Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Курської А.Г.
Суддів Макарчук Л.В.
Сокола В.С.
при секретарі Галіч Ю.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_9 про визначення порядку користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 02 вересня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
30 березня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_9 про визначення порядку користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 грудня 1994 року між ним та ОСОБА_6 був розірваний шлюб. В 1993 році квартира була приватизована, внаслідок чого власниками квартири стали ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Після розірвання шлюбу між власниками склався певний порядок користування квартирою, за яким ОСОБА_6 з донькою ОСОБА_8 займають кімнату площею 14,4 кв.м, син ОСОБА_7, що проживає в м. Дніпропетровськ, займає спальню площею 11,1 кв.м, третю кімнату площею 12,4 кв.м, займає позивач. ОСОБА_6 в літній сезон стала здавати кімнати відпочиваючим, користуючись відсутністю позивача. Зазначає, що між ним та колишньою дружиною склались неприязні стосунки. Позивач є інвалідом, йому потрібна окрема кімната, а саме спальня площею 12,4 кв.м, так як внаслідок хвороби йому необхідно уникати сонячних променів, а вікна кімнати виходять на північну сторону будинку. Він не може розділити особові рахунки до визначення порядку користування квартирою, вважає, що цим порушені його права. У зв’язку з чим просить суд визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 передати у користування кімнату №1 площею 14,4 кв.м, ОСОБА_7 кімнату №2 площею 11,1 кв.м, йому кімнату №3 площею 12,9 кв.м., допоміжні приміщення - кухню, туалет, ванну кімнату, прихожу, вбудовану шафу, балкон залишити в загальному користуванні.
Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 02 вересня 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Посилається на порушення судом норм матеріального права та вказує, що висновки суду, стосовно порушення прав відповідачів на рівні умови користування майном у разі встановлення порядку користування квартирою, є безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, відповідачку ОСОБА_6, ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 згідно свідоцтва про право приватної спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (колишнє смт.Фрунзенське) м. Алушти АР Крим, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 09 квітня 1993 року. Квартира була приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.5).
Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 м. Алушти АР Крим квартира складається з 3-х кімнат житловою площею 37,9 кв.м.: кімната №1 площею 14.4 кв.м.; кімната №2 – 11, 1 кв.м.; кімната№3 – 12.4 кв.м.; кухня – 6,5 кв.м.; туалет – 0,8 кв.м.; ванна кімната – 1,6 кв.м.; прихожа – 9,6 кв.м.; вбудована шафа – 0,8 кв.м. та балкон – 2,8 кв.м. (а.с.8-10).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, щодо визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1, суд виходив з того, що при відділенні ОСОБА_6 і ОСОБА_8 однієї кімнати площею 14,4 кв.м на кожну з них буде фактично виділено 7,2 кв.м, що порушить їх права щодо рівних умов користування майном. Також залишення балкону в загальному користуванні, тобто в даному випадку прохід до балкону буде здійснюватися через кімнату, яку позивач просить виділити ОСОБА_6 і ОСОБА_8, також буде порушувати їх права та інтереси.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло та ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням.
Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року №20 (v0020700-95) "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз’яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Із уточнених позовних вимог ОСОБА_5, які ним були подані до суду 30.03.2010 року убачається, що він не вимагав встановити право користування балконом, а просив лише виділити йому кімнату площею 12,4 кв.м., а відповідачам залишити кімнати площею: ОСОБА_6 та ОСОБА_8 – 14,4 кв.м.; ОСОБА_12 – 11,1 кв.м., а допоміжні приміщення – кухню, туалет, ванну кімнату, балкон, прихожу, вбудовану шафу, залишити в загальному користуванні, але на це суд увагу не звернув і в порушення ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України ці обставини справи належним чином не з'ясував, і правову оцінку їм не надав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способами, що встановлені ст. 16 цього Кодексу.
