Справа №22ц-6517/2010
Категорія – цивільна Головуючий у першій інстанції – Бездідько В.М.
Доповідач – Заболотний В.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
14 грудня 2010 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.
суддів - Заболотного В.М., Євстафіїва О.К.
при секретарі - Штупун О.М.
з участю – позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представників ОСОБА_5 і ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7, представника ПАТ „Ерсте Банк” ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,
В С Т А Н О В И В :
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, просила визнати спільною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана нею та відповідачем під час шлюбу в кредит, а також кухонну стінку, кухонний стіл та 4 стільці, витяжку кухонну, стінку, м’який куточок, журнальний стіл, спальний гарнітур, килим розміром 5х2 м, килим 5х3 м. Також, просила визнати за нею право власності на 1\2 частину квартири та поділити в натурі зазначене вище рухоме майно, відшкодувати їй понесені по справі судові витрати. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що в період з 25.01.2002 року по 24.06.2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу ними набуто рухоме й нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя. Зокрема, 01 вересня 2007 року за рахунок кредиту, наданому ВАТ „Ерсте Банк” на підставі кредитного договору, з відповідачем придбана квартира АДРЕСА_1 та на неї оформлено за ОСОБА_4 право власності. На даний час згоди щодо розподілу майна не досягнуто.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому послався на те, що спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти, з яких 31562грн. він позичив у своєї матері, а решту - отримав в якості кредиту в ВАТ „Ерсте Банк”. За час шлюбу ним було погашено 1\10 частину всього кредиту, тому позивачка за первісним позовом має право на 1\20 частину спірної квартири. Таким чином, ОСОБА_4 просив визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою власністю, стягнути з нього на користь позивачки компенсацію за належну їй 1\20 частину квартири в сумі 11500 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат.
Оскаржуваним рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 07.10.2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Проведено розподіл рухомого майна: виділено у власність ОСОБА_2 - кухонну стінку, кухонні стільці, стіл, витяжку, спальний гарнітур, килим 5х2 м, килим 5х3 м; виділено у власність ОСОБА_4 – стінку, м’який куточок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 122грн. різниці вартості майна, а на користь держави 11грн. судових витрат. У решті позову відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено та стягнуто з нього на користь держави 1700 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні її вимог про визнання квартири спільною власністю подружжя і визнання права власності на 1\2 її частину, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог в цій частині. Апелянт посилається на те, що рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а також дійсним обставинам справи. Вказує, що в результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов’язання перед банком несе як чоловік, так і дружина, а не тільки той з них, хто отримав кредит, а тому наполягає на тому, що її вимоги про визнання квартири спільною власністю подружжя є законними.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
З апеляційної скарги вбачається, що апелянт не погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 1\2 її частину. Судове рішення в частині розподілу рухомого майна подружжя не оскаржується.
Ухвалюючи рішення про відмову у визнанні спірної квартири спільною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1\2 її частину, суд першої інстанції виходив із того, що дана квартира передана в іпотеку в рахунок забезпечення зобов’язань ОСОБА_4 про кредитному договору, а тому визнання права власності за особою, яка не є стороною договору іпотеки є розпорядженням предметом застави, що суперечить положенням Закону України „Про іпотеку”.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Положеннями ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
По справі встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.01.2002 року по 24.06.2010 року (а.с.19-20). 01 вересня 2007 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 01.09.2007 року (а.с.21). 03 вересня 2007 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вищевказане нерухоме майно (а.с.22-23). 04 вересня 2007 року між ВАТ „Ерсте Банк” та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останньому було надано кредит в сумі 25000 доларів США на придбання спірної квартири (а.с.24-25). 04 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ „Ерсте Банк” укладено договір іпотеки цієї квартири для забезпечення виконання кредитних зобов’язань (а.с.31-34).
Таким чином, спірна квартира придбана під час перебування сторін по справі в шлюбі, право власності на неї також зареєстровано під час шлюбу, тобто зазначена квартира є спільною власністю подружжя.
Виходячи з цього, не можуть бути взяті до уваги доводи ОСОБА_4 про те, що квартира була придбана лише за його особисті кошти, а тому не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Висновок суду першої інстанції про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, а тому не підлягають задоволенню вимоги про визнання права власності на цю квартиру за іншими особами, є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним, в зв’язку з чим у судовому порядку можливо здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на нього.
За таких обставин, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 1\2 її частину підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов’язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов’язань за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, під час перебування сторін у шлюбі, за придбану в кредит спірну квартиру ними було погашено 3803,71 доларів США кредиту і 7388,70 доларів США відсотків за користування кредитом. Станом на 06.08.2010 року загальна сума заборгованості за кредитним договором від 04 вересня 2007 року становить 21121,70 доларів США (а.с.107).
Так як розірвання шлюбу не звільняє подружжя від боргових зобов’язань, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути половину боргу по кредитному договору від 04.09.2007 року, що станом на 14 грудня 2010 року становить 83 991грн. 50коп. (21121,7 дол. США : 2 х 7,9531). В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечувала проти стягнення з неї вказаної суми боргу.
В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 514грн. 53коп. у відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 61, 65, 70 СК України, ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 07 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання за нею права власності на 1\2 її частину – скасувати, задовольнивши ці вимоги.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 83991 (вісімдесят три тисячі дев’ятсот дев’яносто одну) гривню 50 копійок на погашення боргових зобов’язань.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 514 (п’ятсот чотирнадцять) гривень 53 копійки у відшкодування судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді :