ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

ЗАТ “Торговий центр” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПП ОСОБА_2 28334,66 грн. збитків та моральної шкоди у зв'язку з невиконанням останнім взятих на себе зобов'язань за договором від 29.12.2000 суборенди нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності.

До прийняття рішення у справі ПП ОСОБА_2 звернулась до господарського суду з зустрічним позовом про стягнення з ЗАТ “Торговий центр” 16122,58 грн. експлуатаційних витрат, які сплачувались підприємцем на підставі рахунків позивача з липня 2002р. по травень 2004р., в той час, як їх сплата, на думку відповідача, не передбачалась ні чинним законодавством, ні укладеним між сторонами справи договором суборенди. 

Рішенням від 21.10.2005 господарського суду Запорізької області (суддя Зінченко Н. Г.) позовні вимоги за первісним позовом задоволені частково, а саме: стягнуто з ПП ОСОБА_2 на користь ЗАТ “Торговий центр”             23672, 07 грн. збитків у вигляді не отриманих прибутків, які позивач міг би отримати при передачі спірного приміщення у суборенду іншому суб'єкту господарювання, та 1246,09 грн. експлуатаційних витрат, несплачених відповідачем за квітень 2004 року на підставі пункту 3.3 договору суборенди.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 3000 грн. моральної шкоди відмовлено, оскільки позивачем не доведено самого факту заподіяння йому моральної шкоди, протиправності діянь відповідача, наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, а також вини відповідача в заподіянні моральної шкоди.

Прийнятим рішенням відмовлено також у задоволенні зустрічного позову з посиланням на пункт 3.3 договору, яким суборендатор (відповідач у справі) взяв на себе обов'язки сплачувати орендарю (позивачу) витрати за фізичний знос основних фондів і малоцінного інвентарю, комунальні та інші послуги та витрати відповідно щомісячного розрахунку.

Постановою від 07.02.2006 Запорізький апеляційний господарський суд (судді: Мірошніченко М. В. -головуючий, Радченко О. П., Хуторной В. М.), переглянувши рішення у справі в апеляційному порядку, залишив його без змін з тих же підстав.

ПП ОСОБА_2 подала до Вищого господарсько го суду України касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного госпо дарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу скерувати на новий розгляд, обґрунтовуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 225 Цивільного кодексу України, застосовуючи яку при визначенні розміру упущеної вигоди, господарський суд повинен був виходити з приписів Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, де прибуток визначається як скоригований валовий доход, зменшений на суму валових витрат виробництва та обігу.

Зазначаючи в касаційній скарзі про порушення судами норм процесуального права, заявник посилається на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, неправильне застосування судами якої вбачає у залишенні поза увагою рішення від 14.10.2004 у справі     № 17/410 господарського суду Запорізької області в частині встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, а саме: відповідач в обґрунтування своєї відмови передавати спірне приміщення вважав, що дія договору суборенди продовжена на той же строк і на тих же умовах, оскільки ні одна зі сторін не заявила про припинення такого договору.

Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності до статті 28 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" орендатору забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. До договору суборенди застосовуються ті самі положення, що і до договору оренди.

Статтею 29 Закону передбачено, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором (стаття 623 Цивільного кодексу України).

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Як встановлено господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, ЗАТ “Торговий центр” орендує на підставі договору від 23.04.2003 НОМЕР_1 будівлю центрального універмагу загальною площею 6425,7кв.м по АДРЕСА_1, що перебуває у комунальній власності Мелітопольської міської ради.

На підставі пункту 6.6 договору оренди НОМЕР_1 та дозволу орендодавця, позивач здає у суборенду вільні приміщення будівлі центрального універмагу іншим суб'єктам господарювання.

29.12.2000 між ПП ОСОБА_2 та ЗАТ “Торговий центр” укладено договір НОМЕР_2 суборенди нерухомого майна, за яким останній передав, а           ПП ОСОБА_2 прийняла у строкове платне володіння і користування (суборенду) частину торгового залу на другому поверсі площею 44,5кв.м в “Будинку торгівлі” по АДРЕСА_1.

Подальшими змінами і доповненнями, внесеними відповідними додатковими угодами до договору, площа частини торгового залу, яка передавалася в суборенду відповідачу збільшена до 53,8 кв. м, дію договору суборенди продовжено до 23.04.2004р.