Як пояснили в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_6 та ОСОБА_8 між ними встановлено порядок користування квартирою, згідно якого ОСОБА_6 займає кімнату, площею 14,4 кв.м., а ОСОБА_8 на теперішній час разом із своїм сином проживає у квартирі, яку знімає. ОСОБА_7 проживає разом із сім’єю у м.Дніпропетровськ, а літом приїздить до м.Алушти та поселяється у своїй кімнаті площею 11,1 кв.м. Тобто між відповідачами склався порядок користування кімнатами, який їх задовольняє. Позивач не погоджується з тим, що за його відсутності у кімнаті площею 12,4 кв.м. цією кімнатою можуть користуватися та користуються відповідачі. А тому у нього виникла потреба визначити порядок користування жилим приміщенням.
Відповідачами не ставилось питання щодо визначення за кожним із них порядку користування конкретною кімнатою, як того вимагав позивач у своїй позовній заяві, оскільки між ними немає спору стосовно порядку користування кімнатами. Спір з приводу порядку користування кімнатами виник у позивача з відповідачками.
Що стосується доводів позивача про порушення його прав у зв’язку з неможливістю розділити особові рахунки, до визначення порядку користування квартирою, колегія суддів їх відхиляє оскільки такий спір може бути заявлений лише наймачами у квартирі державного жилого фонду, а не власниками приватизованої квартири.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 частково. Оскільки інші члени спільної сумісної власності не ставлять вимог про передачу їм у користування конкретної кімнати кожному окремо, а тому судова колегія вважає за необхідне залишити у спільному користуванні ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 двох інших кімнат, а саме: кімнати площею 14,4 кв.м. та кімнати площею 11.1 кв.м.
Відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 303, 304, 305, 307, 309, 313, 314, 316, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 02 вересня 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 третя особа ОСОБА_9 про визначення порядку користування житловим приміщенням – задовольнити частково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити в користування ОСОБА_5 кімнату №3 площею 12,4 кв.м, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, ОСОБА_7 кімнати №1 площею 14,4 кв.м та №2 площею 11,1 кв.м, В загальному користуванні залишити кухню площею 6,5 кв.м, туалет площею 0,8 кв.м, ванну кімнату -1,6 кв.м., коридор - 9,6 кв.м, вбудовану шафу – 0,8 кв.м, балкон – 2,8 кв.м
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді : Курська А.Г. Макарчук Л.В. Сокол В.С.
Разом з тим, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність вирішити питання поділу особистого рахунку на квартиру, , а також встановлення приладів вимірювання електроенергії, води, газу, оскільки встановлення вимірювальних приладів не входить до компетенції суду.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що позивач вимагав встановити порядок користування квартирою, яка є спільною сумісною власністю, а не виділ частки квартири в натурі.
Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спірним майном, відповідної матеріальної компенсації. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови від 22 грудня 1995 року №20 (v0020700-95) "Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності" роз’яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
У касаційній скарзі ОСОБА_10, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Касаційна скарга ОСОБА_10 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у задоволенні позову в частині визначення порядку користування квартирою, з чим помилково погодився й суд апеляційної інстанції, місцевий суд виходив із того, що виділення позивачці жилої кімнати площею 10,3 м2 суттєво погіршить права відповідача ОСОБА_12 та позивача ОСОБА_11, позаяк розмір цієї кімнати перевищуватиме на 1 м2 жилої площі, на яку має право кожна сторона, а також ОСОБА_11 буде позбавлена права користування лоджією.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України кожен громадянин має право на житло та ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням.
У справі встановлено, що ОСОБА_10 не вимагала встановити право користування лоджією, а просила лише виділити їй кімнату площею 10,3 м2, а відповідачу та ОСОБА_11 залишити кімнату площею 17,1 м2, позаяк ОСОБА_11 проживає в іншому місті й фактично в цій кімнаті буде проживати лише один відповідач, але на це суд увагу не звернув і в порушення ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України ці обставини справи належним чином не з'ясував, і правову оцінку їм не надав.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що позивач вимагав встановити порядок користування квартирою, яка є спільною сумісною власністю, а не виділ частки квартири в натурі.
Усупереч вимогам ст.ст. 2021-203 ЦПК України суд не зазначив у рішенні правовідносини, зумовлені встановленими фактами, та правову норму, яка регулює ці правовідносини.
За таких обставин судові рішення у справі в частині відмови у задоволенні позову не можуть бути визнані законними на підставі ст. 202 ЦПК України та підлягають скасуванню із спрямуванням справи на новий розгляд у суд першої інстанції.