами на підставі аналізу та оцінки наявних у справі доказів також встановлено, що залишок неповернених коледжу нафтопродуктів становить: бензину –29186л, дизельного палива –19630л.

Неповернення охоронцем (ТОВ “Перкос”) вказаного залишку нафтопродуктів і стало підставою звернення 22.06.2005 Хустського технічного коледжу до господарського суду з відповідним позовом.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 цього кодексу. Так, відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України (2003р.) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (стаття 946 Кодексу).

Згідно зі статтею 949 кодексу зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (стаття 951 кодексу).

Касаційна інстанція відмічає правомірність висновку господарських судів, що права і обов’язки сторін за спірним договором продовжували існувати на день пред’явлення позовних вимог, а тому до спірних відносин слід застосовувати правила Цивільного кодексу України в новій редакції (2003р.). Однак, судами не враховано, що підставою позову позивач визначив приписи статей 413 –424, якими було врегульовано правовідносини з приводу договору схову за Цивільним кодексом України в редакції 1963 року.

Таким чином, розглянувши спір за приписами Цивільного кодексу України 2003 року господарські суди фактично вийшли за межі позовних вимог.

Крім того, вирішуючи спір, суди не звернули увагу на правильність визначення позивачем правового способу захисту порушеного права, оскільки відповідно до статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання.

Зі змісту статті 951 Цивільного кодексу України випливає, що стягнення вартості переданого на зберігання майна можливе в разі втрати такого майна в якості відшкодування завданих поклажедавцеві збитків. Однак, правомірність заявлення позивачем позовних вимог щодо притягнення відповідача до згаданого виду цивільно –правової відповідальності господарським судом не перевірялась.

Викладені обставини є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та скерування справи на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення від 06.10.2005 господарського суду Закарпатської області та постанову від 22.12.2005 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 6/105 господарського суду Закарпатської області скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Перкос” задовольнити частково.

Головуючий                                                                                    Т. Дроботова

Судді                                                                                                Н. Волковицька

                                                                                                         Л. Рогач