У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року грудня місяця 14 дня колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Берещанської І.І.
Суддів Новікова Р.В., Кузнєцової О.О.
При секретарі Фінайкіній
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звільнення нежитлового приміщення, за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського про визнання права на проживання у приміщенні, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 15 вересня 2010 р.,
ВСТАНОВИЛА:
Кримський державний медичний Університет ім. Георгіївського звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення. Позовні вимоги мотивує тим, що у 1999 р. відповідачка ОСОБА_4 була прийнята на роботу в КДМУ на посаду завідуючої кафедри гістології. До цього часу відповідачка проживала в м. Луганську, де мала житло. При прийомі на роботу відповідачка обіцяла обміняти квартиру у м. Луганську на квартиру у м. Сімферополі і так вирішити житлову проблему. До обміну квартири університетом у жовтні 1999 р. ОСОБА_4 було надано приміщення ізолятору, що складається з трьох кімнат, душової, двох туалетів та коридору, загальною площею 85,19 кв.м. в гуртожитку № 1 по вул. Річній 1-а. У цьому приміщенні відповідачка проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_6 та сином. 12.06.2006 р. ОСОБА_6 помер. Адміністрація університету неодноразово пропонувала відповідачці переселитися в двокімнатний житловий блок у тому ж гуртожитку, звільнивши ізолятор, який не є житловим приміщенням і повинен використовуватися по прямому призначенню, проте вона відмовлялася, зазначавши, що чекатиме надання їй квартири міськрадою, як дружині учасника військових дій в Афганістані. У заяві про уточнення позовних вимог від 03.06.2010 р. позивач також зазначає, що 27.08.2008 р. ОСОБА_4 звільнилася з університету у зв’язку з виходом на пенсію, просить суд на підставі ст. 387 ЦК України усунути КДМУ, як володільцю, перешкоди, що чинять відповідачі у користуванні власністю шляхом звільнення приміщення ізолятора загальною площею 85,9 кв.м. повернувши їх КДМУ.
ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського про визнання права на проживання у приміщенні. Позовні вимоги мотивують тим, що у 1999 р. КДМУ запросив ОСОБА_4 на роботу на посаду завідувача кафедрою гістології, та гарантував забезпечення житлом. Після її приїзду до м. Сімферополя КДМУ було вирішено надати їй та членам її сім’ї блок 103\104 для проживання. На час приїзду сім’я ОСОБА_4 складалася з чоловіка, дочки та неповнолітнього сина. За заявою КДМУ була проведена реєстрація позивачки за вказаним місцем проживання. Їй був виданий ордер на підставі якого вона із своєю сім’єю вселилася в блок 103\104. До 2007 р. ОСОБА_4 безперешкодно, з відома КДМУ проживала в зазначеному приміщенні, ніяких перебудов або перепланувань не виконувала. Починаючи з 2007 р., тобто після того, як ОСОБА_4 подала документи в пенсійний відділ для призначення пенсії за віком, продовжуючи роботу в університеті на посаді професора кафедри, університет став перешкоджати проживанню її сім’ї в блоці 103\104, посилаючись на те, що приміщення необхідно університету для використання його за призначення, тобто як ізолятор. Позивачі за зустрічним позовом не мають іншого житла ні в м. Сімферополі ні в АР Крим.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 15 вересня 2010 р. у задоволенні позову Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського та зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянтом ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалення в цій частині нового рішення, з тих підстав, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону. Апелянт вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги, що ізолятор у гуртожитку насправді є жилим приміщенням, яке відповідає нормам ДБН.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що позивачами фактично заявлений позов про зміну правового статусу займаного приміщення у гуртожитку, що є неможливим виходячи з правового положення ОСОБА_4 і її сина у даному гуртожитку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають дійсним обставинам справи, вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що з грудня 2000 року сім’я ОСОБА_4 проживає в блоку 103\104 ( ізолятор) в гуртожитку № 1 Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського за адресою: м. Сімферополь, вул. Річна,1-а на підставі ордеру, виданого КДМУ при вселенні.
Згідно з довідкою Республіканського Підприємства «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації і технічної інвентаризації» право власності на об’єкт нерухомого майна гуртожиток № 1 по вул. Річній 1-а у м. Сімферополі належить Державі в особі Верховної Ради України, знаходиться у оперативному управлінні Кримського державного медичного Університету ім. Георгіївського і на його балансі. Право власності зареєстровано відповідно до Свідоцтва від 12 червня 2001 року.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Як убачається з технічних документів БТІ приміщення, в яке була вселена сім’я ОСОБА_4 є ізолятором, який знаходиться на першому поверсі гуртожитку та складається з приміщень: №1 коридор - 22,3 кв.м., №2 комора - 1,2 кв.м., № 3 кімната - 15,0 кв.м., № 4 туалет -5,7 кв.м, № 5 туалет - 5,7 кв.м., № 6 комора - 1,2 кв.м., №7 кімната - 15, 6 кв.м., № 8 кімната - 16,7 кв.м., а всього загальною площею 83,4 кв.м.
Таким чином зазначене спірне приміщення є нежитловим, ізолятором для лікування хворих студентів і відповідно до акту і припису Головного державного санітарного лікаря АР Крим використовується не за призначенням, чим порушуються Закон України «Про захист населення від інфекційних захворювань», Санітарні правила улаштування, обладнання та утримання гуртожитків для робочих, студентів, учнів середніх спеціальних установ і професійно-технічних училищ», ДБН Б.2.2-9-99 «Суспільні будинки і спорудження».
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у позові про визнання права на житлову площу. Фактично ОСОБА_4 і її син ОСОБА_5 заявили вимогу про зміну правового статусу займаних нежилих приміщень. Проте, із інвентарної справи БТІ вбачається, що споруда в цілому є гуртожитком, а питання про виключення із житлового фонду або включення у житловий фонд вирішується в іншому порядку.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, які зводяться до того, що відповідач порушує її житлові права, не спростовують висновків суду, не містять правових підстав щодо скасування рішення суду в частині відмови у зустрічному позові і в цій частині ухвалення нового рішення про задоволення позову про визнання права на житлову площу в приміщенні ізолятора гуртожитку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з’ясував дійсні обставини справи, розглянув справу відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм матеріального права.
На підставі вказаного і керуючись статтями 304, 307, 308 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 15 вересня 2010 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: