Справа № 2-а-1644/10
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2010 року м. Олевськ
Суддя Олевського районного суду Житомирської області Стратович О.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення недовиплачених коштів , передбачених ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“,
В С Т А Н О В И В :
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області неправомірними та стягнути за період 2010 року на її користь з відповідача 4320 грн. недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення , передбаченої ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ у зв’язку з тим, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи , інвалідом 1-ї групи, проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на зазначені пільги.
Позивачка в судове засідання не з’явилася, згідно поданої письмової заяви, просить справу розглянути без її участі, позовну заяву підтримує повністю.
Представник управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації в Житомирській області в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, тому справа розглядається без його участі.
Встановлено, що позивачка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, інвалідом 1-ї групи, захворювання пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС та проживає в АДРЕСА_1 територія, якого відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року – відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, що стверджується копією паспорту позивачки, довідкою відповідача, посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Позивачка отримувала в 2009-2010 роках щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 120 грн. , яка виплачувалась відповідачем, тобто отримувала виплати в розмірах значно нижчих, ніж передбачено Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, що стверджується довідкою відповідача.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ з якої слідує, що інвалідам 1 та 2 груп виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’ять мінімальних заробітних плат, які встановлені на час виплати. Допомога нараховується та виплачується за місцем проживання.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 1 13 Конституції України).
В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги .
Виплата допомоги в значно нижчому розмірі є неправомірними, оскільки це суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту , суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх
утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує , що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.
Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивачку у її праві на отримання допомоги в розмірах, зазначених в ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив її право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Також ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з адміністративного позову, позивачка просить про захист своїх прав на отримання щорічної допомоги як особа, яка є інвалідом 1-ї групи, захворювання пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС та постійно проживає на території радіоактивного забруднення.
Статтею 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності, а також стягнути з відповідача кошти. Отже суд під час розгляду адміністративної справи має забезпечити повний захист порушених прав, свобод та інтересів позивачки про захист яких вона просить та у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача грошових коштів.
Позов позивачки в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 1-ї групи, захворювання пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підлягає до задоволення повністю , оскільки позивачка звернулася до суду 12 жовтня 2010 року, тому до стягнення підлягає заборгованість за період за 2010 рік в сумі 4320 грн., що стверджується розрахунками зазначеними в позовній заяві.
Враховуючи те, що позивачка є інвалідом 1-ї групи захворювання пов’язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, проживає на радіоактивно забрудненій території, споживає продукти вирощені на забрудненій території, отримала дози радіоактивного опромінення, тому відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України постанову суду слід звернути до негайного виконання в частині стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості у сумі 4320 грн. по невиплаченій допомозі на оздоровлення з метою захисту прав позивачки на соціальний захист як постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи .
Керуючись ст.ст. 8, 22 Конституції України, ст. 48 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ від 28.02.1991 року ( з змінами і доповненнями), ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186 , 256 КАС України,
ПОСТАНОВИВ :
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати дії управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо не донарахування та недовиплати ОСОБА_1 коштів, передбачених ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ – неправомірними.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області з р/р 25601312637 МФО 311647, який знаходиться у ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Житомира на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає по АДРЕСА_1 – 4320 (чотири тисячі триста двадцять) гривень щорічної допомоги на оздоровлення , відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ за період 2010 року.
ОСОБА_1 від сплати державного мита звільнена на підставі Декрету КМУ «Про Державне мито».
Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області від сплати державного мита звільнене на підставі Декрету КМУ «Про Державне мито».
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя: