Справа № 2-9\2010

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем       України

10 грудня   2010  року        Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого  судді       Васильєвої Л.М.

при секретарі  Борсук О.В.

за участю:  позивача ОСОБА_1, її представника-  адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 його представника- адвоката  ОСОБА_4, позивача ОСОБА_5 її представника - адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну   справу за   позовною заявою   ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім»єю, визнання права власності на частину господарської будівлі, за зустрічним  позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1  про стягнення коштів, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, -

                                                             В С Т А Н О В И В:

     22 квітня 2007 року ОСОБА_1 звернулась  до суду з позовом  про встановлення  факту спільного проживання однією сім»єю з ОСОБА_3, визнання за нею права власності на 1\2 частину незавершеного будівництвом будинку та 1\2 частину земельної ділянки, реального розподілу  житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою. Посилалась  на те, що вона з березня 1995 року перебувала з ОСОБА_3 однією сім»єю без реєстрації шлюбу. Спочатку проживали на квартирі, а коли на його ім»я був укладений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_2,  стали проживати за вказаною адресою. Фактично будинок був куплений ними за їхні спільні кошти. Оформлення договору дарування було пов»язане з особистими обставинами  відповідача. Оскільки куплений ними будинок був невеликий за розмірами,  вони вирішили збудувати новий. В 1995 році відповідач отримав дозвіл на проведення будівництва. В 1996 році вона продала належний їй автомобіль та за  кошти від продажу автомобіля був збудований перший поверх споруди, яку вони планували як житловий будинок. До 2003 року будівництво майже не велось. Причиною цього стало те, що вона в 1999 році народила сина, батьком якого є відповідач, який у встановленому законом порядку визнав себе батьком. Потім, в 2003 році ОСОБА_3 став їздити за кордом, привозив товар, вона  надавала йому товарний вигляд, продавала, а  за виручені кошти  продовжувалось будівництво.  Станом, на початок 2007 року,  був збудований 2-поверховий будинок.  Між ними виник конфлікт, а тому відповідно до вимог ст. 70, 74 СК України позивач просила  визнати за нею право власності  на 1\2 частину будинку, який є їхнім спільним  сумісним майном.

19.02.2008 року позивач доповнила позовні вимоги вимогами про зобов»язання ОСОБА_3 не чинити їй  перешкоди в користуванні майном, житловим будинком по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою, зобов»язавши ОСОБА_3 надати їй вільний доступ до користування будинком та системою водопостачання. Посилалась на те, що ОСОБА_3 відключив систему водопостачання в будинку та перешкоджає їй проживати у будинку. 13.03.2008 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, просила визнати за нею право власності  на 1\2 частину господарських будівель по АДРЕСА_2.

           Ухвалою суду від 10.12.2010 року позовні вимоги про  реальний розподіл  будинку та   про розподіл земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 залишені без розгляду.

19.06.2008 року ОСОБА_5, як третя особа, що заявляє самостійні вимоги подала до суду позов до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя. Посилалась на те, що 30.04.1982 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб. Вони мають двох синів 1983  та 1988 року народження. Спочатку вони проживали та були зареєстровані в квартирі її батьків, АДРЕСА_1. Починаючи з 1991 року її чоловік став їздити на заробітки за кордон. В кінці 1994 року вони з чоловіком посварилися та він переїхав проживати до своїх батьків, а на початку 1995 року вони знову помирились та стали проживати разом. В травні 1995 року  її чоловіку, матір подарувала житловий будинок по АДРЕСА_2. Вони вирішили спільно побудувати гараж та інші господарські споруди, щоб чоловік мав змогу працювати та побудувати новий будинок.  В 1996 році вони почали будувати новий будинок.  Наприкінці 1996 року гараж та  літня кухня були збудовані та чоловік почав там працювати. В 1997 році в будинку стала проживати квартирантка ОСОБА_1, в рахунок боргу, який її чоловік  позичав на будівництво будинку та не міг своєчасно віддати. Зазначає, що господарські будівлі за спірною адресою  вони збудували за спільні кошти, під час шлюбу,  та оскільки в період шлюбу  майно, яке було власністю її чоловіка, значно збільшилось у вартості, внаслідок їхніх спільних затрат вона має право на 1\2 частини спірного домоволодіння. Просила визнати  за нею право власності на   домоволодіння АДРЕСА_2 об»єктом спільної сумісної власності  та  визнати  за нею право власності на 1\2 частину спірного домоволодіння.

      11.03.2010 року ОСОБА_3 пред»явив зустрічний позов  до ОСОБА_1 про повернення коштів в зв»язку з невиконанням договору та сплатою неустойки. ОСОБА_3 посилався на те, що йому на праві приватної власності на підставі договору дарування від 16 травня 1995 року належить домоволодіння АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 1418 кв.м. на цією адресою.   З відповідачем він знайомий з 1995 року, підтримував з нею дружні стосунки , інколи вона приходила до нього в гості, він не проживав з ОСОБА_1 у шлюбі без реєстрації шлюбу, вона інколи займалась його домашнім господарством, прибирала, готувала йому їжу, але  тільки враховуючи ці умови,  вона проживала та була зареєстрована в домоволодінні. ОСОБА_1 сажала огород з його дозволу та для своїх потреб. Ніяких моральних обов»язків він перед нею не мав, вів своє особисте життя, підтримував свою сім»ю морально та матеріально. В серпні 1996 року він взяв у ОСОБА_1 в борг  2800 доларів США  для завершення будівництва в домоволодінні. В листопаді 2006 року будівництво першого поверху було завершене та  згодом прийнято в експлуатацію. В січні 1997 року вона звернулась до нього з вимогою про повернення боргу у зв»язку з тим, що її зняли з реєстрації в гуртожитку, а оскільки він не зміг повернути борг, то запропонував їй надати своє тимчасове житло і зареєструвати на правах квартиранта. Та коли ОСОБА_1 почала вимагати повернення боргу,шляхом придбання їй нового гідного місця проживання,  вони уклали договір від 04.04.2007 року. В рахунок виконання цього договору  він  передав їй 6 000 доларів США , але вона відмовилась від виконання договору, що укладений між ними 04.04.2007 року не повернула отримані гроші. Просив стягнути з ОСОБА_1  на його користь  48 000 грн.,  що є еквівалентом 6 000 доларів США та неустойку в сумі 5 000 грн.

    У судовому засіданні  ОСОБА_1  підтримала позовні вимоги, просила  встановити факт  її  проживання з лютого 1996 року по 2007 рік  однією сім»єю  без реєстрації шлюбу  з ОСОБА_3, визнати за нею право власності на 1\2 частину  господарських будівель по АДРЕСА_2. В задоволенні позовних ОСОБА_3  та ОСОБА_5 просила відмовити .

    ОСОБА_3  підтримав свої позовні вимоги, просив їх задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 на його користь 48 000 гривень, що є еквівалентом 6 000 доларам США та 5000 грн. неустойки. Визнав позов ОСОБА_5, просив його задовольнити. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити.

    ОСОБА_5 просила  задовольнити свої позовні вимоги, визнати за нею право власності на 1\2 частину домоволодіння АДРЕСА_2.  При вирішенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 покладається на суд. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

    Представники   виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Управління з питань містобудування та архітектури, ПП Полтавське БТІ « Інвентаризатор»  у судове засідання не з»явились, надали заяви про розгляд справи у їхню відсутність.

             Заслухавши сторони, свідків,  дослідивши докази, суд приходить до наступних висновків.

             Аналізуючи  досліджені по справі докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали однією сім»єю  без реєстрації шлюбу в період з  лютого 2006 року по 2007 рік.

 На користь такого висновку суду  свідчать  наступні докази:

-  наявність  у  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільної дитини, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2,  в вихованні та утриманні якого приймав участь ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про встановлення батьківства  ( а.с. 10) та свідоцтвом про народження ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.13).

    - Навністю реєстрації ОСОБА_1  в будинку, що належить  ОСОБА_3,  не як квартирантки, а постійно, як члена сім»ї з 07.02. 1997 року  ( а.с. 159)., а отже   посилання  ОСОБА_3, що ОСОБА_1 була зареєстрована в його будинку як квартирант не знайшли підтвердження  в судовому засіданні.

            -Договором  про поділ майна  від 04.04.2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3,  укладання якого не заперечував ОСОБА_3,  підтвердивши наявність між ними такого договору в зустрічній позовній заяві, Із змісту цього договору вбачається,   що вони в період з лютого 1996 року за час  сумісного проживання та ведення домашнього господарства облагородили та побудували двоповерхову будівлю ( гараж і літню кухню на першому поверсі і житловими приміщенням на другому поверсі) загальною площею 140 кв.м.

    - Зустрічною позовною заявою   ОСОБА_3, в якій він стверджує  те, що в 2006 році будівництво господарської споруди за адресою АДРЕСА_2  проводилось  за кошти ОСОБА_1 у розмірі 2800 доларів США. І хоч ОСОБА_3 пояснював про те, що вказані кошти він позичив у ОСОБА_1, але  ОСОБА_3 не надав жодного доказу про те, що між ними  був укладений  договір позики на вказані кошти.

Згідно ст.375 ЦК України в редакції 1963 року, який був чинним станом на 1996 рік , договір позики на суму понад 50 карбованців повинен бути укладений в письмовій формі. Отже посилання ОСОБА_3 що між ними відбувся договір позики є неспроможними.

    -Зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 в тій частині, де  він визнає, що ОСОБА_1 під час проживання  в спірному будинку   займалась веденням домашнього господарства,  прибирала, готувала йому їжу . Суд не приймає пояснення ОСОБА_3 в тій частині, що виконання ОСОБА_1   обов»язків господині було пов»язне  з її оплатою за проживання та реєстрацію в спірному будинку.  Зазначені обставини спростовуються його ж зустрічною позовною заявою, в якій він зазначає, що поселив та зареєстрував ОСОБА_1 в спірний будинок   у зв»язку з наявністю у нього перед нею боргу.

    -Показаннями свідків  з боку ОСОБА_1 -  Із, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,  які пояснили, що в період з 1996 року по 2007 рік підтримували дружні, тісні стосунки з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, часто ходили до них в гості , були присутні на хрестинах їхнього спільного сина, та  весь цей період ОСОБА_1 і ОСОБА_3 підтримували фактичні шлюбні відносини,  проживали однією сім»єю, будували будинок.

    -Світлинами, на яких  мається зображення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 разом з їх спільною дитиною, а також матері ОСОБА_3 з їхньою  спільною дитиною, справжність світлин  не заперечував у судовому засіданні ОСОБА_3

    Отже вимоги  про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3   однією сім»є з 1996 року  по 2007 рік  без реєстрації шлюбу  підлягають задоволенню.

    Судом  також встановлено, що ОСОБА_3  перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з  30.04. 1982 по 23.03.2006 року.

    Відповідно до вимог 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об»єктом права спільної сумісної власності  жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

    Отже  суд приходить до висновку, що хоч  ОСОБА_1  та  ОСОБА_3 і проживали однією сім»єю, однак ОСОБА_3 перебував  у іншому зареєстрованому шлюбі в цей період, який розірвано не було, то у  відповідності до ч.1 ст. 74 СК України спірна господарська  споруда в  домоволодінні по АДРЕСА_2  не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя, а тому позовні вимоги  про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину господарських споруд не можуть бути задоволені.

    Більш того  основне будівництво було проведено сторонами під час дії Кодексу про шлюб та сім»ю  України, який  не мав положень, передбачених ст. 74 СК України.

    Як зазначалось вище,  судом встановлено, що в період спільного проживання  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проводилось будівництво  спірної господарської споруди.

Разом з тим  судом не встановлено доказів, які б підтверджували наявність у  ОСОБА_3 та ОСОБА_1  угоди   про створення спільної  власності,  у вигляді спірної  господарської споруди ,  яка б відповідала законодавству , а тому ОСОБА_1  вправі вимагати не визнання права власності на спірну споруду , а відшкодування своїх затрат на будівництво.

    Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

    Стаття 627 ЦК  України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту ,вимог розумності та справедливості.

    Як зазначалось вище ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,   4 квітня 2007 року,  уклали договір  з приводу врегулювання спору,   щодо вирішення житлових та матеріальних питань, пов»язаних з  наслідками їхнього спільного сумісного проживання в період з лютого 1996 року та будівництва спірної  господарської споруди. Наявність цього  договору  у судовому засіданні не заперечувалась  ними та підтверджується їхніми позовними заявами.

    Більш того наявність такого договору підтверджується частковим його виконанням, а саме сплати ОСОБА_3 в рахунок виконання умов договору  6000 доларів США ОСОБА_1 ( а..с. 95).

    Зазначений договір передбачає, що ОСОБА_3 повинен сплатити ОСОБА_1 в рахунок компенсації її участі у будівництві  спірної споруди 15 000 доларів США до 1 червня 2007 року   і тільки після сплати  повної суми, визначеної договором,  ОСОБА_1  протягом двох місяців   повинна звільнити займане нею житлове приміщення.

    Як вбачається із зустрічної позовної заяви ОСОБА_3  не виконав умови цього договору на час розгляду справи у суді, а отже ОСОБА_1 має право на користування займаним нею, та їхнім спільним  малолітнім сином,  житловим приміщенням,  а тому  посилання ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 не виконала умови їхнього договору та повинна повернути йому кошти у сумі 6000 грн., що сплачені в рахунок виконання  договору, є безпідставними і задоволенню не підлягають.

    В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 разом з малолітнім сином проживає в житловому будинку по АДРЕСА_2, користується  системою водопостачання, газопостачання та електропостачання, обробляє земельну ділянку,  а  тому її позовні вимоги про усунення перешкод користування майном, житловим будинком по АДРЕСА_2 та земельною ділянкою, зобов»язання ОСОБА_3 надати їй вільний доступ до користування будинком та системою водопостачання не підлягають задоволенню.

    Враховуючи викладені вище  доводи, не можуть бути задоволені  позовні вимоги ОСОБА_5.

    Судом встановлено, що в період  спільного  проживання   однією сім»єю  ОСОБА_3  і  ОСОБА_1  було збудоване спірне  приміщення в домоволодінні по АДРЕСА_2.

 Наявність зареєстрованого шлюбу  між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 під час  будівництва спірного нерухомого майна,   при  встановленні   факту будівництва цього майна під час  перебування ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1,  не дає суду підстав визнати спірне нерухоме майно  спільною сумісною власністю  колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5

Окрім того   у разі збільшення цінності будинку за рахунок будівництва та поліпшення допоміжних приміщень, то відповідно до роз»яснень Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року « Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок ( п.п. 4, 5) така участь дає право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування затрат на будівництво.

При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі  51 грн. , тоді як  ціна її позову про визнання права власності на  1\2 частину  спірної господарської споруди  становить 97 386 грн. 50 коп., отже вона повинна сплатити судовий збір у сумі  973 грн. 86 коп., а тому підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави 922грн. 86 коп.

      Керуючись ст. 375  ЦК України в редакції 1963 року, ст. 626, 627 ЦК України,  ст. 74 СК України,  ст. 10, 11, 60,88, 209,  212-215   ЦПК України,-

                                                                  В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити частково.

Встановити факт , що ОСОБА_1 з лютого 1996 року по 2007 рік проживала однією сім»єю  без реєстрації шлюбу  з ОСОБА_3.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1  на користь держави 922 грн. 86 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі  апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий                                                                    Л.М. Васильєва