Справа №2а-3917\10
2010 р.
П О С Т А Н О В А
І м е н е м У к р а ї н и.
21.12.2010 року Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі суддя Сватіков А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Донецьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії. В позовній заяві він зазначив, що він має статус громадянина, що постраждав від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджено посвідченням, і він є інвалідом 3-ї групи, і знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, що дає йому підставу для отримання пільг у тому числі і пенсії. Оскільки пенсія виплачувалася йому в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством України, він 16.06.2010 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, відповідно до положень ст. ст. 50, ч. 4 ст. 54, 67, та ч.3 ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-12 від 28.02.1991 року (з наступними змінами та доповненнями) у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду спричинену здоров’ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, але йому у задоволенні цієї заяви було відмовлено. З цих підстав позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії по інвалідності, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії як основної так і додаткової, відповідно до норм визначених законодавством України, починаючи з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року та згідно п.1 Постанови КМУ №894 від 13.07.2004 року розмір пенсії збільшити на 12% за період з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року, та зобов’язати відповідача виплатити йому згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року грошову компенсацію за недоотримані і не нараховані суми пенсії за період з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року.
Позивач звернувся до суду із письмовою заявою в якій просив суд розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги він підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, але надала до суду письмову заяву в якій просила суд розглядати справу у відсутність представника відповідача, проти задоволення вимог ОСОБА_1 представник відповідача заперечувала.
Оскільки всі особи, які беруть участь у розгляді справи, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, судовий розгляд справи було здійснено в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ст. 122 ч. 4 КАС України.
Суд розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 віднесений до першої категорії як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.
Позивачу встановлена ІІІ група інвалідності до з 19.04.2010 року по 19.04.2013 року із зазначенням причини – пов’язано з виконанням службових обов’язків по ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК №159069.
Позивач 16 червня 2010 року звернувся до УПФУ в Калінінському районі м. Донецька Донецької області із заявою про перерахунок йому пенсії у відповідності до ст. ст. 50, 54, 67 та 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але відповідач відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав такого призначення.
Згідно ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Також судом встановлено, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року №1058-4, преамбула якого визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Ч. 3 ст. 4 цього Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаться виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене ст. 8 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Розділ 8 вищевказаного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Приписами зазначеної статті встановлено, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до цього Закону не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” на місяць згідно із Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року. Такий саме граничний розмір визначений даною статтею для пенсій, призначених у 2006-2007 році відповідно до Закону України № 3235-15 від 20.12.2005 року.
Проаналізувавши норми даної статті, суд приходить до висновкуё що ними визначений загальний граничний (максимальний) розмір пенсій, призначених (перерахованих) за нормами спеціального закону, у 2006-2007 роках, а також граничний розмір пенсій, призначених за спеціальним законом у 2006 році.
Пунктом 2 частини 1 статті 8 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України „Про пенсійне забезпечення” – за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсій: за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, призначається один з цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на яку має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України №231-У від 05.10.2006 року, який набрав чинності з 31.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки згідно ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Стаття 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах (особам віднесеним до 1-ї категорії встановлюється щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі інвалідам 3-ї групи – 50% мінімальної пенсії за віком). Виплата зазначеної пенсії відповідно до ст. 53 цього Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи” визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесених до першої категорії, та зазначені норми Закону розповсюджуються на позивача, який віднесений до першої категорії. Частина перша та друга цієї статті передбачає призначення пенсії за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу у зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством, але у всіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у наведених роках не може перевищувати 3,0 тис. грн.
Частиною 3 статті 54 вказаного Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом № 3108-4 від 17.11.2005 року) передбачено, що обчислення та призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання (у спірних відносинах має місце захворювання) внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження проводиться на загальних підставах відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, у якому призначення пенсій по інвалідності визначено розділом 4 (статті 30-35 Закону).
Частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим - по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком. Положення зазначеної норми співпадають з приписами пункту 4 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з настанням інвалідності або втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою КМУ від 30 жовтня 1997 року № 523 (із змінами та доповненнями).
Зазначеною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами статті 49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 ст. 54 даного Закону встановлений нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до вимог ст. 67 ч.3 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до 1,2,3,4 категорії. Перерахунок пенсії здійснюється із дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14. Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5 жовтня 2000 року № 2017-Ш, згідно ст. 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 і діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Таким чином, для позивача, як інваліда 3-ї групи, особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватись, виходячи із п рожиткового мінімуму на 2010 рік для осіб, які втратили працездатність, враховуючи що інвалідність позивачу була встановлена 19.04.2010 року
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107-VI і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), у тому числі, положення п. 28 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Таким чином, для позивача як інваліда 3-ї групи, особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, нижчий розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із положень ст. ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що діяли у попередній редакції (тобто до внесення до нього змін Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”), виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що відповідач по справі не довів правомірність своїх дій, при відмові позивачу у проведенні перерахунку його пенсії (основної та додаткової) відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що діяли у попередній редакції (тобто до внесення до нього змін Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”), виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Позиція відповідача ґрунтується на положеннях Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними. Ця позиція спростовується приписами пункту 1, 6 статті 92 Конституції України, статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального Закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що, зокрема, зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
При вирішенні спору суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення право, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 2 статті 8 КАС України, передбачено що принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (справи „Проніна проти України”, „Кечко проти України”).
Також, згідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду” від 23.02.2006 року рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Згідно ст. 17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З наведених вище підстав суд вважає, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, органи Пенсійного фонду України зобов’язані здійснювати перерахунок пенсії з дня встановлення нового розміру мінімальної пенсії за віком незалежно від звернення пенсіонера, тому суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо виплати пенсій позивачу (державної та додаткової пенсій) у розмірах, менших від визначених ст. ст. 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є протиправними.
Тому суд вважає за необхідне поновити порушені права позивача шляхом зобов’язання УПФУ в Калінінському районі м. Донецька Донецької області здійснити перерахунок пенсії позивачу з 19.04.2010 року - з моменту встановлення інвалідності, по 11.10.2010 року, в межах позовних вимог ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 11 КАС України.
Що стосується вимог позивача про зобов’язання відповідача виплатити йому згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року грошову компенсацію за недоотримані і не нараховані суми пенсії за період з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року, то суд зазначає, що така компенсація виплачується тільки на нараховані і не сплачені суми, але судом встановлено, що позивачу не нараховувались такі виплати, тому вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими і вони не підлягають задоволенню. Крім того позивач просив суд зобов’язати відповідача згідно п.1 Постанови КМУ №894 від 13.07.2004 року збільшити розмір його пенсії на 12% за період з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року, але ці вимоги також є необґрунтованими, тому що позивачу пенсія була встановлена тільки з 19.04.2010 року тому дія Постанови КМУ №894 від 13.07.2004 року на його розмір пенсії не розповсюджується, тому вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.
З огляду на викладене суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 5, 6,8, 10, 11, 14, 15, 17, 23, 48, 58, 69-71, 79, 86, 87, 94, 98, 104, 105, 111, 112, 114, 121, 122, 160, 161, 162, 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька, про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до вимог ст. 50, ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Калінінському районі м. Донецька Донецької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.04.2010 року по 11.10.2010 року із розрахунку шести мінімальних пенсій за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб та додаткової пенсії із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, яка дорівнює прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Калінінський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня проголошення постанови суду. Якщо постанову суду було постановлено у письмовому провадженні, чи без виклику особи, яка її оскаржує, або в порядку ч.3 ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови суду.
Суддя Сватіков А.В.