АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-10923/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
Суддів: Мануйлова Ю.С.
Ломейка В.О.
при секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі представника ОСОБА_3 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» Запорізьке регіональне управління, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Гармашов Г.М., про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, -
УСТАНОВИЛА :
У грудні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі філії відкритого акціонерного товариства «КБ Надра» Запорізьке регіональне управління (надалі - ВАТ КБ»Надра») про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року позов задоволено частково.
Визнаний недійсним кредитний договір № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та ВАТ КБ»Надра».
Зобов’язано ОСОБА_4 повернути ВАТ КБ»Надра».грошові кошти в
сумі 137601 грн.15 коп.
Визнаний недійсним договір іпотеки нерухомого майна № 14/2008/1396 Фжр, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. 10 липня 2008 року за реєстраційним номером 4367 та зобов’язано приватного нотаріуса Гармашова Г.М. скасувати заборону відчуження квартири № 46, реєстраційний номер 3364749, розташовану на 1-му поверсі за адресою: м. Запоріжжя, Шевченківський район, вул. Бочарова, буд 8-а, яка зареєстрована в реєстрі за № 125/4368.
Стягнуто з ВАТ КБ»Надра».на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір в розмірі 8 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн.
ВАТ КБ «Надра» в особі свого представника ОСОБА_3 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно доп.2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України .
За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 вимагала визнання недійсним кредитного договору з тих підстав, що в зв’язку з коливанням курсу долару США на міжбанківських торгах в бік зростання офіційного курсу встановленого НБУ вказана зміна обставин покладає надмірне обтяження на позичальника по відновшенню до виконання ним своїх договірних зобов’язань і у зв’язку з чим він несе додаткові витрати, через що отримана ним користь стає мінімальною.
Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають одинаково обов'язковими для виконання сторонами.
З вищенаведеного випливає, що позивач та відповідач, підписавши кредитний договір встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.
Визнаючи кредитний договір недійсним, суд послався на те, що відповідачем при укладенні кредитного договору порушено вимоги закону щодо істотних умов кредитного договору.
При цьому суд виходив з наступного.
Згідно змісту ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов’язаний перед укладанням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про сукупну вартість кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту і обсяги та інші кредитні умови.
Згідно до вимог п.3.1.-3.3. Постанови НБУ № 168 від 10.05.2007 року, якою затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов’язані в Кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу; перелік, розмір та базу нарахування комісій; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача; графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі); сукупну вартість кредиту, як у процентному так в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді: реальної процентної ставки ( у процентах річних, яка розраховується відповідно до формули) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).
З огляду на викладене, суд прийшов висновку, що укладений між сторонами кредитний договір не містить вищевказаних відомостей, тобто між сторонами не досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.7, 8 постанові № 9 від
6 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205–210, 640 ЦК тощо).
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Всупереч зазначеним вище положенням закону та роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України суд, встановивши що оспорюваний правочин є неукладеним, разом з тим визнав кредитний договір недійсним та застосував наслідки недійсності правочину.
Визнаючи кредитний договір недійсним суд також прийшов хибного висновку про порушення відповідачем при укладенні кредитного договору вимог закону, визначивши валюту зобов’язання, засіб виконання зобов’язання та спосіб платежу всупереч Конституції та законодавству України, здійснення діяльності , яка підлягає обов’язковому ліцензуванню без наявності відповідної ліцензії.
При укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долара США позивач обрав на власний розсуд
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь – яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи із змісту статей 1046,1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України ).
Отже, позивач зобов’язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.
Так, підставами для недійсності кредитного договору суд визначив укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним
договором, як засобу платежу без індивідуальної ліцензії, що, на думку суду, суперечить вимогам законодавства, зокрема статті 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 5
п. п.«в»,«г» ч.4 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та інші, відповідно до яких грошовою одиницею України є гривня, яка є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними і особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів.
Разом з тим, цей висновок суду є помилковим, оскільки не узгоджується з обставинами справи та нормами чинного законодавства.
Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка видається НБУ.
Відповідно до ст. 47 зазначеного Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Згідно з ч. 1 ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.4750) 23 серпня 2002 року НБУ видало ВАТ КБ «Надра» банківську ліцензію за № 21 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий Дозвіл № 21-2 від 04 листопада 2005 і додаток до письмового Дозволу № 21-3 від 23 вересня 2009 року на право здійснювати операції з валютними цінностями.
Тобто, ВАТ КБ»Надра» на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з іноземною валютою, у томі числі з надання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Тобто виходячи з положень ст. 5 зазначеного Декрету КМУ, генеральні ліцензії видаються НБУ лише певному колу суб’єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб’єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.
Крім того, необхідність в індивідуальній ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті передбачено підпунктом «в» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Законодавство України не встановлює межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, а тому на даний час і не потребується індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті.
Відповідно до п.5.3 Порядку видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275) письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
З урахуванням того, що ВАТ КБ»Надра» отримав банківську ліцензію та НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, слід прийти висновку, що воно має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти, в тому числі і укладати кредитні договори.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи суду щодо обов’язковості отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті та проведення розрахунків у валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечать положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, тому ВАТ КБ»Надра» не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.
Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.
Щодо доводів позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, то слід виходити з наступного.
Зі змісту ст. 47 та ст. 49 Закону України» «Про банки і банківську діяльність», та
ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» вбачається, що наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
ВАТ КБ «Надра» отримав банківську ліцензію № 21 на право здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовій дозвіл № 21-2 від 04 листопада 2005 року на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.
Таким чином, надання ВАТ КБ»Надра» кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому доводи суду першої інстанції про
обов’язковість отримання банком індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій ВАТ КБ «Надра» є безпідставними.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить висновку, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 про визнання недійсним кредитного договору.
З урахуванням викладеного, рішення районного суду про зобов’язання ПАТ КБ ОСОБА_4 повернути ВАТ КБ»Надра».грошові кошти в сумі 137 601 грн.15 коп.
підлягає скасуванню.
Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна – квартири і скасувавши заборону її відчуження, районний суд послався на приписи ч.2 ст.548 ЦК України, згідно з якими недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, і що недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
Інших підстав для визнання недійсним договору іпотеки позивач не зазначав.
Зважаючи на те, що у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним основного зобов’язання - кредитного договору, колегія суддів приходить висновку, що її позовні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки та зобов’язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження квартири також не підлягали задоволенню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки нерухомого майна, повернення ВАТ КБ »Надра».грошових кошти в сумі 137 601 грн.15 коп., скасуванню заборони відчуження квартири підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 червня 2010 року у цій справі в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки нерухомого майна, повернення ВАТ КБ »Надра» грошових коштів та зобов’язання приватного нотаріуса скасувати заборону відчуження квартири скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту: «Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра».
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про зобов’язання ОСОБА_4 .Миколаївни повернути відкритому акціонерному товариству комерційний банк «Надра» грошові кошти в сумі 137 601 грн. 15 коп.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки нерухомого майна № 14/2008/1396 Фжр, укладений 10 липня 2008 року між позичальником ОСОБА_4 та відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гармашовим Г.М. 10 липня 2008 року за реєстраційним номером 4367 та зобов’язання приватного нотаріуса Гармашова Г.М. скасувати заборону відчуження квартири № 46, реєстраційний номер 3364749, розташовану на 1-му поверсі за адресою: м. Запоріжжя, Шевченківський район, вул. Бочарова, буд 8-а, яка зареєстрована в реєстрі за № 125/4368».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
судді: