Справа № 2 - 4881
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 грудня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя
у складі: головуючого судді Гнатик Г.Е.
при секретарі Корягіній Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Головного управління юстиції у Запорізькій області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання незаконним вивезення з Чеської Республіки та подальше утримання на території України неповнолітньої ОСОБА_3, 2009 року народження, повернення неповнолітньої ОСОБА_3 до Чеської Республіки,
в с т а н о в и в :
Головне управління юстиції у Запорізькій області в інтересах громадянина Чеської Республіки ОСОБА_1 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про забезпечення повернення неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 до Чеської Республіки.
Ухвалою суду від 27.09.2010 року, за клопотанням представника відповідача, до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Орган опіки та піклування Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради.
Ухвалою суду від 25.11.2010 року, за клопотанням представника відповідача, до участі у справі в якості спеціаліста залучено ОСОБА_4, завідуючу кафедри практичної психології Запорізького Національного Університету з метою надання усного та письмового висновку про психічний та емоційний стан дитини та наявність загрози для психічного здоров’я дитини в разі примусового повернення до Чеської Республіки.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2010 року, за клопотанням представника позивача – Головного управління юстиції у Запорізькій області, вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та іншим особам вивозити за межі України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінювати місце проживання на Україні ОСОБА_3 без повідомлення органу опіки та піклування Хортицької районної адміністрації м.Запоріжжя про нове місце перебування.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 17 березня 2009 року у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка – ОСОБА_3
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в шлюбі не перебували, але проживали однією сім’єю. З літа 2009 року малолітня ОСОБА_3 разом з батьками постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2.
04 лютого 2010 року відповідач разом з дитиною зникла, самостійно змінивши місце постійного проживання малолітньої доньки.
На даний момент відповідач з дочкою проживають на території України у АДРЕСА_1.
Позивач вбачає, що відповідач вчинила незаконне вивезення та подальше незаконне утримування їх неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ОСОБА_1 на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV.
Конвенція набула чинності для України з 01 вересня 2006 року, а у відносинах між Україною та Чеською Республікою з 01 листопада 2006 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач також посилається на наступні обставини.
Позивач та відповідач проживали однією сім’єю, місцем постійного проживання дитини є Чеська Республіка; позивач здійснював свої права піклування щодо дитини, виконував обов’язки по участі у вихованні дитини та її утриманню; вивезення та утримування дитини на Україні без згоди позивача є протиправним і порушує права піклування позивача про дитину. Посилаючись на ст.ст. 9, 124 Конституції України, ст.ст. 3, 5, 18 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст. 3, 6, 7, 11, 14, 16, 19, 23, 30 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Закону України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», ст.ст. 15, 19 Закону України «Про міжнародні договори України», п. 2, 10 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952, позивач просить суд визнати незаконним вивезення з Чеської Республіки та подальше утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідачкою; повернути неповнолітню Евєліну ОСОБА_1 до Чеської Республіки за адресою: АДРЕСА_2; якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов’язати відповідачку – ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, передати неповнолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьку ОСОБА_1, який приїде на Україну, щоб забрати дитину в присутності представника служби у справах дітей Хортицької районної адміністрації міста Запоріжжя.
У судовому засіданні представники позивача – Головного управління юстиції та позивач ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Відповідач, представник відповідача проти позову заперечували у повному обсязі. Суду пояснили, що малолітня ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на Україні в м.Запоріжжі, є громадянкою України. З народження та до цього часу малолітня ОСОБА_3 постійно проживає за адресою: Україна, АДРЕСА_1. Батьки дитини – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі не перебували, однією сім’єю до народження та по цей час не проживали. Під час народження доньки, позивач присутній не був, ніякої участі у вихованні, догляді за дитиною не приймав. Місце постійного проживання малолітньої ОСОБА_3, було визначено ОСОБА_2 самостійно, без участі позивача ОСОБА_1 Заперечень з цього приводу від позивача не надійшло.
25 серпня 2009 року відповідач ОСОБА_2 з донькою та ОСОБА_1 тимчасово виїхали до Чеської Республіки на запрошення позивача та маючи на меті лікування доньки. З метою оформлення документів та дозволу на тимчасове проживання, відповідач надала позивачу відповідну довіреність. В якості підтвердження того, що виїзд з дитиною до Чеської Республіки був тимчасовим, не мав на меті зміну місця постійного проживання, визначеного на Україні, відповідач вказала, що ані вона, ані донька не були зняті з реєстраційного обліку за місцем реєстрації, з обліку у лікарні, жодних клопотань на припинення набутого громадянства до компетентних установ від них подано не було. Тривалість перебування у Чеській Республіці була попередньо узгоджена з позивачем та мала становити 2-3 місяці. Жодних довіреностей, дозволів тощо на оформлення документів на постійне проживання в Чеській Республіці, постійну реєстрацію за місцем проживання позивача- ОСОБА_1., реєстрацію громадянства тощо, відповідач ОСОБА_2 не давала. Якщо такі дії і вживались одноособово позивачем ОСОБА_1, їй про це не було відомо та вчинялись ці дії без її згоди. Відповідач стверджує, що жодним чином не порушувала права піклування позивача ОСОБА_1 щодо його малолітньої доньки – ОСОБА_3, оскільки повернення до місця постійного проживання на Україну, АДРЕСА_1, не позбавляє його права бачитись з донькою, піклуватись про неї, брати участь у її вихованні. Жодних перешкод для цього з її боку не було та немає. Під час перебування в Чеській Республіці позивачем не було забезпечено належних умов для проживання та розвитку дитини, напружені стосунки між позивачем та відповідачем, неправомірні дії з боку останнього, були несумісні з повноцінним розвитком та вихованням дитини. Крім того, враховуючи стан здоров’я доньки, повернення до Чеської Республіки може поставити дитину під загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди, що також підтверджено медичними висновками, доданими до матеріалів справи. Посилаючись на ч.1 ст. 25, ч.2 ст. 33 Конституції України, ст. 4, 13, 20 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, ч.1 ст. 3, ч.2 ст. 10 Конвенції ООН по права дитини, ст. 33 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ст.ст. 2, 3, 6, 7, 19 Закону України «Про громадянство України», ч.5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», відповідач та її представник просять відмовити у позові у повному обсязі.
Представники третьої особи- органу опіки і піклування Хортицької райадміністрації Запорізької міської ради проти задоволення позову заперечували, мотивуючи тим, що малолітня ОСОБА_3 народилась та постійно проживає на Україні, АДРЕСА_1 разом з матір’ю, є громадянкою України з часу народження. З Україною дитина має тісний соціальний зв’язок. Відповідно до наданих третій особі та досліджених ними документів, виїзд до Чеської Республіки мав тимчасовий характер, не мав на меті зміну постійного місця проживання на Україні та визначення його в Чеській Республіці за адресою позивача. Отже, таке тимчасове перебування відповідачки разом з дитиною в Чеській Республіці не може бути підставою для повернення дитини до Чеської Республіки в порядку, передбаченому Конвенцією 1980 року. Крім того, представники третьої особи не вбачають у діях відповідачки порушення прав піклування позивача, який не позбавлений права їх здійснювати за місцем постійного проживання малолітньої ОСОБА_3: АДРЕСА_1. З боку матері не чиниться перешкод у спілкуванні позивача з донькою, враховуючи інтереси малолітньої дитини. За місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 на України, відповідачкою забезпечені належні умови для проживання та повноцінного розвитку дитини, з приводу цього складено відповідний висновок про обстеження житлово-побутових умов проживання, копія якого є в матеріалах справи.
Залучений до участі у справі спеціаліст ОСОБА_4 пояснила суду, що на даний момент емоційний та психічний стан дитини є стабільним, відповідає віку, між нею та матір’ю встановлений тісний зв’язок. Крім того, дитина з народження проживає на Україні, почала відвідувати дитячий садок, розмовляти російською мовою, все це свідчить до соціальну адаптацію дитини на Україні. За період тимчасового перебування дитини в Чеській Республіки, враховуючи тривалість та вік дитини, спеціаліст не вбачає підстав для визначення Чеської Республіки як держави, з якою дитина найбільш пов’язана. Враховуючи зазначене, умови та тривалість, за яких дитина перебувала в Чеській Республіці, вона зробила висновок про існування загрози заподіяння психічної та емоційної шкоди ОСОБА_3 у випадку примусового повернення її до Чеської Республіки, за місцем проживання батька.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 пояснив суду, що був свідком обставин, за яких відповідач разом з малолітньою донькою готувались до від’їзду до Чеської Республіки разом з позивачем. Під час розмови з ОСОБА_1 в серпні 2009 року, напередодні виїзду, останній зазначив, що до Чеської Республіки вони планують виїхати не більше ніж на два-три місяці з метою лікування малолітньої доньки, після чого повернуться на Україну. Свідок також підтвердив, що під час народження дитини, позивач та відповідач разом не проживали, позивач не піклувався про дитину, не цікавився її життям та здоров’ям. Малолітня ОСОБА_3 народилась на Україні, з народження проживає разом з матір’ю, яка піклується про неї. Під час виїзду до Чеської Республіки, ОСОБА_2 не вживала жодних заходів, направлених на зміну місця постійного проживання свого та дитини – в квартирі залишались її речі, в університеті, де вона навчається, відповідач брала строкову академічну відпустку, яка закінчувалась в січні 2010 року.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що її онука – ОСОБА_1 Евєліна Янівна, народилась та постійно проживає на Україні, АДРЕСА_1. До, під час та після народження дитини позивач жодного інтересу до дитини не виявляв, життям та здоров’ям не цікавився, матеріально не підтримував. Права та обов’язки щодо своєї доньки відповідачка здійснювала самостійно, за його відсутності, є зразковою матір’ю. Враховуючи стан здоров’я дитини, поставлений лікарями діагноз, відповідачкою, на пропозицію ОСОБА_1, було прийнято рішення про тимчасовий виїзд на лікування до Чеської Республіки. Такий виїзд тривалістю два-три місяці був узгоджений з позивачем, який приїхав, щоб відвезти відповідачку з дитиною до Чеської Республіки. Під час тимчасового виїзду до Чеської Республіки, ОСОБА_2 не вживала жодних заходів, направлених на зміну місця постійного проживання свого та дитини – з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі вона не знімалась, в квартирі залишались її речі, в університеті, де вона навчається, відповідач брала строкову академічну відпустку, яка закінчувалась в січні 2010 року. Жодних розмов та домовленостей з приводу виїзду на постійне місце проживання не було та не могло бути. Крім того, свідок пояснила, що під час перебування в Чеській Республіці позивач не забезпечив належні умови для проживання дитини. Однією сім’єю позивач та відповідач не проживали, на його утриманні вона не перебувала. Грошові кошти на проживання та перебування відповідачки з донькою в Чеській Республіці батьки ОСОБА_2 відправляли поштовим переказом. Свідок також наполягала, що права піклування позивача не порушені, він не позбавлений права спілкування та участі у вихованні доньки, жодних перешкод цьому відповідачка не чинить. Крім того, умови проживання, які забезпечені відповідачкою на Україні є більш придатними та відповідають інтересам дитини.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача- Головного управління юстиції у Запорізькій області, позивача ОСОБА_1, відповідача, представника відповідача, представників третьої особи, пояснення спеціаліста, свідків по справі, дослідивши подані докази по справі, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Преамбули Конвенції 1980 року, вона була прийнята з метою надати дітям захист від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави постійного проживання.
Відповідно до ст. 4 Конвенції, вона застосовується до будь-якої дитини, яка постійно проживала в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення права піклування або доступу.
Відповідно до статті 8 Конвенції 1980 року, вона надає право будь-якій особі, яка стверджує, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року, переміщення або утримування дитини вважаються незаконними, якщо: при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування та у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювались, колективно або індивідуально, або здійснювались би, якби не переміщення або утримування.
Відповідно до статті 5, для цілей цієї Конвенції, «права піклування» включають права, пов’язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини.
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Запорізьким міським ВРАЦС Головного управління юстиції у Запорізькій області 08.05.2009 року, актовий запис № 56 та Свідоцтва про народження, виданого в Чеській Республіці, ОСОБА_3 народилась на Україні ІНФОРМАЦІЯ_2, її мати – ОСОБА_2, є громадянкою України, батько – ОСОБА_1, є громадянином Чеської Республіки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 6, ч.ч. 1, 7 ст. 7 Закону України «Про громадянство України», малолітня ОСОБА_3 є громадянкою України. Це також підтверджується Довідкою про реєстрацією громадянином України, виданою Посольством України в Чеській Республіці 19 січня 2010 року № 61313/19-536-22.
Надані позивачем документи стосовно реєстрації дитини в органах РАЦС Чеської Республіки та громадянкою Чеської Республіки не є підставою для припинення набутого з моменту народження громадянства України, враховуючи вимоги ст.ст. 17, 18, 19 Закону України «Про громадянство України».
Відповідно до довідки, виданої КП «ВРЕЖО №6» м.Запоріжжя від 03.06.2010 року, акту, складеного КП «ВРЕЖО №6» м.Запоріжжя 03.06.2010 року, малолітня ОСОБА_3 разом з матір’ю, відповідачкою по справі, зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 з народження та по цей час. На період з 26 серпня 2009 року по 03 лютого 2010 року, тобто протягом перебування в Чеській Республіці, реєстрація місця проживання їх на території України не припинялась.
Вивчивши надані відповідачем документи, заслухавши пояснення сторін, свідків, суд приходить до висновку, що до, під час та після народження доньки, відповідач та позивач в шлюбі не перебували, однією сім’єю не проживали. Права та обов’язки піклування щодо дитини, в тому числі визначення місця проживання, відповідачкою ОСОБА_2 здійснювались самостійно.
25 серпня 2009 року відповідач разом з донькою та позивачем виїхали до Чеської Республіки з метою лікування ОСОБА_3 з діагнозом «пупочна грижа», що підтверджено медичними документами, копії яких додано до матеріалів справи, поясненнями свідків. 04 лютого 2010 року відповідачка разом з донькою повернулась на Україну.
Оскільки Конвенція 1980 року не містить визначення терміну «постійне місце проживання», суд, вирішуючи питання про визначення постійного місця проживання враховує такі обставини, як: з якою державою дитина має більш тісний соціальний зв’язок, чи була відповідна країна осередком життя дитини до переміщення чи незаконного утримування, відвідання дошкільних закладів, соціальне становище сім’ї. Аналізуючи в сукупності подані сторонами докази по справі, суд робить висновок про те, що з народження і по цей час ОСОБА_3 мала місцем постійного проживання Україну, за адресою проживання матері: АДРЕСА_1.
При цьому, роблячи висновок про те, чи мало місце зміна постійного проживання дитини, суд враховує в сукупності: довідку та акт КП «ВРЕЖО №6» м.Запоріжжя, з яких вбачається, що відповідач та дитина проживали за вказаною адресою на території України та не були зняті з реєстраційного обліку. Як вбачається з пояснень сторін, свідків, їх виїзд носив тимчасовий характер, передбачав перебування в Чеській Республіці тривалістю не більше двох-трьох місяців. У квартирі, де проживали відповідачеп ОСОБА_2 з донькою до виїзду, залишались їх речі. Крім того, відповідач є студенткою ІІІ курсу факультету менеджменту Запорізького Національного Університету та брала академічну відпустку по догляду за дитиною тривалістю з 02.01.2009 року по 31.01.2010 року, що стверджується довідкою № 488 від 30.06.2010 року, виданою Запорізьким Національним Університетом. Своє навчання вона не закінчувала та мала повернутися до зазначеного строку. З метою оформлення документів, відповідач надала позивачу довіреність на оформлення документів з метою тимчасового перебування в Чеській Республіці. Оформлення зазначених документів було викликано також тим, що дія попередньої візи, за якою відповідач в’їхала в Чеську Республіку, спливала 13.11.2009 року. Інших документів, довіреностей, заяв, тощо, які б підтверджували оформлення відповідачем документів на постійне проживання в Чеській Республіці, позивачем не надано.
З доданої до матеріалів справи копії довіреності, суд не вбачає підстав для висновку про виїзд на постійне місце проживання ОСОБА_2 та дочки.
Надані позивачем документи з приводу оформлення відповідачем соціальної допомоги в Чеській Республіці, суд також не враховує в якості доказів постійного проживання в Чеській Республіці.
Таким чином, аналізуючи в сукупності надані докази по справі, суд приходить до висновку про тимчасовий виїзд відповідачки з донькою до Чеської Республіки, який не мав на меті зміну та визначення нового постійного місця проживання.
На підтвердження реєстрації постійного місця проживання, позивачем надано Довідку Міської Адміністрації м.Стод Чеської Республіки, в якій зазначено, що малолітня ОСОБА_3 в системі реєстрації населення має місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 з 03.08.2009 року. При визначенні місця постійного проживання дитини, суд не бере до уваги в якості доказу надану довідку, оскільки, відповідно до відбитки печатки в закордонному паспорті відповідачки, вона разом з донькою перетнула кордон України, прямуючи до Чеської Республіки тільки 25 серпня 2009 року.
За таких обставин, факт реєстрації дитини з 03.08.2010 року за адресою позивача не може розцінюватись як підтвердження факту проживання з вказаної дати.
Позивачем не надано доказів того, що реєстрація малолітньої ОСОБА_3 в Чеській Республіки відбулась за згодою матері – відповідачки по справі – на підставі довіреності, заяви, клопотання тощо. За таких обставин, суд не враховує проведену позивачем реєстрацію дитини як доказ спільного визначення батьками місця постійного проживання в Чеській Республіці малолітньої доньки ОСОБА_3.
Суд також приходить до висновку про те, що права піклування позивача відносно малолітньої ОСОБА_3 не було порушено.
Як зазначено вище, місце проживання дитини було визначено самостійно відповідачкою ОСОБА_2 у зв’язку з тим, що вона народила та виховувала доньку за відсутності позивача.
Заперечень у цій частині ні представники Головного управління юстиції ні ОСОБА_1, не надали.
Між тим, позивач не позбавлений права на спілкування з дочкою, законодавство України сприяє йому у цьому. З наданих документів, пояснень, суд робить висновок про відсутність перешкод з боку матері у здійсненні батьківських прав позивачем.
Встановлений Органом опіки та піклування Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради порядок спілкування батька з дитиною, відповідачка не порушує. Надана відповідачем згода на реєстрацію позивача батьком дитини, судом врахована як визнання та повага його батьківських прав.
Відповідно до ст. 13 Конвенції 1980 року, переміщення та утримування є законними якщо особа, що піклується про дитину, фактично не здійснювала права піклування на момент переміщення або утримування, або дала згоду на переміщення або утримування, або згодом дала мовчазну згоду на переміщення або утримування.
З пояснень відповідача, свідків, які не суперечать, а лише доповнюють інші докази по справі, встановлено, що плануючи виїзд до Чеської Республіки, позивач завчасно дав згоду на повернення відповідачки разом з донькою до України, де останні мали законний доміцилій.
На підставі ч.2 ст. 33 Конституції України, п.п. 4, 7 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, громадянам України гарантоване право безперешкодно повертатися в Україну, без будь-яких обмежень. Відповідно до ч.2 ст. 10 Конвенції ООН про права дитини, дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої роживають в різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками, дитина та її батьки мають право на вільний в’їзд в Україну та виїзд з України в порядку, встановленому законом.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для визначення повернення відповідачки разом з малолітньою ОСОБА_3 до України – держави громадянства та постійного проживання, як незаконного переміщення та утримування. Встановлені судом з цього приводу обставини, не були спростовані позивачем.
В якості обґрунтування позовних вимог, позивачем надана Постанова районного суду Плзень-південь Чеської Республіки від 12 лютого 2010 року, якою призначено запобіжні заходи, а саме: малолітня ОСОБА_3 передана на виховання батькові; призначено опікуном малолітньої ОСОБА_3 відділення служби у справах дітей Міської адміністрації м.Стод. Відповідно до вжитих запобіжних заходів, які, за твердженням позивача, відповідачка ОСОБА_2 порушила під час виїзду, позивач також обґрунтовує порушення права на піклування.
Суд не погоджується з висновками позивача з цього приводу.
Зазначена постанова була винесена вже після повернення відповідачки разом з донькою до України, на момент перетину кордону – 03 лютого 2010 року, запобіжні заходи не були встановлені, отже, й не могли бути порушені.
Крім того, суд не приймає до уваги це рішення через невідповідність його вимогам п. «а» ч.1 ст. 9 Євопейської Конвенції про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми, вчиненої у Люксембурзі 25.05.1980 року і обов’язкової для України відповідно до ст. 9 Конституції України з 01.11.2008 року згідно із Законом України № 135-У від 06.03.2008 року про ратифікацію, ст. 23 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (ратифіковано Законом України № 136-У від 14.09.2006 року, набуття чинності для України – 01.02.2008 року), ст. 54 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах (ратифіковано Законом України № 2927-ІІІ від 10.01.2002 року, набуття чинності для України – 18.11.2002 року), ст.ст. 390-401 ЦПК України, у зв’язку з відсутністю наданої екзекватури (формальної процедури визнання рішення), та оскільки ці рішення ухвалені за одностороннім позовом позивача у відсутність відповідача, а так само будь-кого з її представників.
Доказів направлення та вручення відповідачці повісток у зазначене судове засідання позивачем не надано. Крім того, позивач визнав той факт, що він не повідомив суду про відоме йому місце знаходження та проживання відповідачки.
Відтак, суд не може визнати незаконним переміщення дитини до України на підставі поданої Постанови районного суду Плзень-південь Чеської Республіки від 12 лютого 2010 року, оскільки таке рішення суперечить конституційним засадам здійснення судочинства за ст. 129 Конституції України.
Стосовно набуття малолітньою ОСОБА_3, громадянки України за народженням, громадянства Чеської Республіки, суд керується наступними нормативними актами:
Відповідно до статті 7 Закону України «Про міжнародне приватне право», при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 зазначеного Закону, особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв’язок.
Відповідно до ст. 33 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу у цивільних справах від 28.05.2001 року, правовідносини батьків і дітей регулюються законодавством тієї Договірної сторони, громадянином якої є дитина.
Відповідно до п. 1, 7 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», законодавство України ґрунтується на принципі єдиного громадянства, відповідно до якого, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Громадянство України зберігається незалежно від місця проживання громадянина України.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про громадянство України», одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав не вважається добровільним набуттям громадянства та не є підставою для втрати громадянства України.
Відповідно до ст. 20 Конвенції 1980 року, у поверненні дитини може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини та основних свобод.
На підставі ч. 1 ст. 25 Конституції України, громадяни України не можуть бути вигнані за межі України або видані іншій державі.
Відповідно до ч.1 ст. 13 Конвенції ООН про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Цей принцип було також покладено в основу Конвенції 1980 року, підтримано в рішеннях Європейського суду з прав людини.
Пояснення свідка ОСОБА_6, суд до уваги не приймає, оскільки свідок перебуває у родинних відносинах з відповідачкою ОСОБА_2
Дослідивши в сукупності надані сторонами докази по справі, заслухавши пояснення сторін, свідка, спеціаліста, вивчивши медичні документи ОСОБА_3, стан її здоров’я, висновок про житлово-побутові умови проживання обох батьків, висновок спеціаліста, пояснення щодо висновку, а також подані третьою особою заперечення про невідповідність повернення до Чеської Республіки інтересам дитини, суд приходить до висновку про те, що повернення ОСОБА_3 до іншої держави не буде відповідати інтересам дитини, яка є громадянкою України, мешкає в умовах, що сприяють її розвитку та вихованню, відвідує дитячий садок, має всі необхідні умови для проживання та розвитку.
Повернення до України було здійснено перш за все в інтересах дитини, що позивачем в судовому засіданні це не було спростовано.
Крім цього, вирішуючи питання про найвищі інтереси дитини, судом було враховано той факт, що під час вирішення питання про обстеження житлово-побутових умов проживання, представник позивача ОСОБА_1 заперечив проти зазначених дій, мотивуючи заперечення тим, що дитина може бути поміщена до спеціалізованого дитячого закладу в Чеській Республіці і умови проживання батька жодним чином не стосуються справи, що розглядається.
Позивач ОСОБА_1 підтримав висловлені своїм представником заперечення. Суд вважає такі дії неприпустимими по відношенню до малолітньої дитини.
В результаті повного та всебічного розгляду справи, системного аналізу вказаних нормативних актів, наданих документів суду, встановлених судом та підтверджених доказами по справі обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для повернення малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, до Чеської Республіки у порядку, визначеному Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, відсутність підстав для такого повернення обґрунтовано також тим, що питання піклування щодо дитини, а також визначення її місця проживання має вирішуватись відповідно до законодавства країни громадянства та постійного проживання. Суд встановлено, що такою державою є Україна.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, Конвенцією ОНН про права дитини, Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу у цивільних справах, Законом України «Про громадянство», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 29 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги Головного управління юстиції у Запорізькій області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки і піклування Хортицької районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання незаконним вивезення з Чеської Республіки та подальше утримання на території України неповнолітньої ОСОБА_3, 2009 року народження, повернення неповнолітньої ОСОБА_3 до Чеської Республіки, залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі протягом десяти днів апеляційної скарги через Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя.
Суддя: Гнатик Г. Є.