Розділом 3 договору сторони обумовили розмір та порядок сплати орендної плати та інших платежів, зокрема, пунктом 3.3 договору суборендатор взяв на себе обов'язок сплачувати орендарю витрати за фізичний знос основних фондів і малоцінного інвентарю, комунальні та інші послуги та витрати відповідно до щомісячного розрахунку не пізніше 30 числа кожного місяця. 

Після закінчення строку дії договору суборенди відповідач спірне приміщення у добровільному порядку не звільнив, що стало підставою звернення орендаря з позовом про примусове звільнення займаних приміщень.

Рішенням від 14.10.2004 у справі № 17/410 господарського суду Запорізької області ПП ОСОБА_2 зобов'язано звільнити займану площу у розмірі 53,8 кв. м. на другому поверсі будівлі центрального універмагу, що розташована в АДРЕСА_1. На виконання згаданого рішення 21.04.2005 ПП ОСОБА_2 у примусовому порядку виселена зі спірного приміщення.

Звертаючись з позовом у даній справі, ЗАТ “Торговий центр” просило стягнути з ПП ОСОБА_2 1246,09 грн. експлуатаційних витрат, несплачених останньою у квітні 2004 року, 23672,07 грн. упущеної вигоди та 3000 грн. моральної шкоди.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи, касаційна інстанція погоджується з висновком господарських судів про правомірність заявленої позивачем вимоги щодо стягнення з ПП ОСОБА_2  1246,09 грн. експлуатаційних витрат, несплачених останньою у квітні 2004 року, виходячи з пункту 3.3 договору, яким суборендатор зобов'язався  сплачувати орендарю витрати за фізичний знос основних фондів і малоцінного інвентарю, комунальні та інші послуги та витрати відповідно до щомісячного розрахунку.

На цій же підставі судами правомірно відмовлено у задоволенні зустрічного позову про стягнення з ЗАТ “Торговий центр” 16122,58 грн., які буди сплачені ПП ОСОБА_2 в якості експлуатаційних витрат на підставі рахунків товариства протягом всього строку оренди.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди, господарські суди правомірно зазначили, що ПП ОСОБА_2 за період з 01.05.2004 (закінчення договору оренди) по 01.05.2005 (примусове виселення з орендованого приміщення) фактично використовувала спірне приміщення без будь -яких законних підстав, при цьому позивач, як встановлено судами, обґрунтовано міг розраховувати на отримання прибутків у вигляді орендної плати шляхом передачі спірного приміщення у суборенду іншому суб'єкту господарювання.

Визначаючи обсяг упущеної вигоди, господарські суди обґрунтовано виходили з розрахунку, що включав орендну плату, витрати на комунальні послуги та експлуатаційні витрати, які сплачував суборендар під час дії договору оренди.

При цьому касаційною інстанцією визнаються помилковими доводи ПП ОСОБА_2, викладені в касаційній скарзі, про застосування Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” при визначенні розміру упущеної вигоди, оскільки визначення прибутку підприємства шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат та амортизаційних відрахувань використовується для визначення лише об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств (пункт 3.1 статті 3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”) та не може бути застосовано до спірних цивільно -правових правовідносин.

Також касаційною інстанцією не приймаються до уваги посилання скаржника на порушення судами норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до частини 2 якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Так, приймаючи рішення та постанову, господарські суди виходили, в тому числі, й з фактів, встановлених рішенням від 14.10.2004 у справі № 17/410 господарського суду Запорізької області, зокрема, з тих обставин, що ПП ОСОБА_2 була повідомлена належним чином про закінчення строку дії договору та звільнення орендованих приміщень, однак, в порушення умов договору та діючого законодавства у добровільному порядку не звільнила орендовані приміщення і не передала їх ЗАТ “Торговий центр” за актом приймання -передачі.  

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

 Керуючись  статтями 111⁵, 111⁷, пунктом 1 статті 111⁹, статтями 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України          

П О С Т А Н О В И В :

Рішення від 21.10.2005 господарського суду Запорізької області та постанову від 07.02.2006 Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 4/138 господарського суду Запорізької області залишити без змін, а касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 -без задоволення.

Головуючий                                                                                    Т. Дроботова

Судді                                                                                                Н. Волковицька

                                                                                                                                               Л. Рогач