У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

25 листопада  2010 року                         м. Івано-Франківськ

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

        головуючого         Пнівчук О.В.,

суддів             Соколовського В.М., Фединяка В.Д.                                     секретаря         Кіндрата В.П.

з участю представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі і стягнення  зарплати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою  ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 20 вересня 2010 року,-

в с т а н о в и л а :

            Рішенням Долинського районного суду від 20 вересня 2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного підприємця ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу №1 від 17 березня 2010 року про звільнення з роботи та зміну формулювання звільнення із звільнення з роботи  згідно п.4 ст40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням, стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

На дане  рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права та  неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт вважає, що суд з»ясувавши обставини справи дав неправильну оцінку фактичним обставинам справи щодо її  звільнення з роботи та безпідставно відхилив подані нею докази.

Прогул вона не вчиняла, на роботу не могла виходити, тому що власниця магазину, ____________________________________________________________________________

Справа № 22-ц-5586/2010 р.                                  Головуючий у 1 інстанції Андрусів І.М.

Категорія 52                                                           Доповідач Пнівчук О.В.

в грубій, зневажливій формі, у присутності покупця  вигнала її з роботи.

Дану обставину підтвердила свідок ОСОБА_4, яка приходила в магазин з приводу продажу їй чобіт.

Суд не  взяв до уваги також покази свідків  ОСОБА_1,  ОСОБА_5,  ОСОБА_6, ОСОБА_7, з якими вона спілкувалась відразу ж після конфлікту.

05 березня 2010 року вона звернулась в Долинську міжрайпрокуратуру з метою захисту порушеного права на працю, що спростовує висновок суду про  те, що вона не виходила на роботу без поважних причин.

Судом не дано належної оцінки, що вона фактично працювала  повний робочий день, а не на 0,5 ставки як зазначено в трудовому договорі.

Акти про невихід її на роботу складені за участю заінтересованих, залежних по роботі від ОСОБА_3  працівників, табелі обліку робочого часу відповідачка ніколи не вела, а склала їх у зв»язку із проведенням перевірки.

Відповідачкою не дотримано вимог ст. 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Відповідачка не вимагала від неї пояснення щодо невиходу на роботу, оскільки знала причину  невиходу на роботу.

Апелянт вважає, що суд належним чином не перевірив її доводи щодо невиплати заробітної плати в повному розмірі та  компенсації  за невикористану відпустку.

ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та по становити нове рішення про задоволення її позову.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала.

Відповідач – ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала продавцем магазину «Модерн» на підставі трудового договору укладеного між нею та фізичною особою – суб»єктом  підприємницької діяльності з правом найму працівників ОСОБА_3 , зареєстрованого в Долинському РЦЗ 17.04.2009 року.

На підставі наказу приватного підприємця ОСОБА_3 №1 від 17 березня 2010 року ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України з 17.03.2010 року.

ОСОБА_2 пред»явила позов про визнання недійсним наказу про звільнення її з роботи, посилаючись на те, що прогули не вчиняла, а на роботу не виходила у зв»язку з тим, що відповідачка в грубій зневажливій формі  вигнала її з роботи.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2  суд першої інстанції правильно виходив із того, що звільнення позивачки здійснено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Відповідно до п.4  ч.1  ст. 40  КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 03 березня 2010 року самовільно перестала виходити на роботу, оскільки вважала, що відповідачка неправомірно вигнала її з роботи. Колегія суддів вважає, що наведені позивачкою обставини не дають підстав для висновку, що вона  була відсутня на роботі з поважних причин.

Представник апелянта не заперечила, що відповідач у зв»язку з невиходом  ОСОБА_8 на роботу,  пропонувала їй подати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, однак остання відмовилась, разом з тим, заяв про звільнення з роботи з інших підстав не подавала та на роботу не виходила.

Посилання апелянтки на те, що суд не дав належної оцінки поясненням свідків щодо обставин, за яких ОСОБА_3 вигнала її роботи, то такі не заслуговують на увагу, оскільки навіть за наявності конфлікту позивачка на наступний робочий день зобов»язана була приступити до виконання своїх  обов»язків.

Необгрунтованими також є доводи апелянта про недотримання відповідачкою вимог ст. 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарного стягнення, так як позивачці було запропонувати надати пояснення  щодо причин невиходу на роботу, про що надіслано повідомлення  по почті. За відсутності будь-яких пояснень щодо причин відсутності на роботі та заяви про звільнення ОСОБА_2 була звільнена з роботи за прогули з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Не знайшли свого підтвердження доводи апелянтки  про те, що їй не виплачено заробітну плату починаючи з січня 2010 року, так як в матеріалах справи наявні копії платіжних відомостей про виплату ОСОБА_8 заробітної плати за січень, лютий, березень 2010 року та розрахункових при звільненні.

Рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 20 вересня   2010 року  залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту  проголошення, однак може бути оскаржена в  касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча                                     Пнівчук О.В.    

Судді:                                         Соколовський В.М.

    Фединяк В.Д.