П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Справа № 2а-5427/10/0523

05 листопада 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Виродова Ю.Т.,

при секретарі – Гриневському В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов’язання вчинити певні дії провести у порядку письмового провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачено її право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат їй не проводить. Просила зобов’язати відповідача здійснити нарахування їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу розмірі 30 % від розміру мінімальної пенсії за віком за 2006-2010 роки, а також зобов’язати відповідача зробити перерахунок та виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни.

Позивач в судове засідання не з’явилася, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, направила заяву, в якій просила розглянути справу без її участі, в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача на підставі наявних даних.  

Представник відповідача-Управління про час розгляду справи сповіщений належним чином. До суду не прибув, надіслав заяву про розгляд  справи  за його відсутність. Згідно зі ст. 122 КАСУ суд розглядає справу за відсутністю  сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив, що Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.

Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України.

Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем у цій справі.

Дослідивши  матеріали справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Донецькій області  і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» знову було призупинено, а статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року норми п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно п.3 Рішення Конституційного Суду України, зазначені норми Закону  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Крім цього, відповідно до пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року статтю 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року зазначену норму - пп. 2 п. 41 розділу II Закону від 28 грудня 2007 року також було визнано неконституційною, в зв’язку з чим така редакція Закону втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року.

Крім того, відповідно до абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року – 48,1 гривень, з 1 липня 2008 року – 48,2 гривень, з 1 жовтня 2008 року – 49,8 гривень.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому суд встановив, що на підставі рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року позивач мав право на виплату підвищення до пенсії за віком як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2007 році з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а на підставі Рішення Конституційного суду України N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року – мав право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком в 2008 році з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а відмова відповідача у такому підвищенні позивачу пенсії за цей період є неправомірною.

Суд встановив, що позивач є особою похилого віку, за своїм соціальним статусом відноситься до найбільш незахищених верств населення. Суд також враховує, що статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини  особі, права та інтереси якої порушені, гарантується право на судовий захист, а стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» обов’язки щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії є основною функцією органів Пенсійного фонду України, і позивач безспірно мав право розраховувати, що державні органи влади належним чином виконуватимуть Конституцію і Закони України, але зазначену функцію органи виконавчої влади виконали неналежним чином, тому виходячи з положень ст.8 Конституції України суд вважає, що позивач, звернувшись з цим позовом в грудні 2009 року, з поважних причин пропустив строк звернення до суду із зазначеними вимогами, в зв?язку з чим зазначений строк підлягає поновленню на підставі ч.2 ст.100 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримує надбавку на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

Згідно ст. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, які мають право на пільги відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пільги надаються за їх вибором згідно з одним із зазначених законів.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2006  рок суд встановив, що норми п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік», Конституційним судом України на предмет його відповідності Конституції України не розглядалися і недійсними (неконституційними) у встановленому законом порядку не визнавалися.

Оскільки цій закон має однакову юридичну силу порівняно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни” за ієрархією, регулюють ті ж самі питання, але видані пізніше, у той час як давати оцінку цим законам на предмет їх відповідності Конституції України не входить до повноважень адміністративного суду, на час розгляду справи суд не має правових підстав не застосовувати зазначені норми законів, в зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на виконання цих законів, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимоги у цій частині (за 2006 р.) задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року, абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.11, 71, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України,

                  П О С Т А Н О В И В:

 У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов’язання вчинити певні дії провести у порядку письмового провадження – відмовити.

    Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Суддя: