Справа № 2-1652/2010р.                                                                                                                                                        

РІШЕННЯ

Іменем України

    20 липня 2010 року                                                                                          м. Саки

    Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Смолія А.М., при секретарі Якуніні А.О.,

    розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання договору поруки недійними,

Встановив:                                                                                                                                                    

          У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання недійсним договору поруки та повернення сторін у первинний стан. Свій позов мотивує тим, що 29 серпня 2008 року він уклав з ВАТ «Державний ощадний банк» договір поруки, згідно з яким, як майновий поручитель передав у заставу банку нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Однак, вказане майно йому не належить, а договір поруки є фактично договором застави, який нотаріально не посвідчений не був. Договір укладено в порушення ст.ст. 203, 209 ЦК України, що тягне за собою його недійсність, оскільки сторонами порушена його форма.

    В подальшому представник позивача уточнила позовні вимоги та просила суд повернути сторони у первісний стан.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов довірителя підтримала та пояснила, що спірний договір є по суті договором застави, при його укладені не були додержані загальні вимоги ст. 203 ЦК України, як наслідок він має бути визнаний судом недійним.  

Представник відповідача Шендрік В.А. проти задоволення позову заперечувала з тих підстав, що відповідно до умов договору поруки, позивач з метою досудового врегулювання спору повинен був звернутися до банку з претензією відносно умов договору, однак це зробив тільки після ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з нього та ОСОБА_4 заборгованості за кредитом. Крім того, волевиявлення сторін з приводу нотаріального посвідчення договору поруки не було, як наслідок ця процедура не була проведена. З позивачем було укладено саме договір поруки, який нотаріального посвідчення не передбачає. Даний позов подано з метою ухилення від відповідальності по кредитним зобов’язанням ОСОБА_4.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засіданні не прибула, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

З матеріалів справи слідує, що 29 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк» і ОСОБА_4 було укладено договір про іпотечний кредит № 132 про надання коштів в сумі 960 000,00 грн.. У забезпечення вказаного договору 29 серпня 2008 року між тими самими сторонами було укладено договір іпотеки, предметом якого були належні ОСОБА_4 житловий будинок та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначена нерухоме майно належить ОСОБА_4 на підставі рішення Сакського міськрайонного суду АР Крим від 30 травня 2008 року, яке набрало чинності 10 червня 2008 року.

Оскільки, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на момент ухвалення рішення суду перебували у зареєстрованому шлюбі зазначене майно є їх спільною сумісною власністю з огляду на ст. 60 СК України.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Судом встановлено, що 29 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 160, згідно з яким перший як поручитель, зобов'язався відповідати перед кредитором – банком по зобов’язанням боржника – ОСОБА_4 по кредитному договором № 132 від 29 серпня 2008 року.

Представник позивача не довела факту, що спірний договір було укладено без згоди ОСОБА_4 та не в інтересах сім’ї.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.  

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним   засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Договір поруки був укладений відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх положень ЦК України, додержання яких є необхідними для чинності правочину.  

Під час укладання договору поруки, поручитель був ознайомлений в повному обсязі з умовами як кредитного договору, так і договору поруки, в тому числі і з інформацією про умови кредитування і забезпечення договору та затвердив згоду на укладення договору своїм підписом.

У відповідності з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У спірному договорі дійсно йдеться про надання в заставу кредитору – банку житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Однак, на думку суду, ця обставина не породжує правових наслідків, передбачених договором застави, оскільки це майно вже є предметом договору іпотеки, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_4.

Аналізуючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання договору поруки недійсним не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, тому в задоволенні позову слід відмовити.  

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 60,65 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215 ЦПК України, суд

Вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовити повністю.        

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.    

Суддя                                                        Смолій   А.М.