Справа № 2-а-976/10р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 грудня 2010 року місцевий Алчевський міський суд Луганської області
у складі: головуючого судді: Антоненко М.В.
при секретарі: Маслюк І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської Ради, про визнання неправомірними дій суб’єкта владних повноважень та стягнення з нього недоплачених сум компенсацій за шкоду, заподіяну здоров’ю,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до Алчевського міського суду з позовом до Управління праці і соціального захисту населення Алчевської міської Ради, в якому просить :
- визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2009 роки в менших розмірах, ніж встановлено статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі за текстом цієї постанови – «Закону про ЧАЕС»),
- стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення, передбачену статтею 48 «Закону про ЧАЕС», за 2003-2009 роки в сумі 12 375 грн.
В обґрунтування заявлених вимог в позові зазначено, що позивач є інвалідом Чорнобильської катастрофи 3-ї групи. У зв’язку з цим та відповідно до частин 4 та 7 статті 48 «Закону про ЧАЕС» вона має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, розмір яких має визначатися на момент виплати. Однак в порушення зазначених вимог статті 48 «Закону про ЧАЕС» відповідач щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2009 роки – сплачував в набагато менших розмірах, а саме – за 2003 та 2004 роки – по 21, 50 грн. щомісячно, а за 2005-2009 роки - по 90 грн. щорічно, а всього за 2003-2009 роки – 493 грн.
Позивач вважає, що відповідач повинен йому сплатити щорічну допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом на момент часткової виплати сум цієї допомоги, а саме :
- за 2003 р. - 740 грн. (4 х 185 грн.),
- за 2004 р. - 948 грн. (4 х 237 грн.),
- за 2005 р. - 1 328 грн. (4 х 332 грн.),
- за 2006 р. - 1 500 грн. (4 х 375 грн.),
- за 2007 р. - 1 840 грн. (4 х 460 грн.),
- за 2008 р. - 2 976 грн. (4 х 744 грн.),
- за 2009 р. – 3 536 грн. (4 х 884 грн.),
а всього цієї допомоги за 1999-2009 роки – 12 868 грн.
Тобто, на думку позивача, всього відповідач недоплатив йому за 2003-2009 роки щорічної допомоги на загальну суму 12 375 грн.
Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення, в яких він просить розглянути справу за його відсутності та зазначає, що він не погоджується з позовом і просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі з наступних підстав :
- згідно статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України (далі за текстом цієї постанови - КМУ) повинен забезпечувати проведення політики у сфері соціального захисту, і тому саме КМУ має право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними програмами ; Міністерство праці та соціальної політики України згідно відповідного Положення про нього, як головний розпорядник бюджетних коштів, забезпечує через місцеві органи праці та соціального захисту населення виплату грошової допомоги ; у відповідача з 01.01.1998 р. введена в експлуатацію автоматизована система обробки документації на базі комп’ютерної технології, яку виготовлено інформаційно-обчислювальним центром Міністерства праці та соціальної політики України, тому відповідач виплачує допомоги лише у тих розмірах, які на вимогу Міністерства праці та соціальної політики внесені до вказаної автоматизованої системи обробки документів ;
- відповідач набув повноваження щодо нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення лише після отримання документів комісії з організації видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,зі списками відповідних громадян за 1992-2000 роки та 2000-2005 роки, що мало місце 12.09.2006 р., а до цієї дати до повноважень відповідача не входило призначення та виплата щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи ;
- в 2006 році стаття 48 «Закону про ЧАЕС» в частині виплат в розмірах, які б відповідали заробітній платі, була зупинена відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та жодного Рішення Конституційного Суду України (далі за текстом цієї постанови – КСУ) з цього питання в 2006 році не приймалося ;
- в 2007-2008 році виплата відповідних грошових коштів здійснювалася на підставі інформації, яка була введена до автоматизованої системи обробки документації ;
- стосовно випалти за 2009 рік – з 2008 року стаття 48 «Закону про ЧАЕС» викладена в іншій редакції, згідно якій щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених КМУ. У звязку з цим з 2008 року по теперішній час правовідносини з виплати допомоги на оздоровлення регулюються Постановою КМУ № 562 від 12.07.2005 р. ; в 2009 році КСУ не приймалося жодних рішень щодо визнання неконституційними цієї постанови КМУ або положень Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» ; таким чином в 2009 році відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу допомоги на оздоровлення в розмірі 90 грн. в межах чинного законодавства.
Статус позивача та період набуття цього статусу відповідачем не заперечуються.
Перевіривши доводи позивача та заперечення відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнає позов частково обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню частково з нижченаведених підстав.
Позивач з 28.02.2003 р. належить до 1-ї категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідне посвідчення, яке це підтверджує, було видано 28.02.2003 р. (а.с.7).
На підставі довідок Луганської обласної МСЕК № 1 сер. МСЕ № 0031256 від 05.02.2003 р., сер. МСЕ № 0033666 від 23.02.2006 р. та позивачу була встановлена 3-тя група інвалідності за захворюванням, пов’язаним з впливом аварії на ЧАЕС, загалом на період з 05.02.2003 р. по 01.02.2012 р. (а.с.8-10).
Вперше позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою про виплату щорічної допомоги на оздоровлення 19.03.2003 р., що підтверджується листом відповідача від 13.04.2009 р. на адресу позивача.
Позивачу, як особі, що стала інвалідом 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачем щорічна допомога на оздоровлення за 2003 та 2004 роки була виплачена по 26, 70 грн. щорічно відповідно в листопаді 2003 та грудні 2004 року, а за 2005-2009 роки – по 90 грн. щорічно відповідно в грудні 2005 року, в листопаді 2006 року, в жовтні 2007 року, в грудні 2009 року та в травні 2010 року.
Позивач 26.03.2009 р. зверталася до відповідача з повторною заявою про виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених статтею 48 «Закону про ЧАЕС», за 2003-2009 роки, але своїм листом у відповідь на цю заяву відповідач йому повідомив, що ці суми сплачені згідно діючого законодавства, а спірні питання вирішуються в судовому порядку. (а.с.11)
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені «Законом про ЧАЕС». Згідно частин 4 та 7 статті 48 «Закону про ЧАЕС» щорічна допомога на оздоровлення виплачується особам, що стали інвалідами 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент виплати. Тобто для розрахунку суми щорічної допомоги на оздоровлення, яка підлягає стягненню за відповідний рік, необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, який був встановлений або на момент часткової сплати щорічної допомоги (якщо така допомога сплачувалася позивачу частково), або на момент розгляду справи судом (якщо така допомога взагалі не сплачувалася).
Відповідно до законів України розміри мінімальної заробітної плати (стосовно періодів, які розглядаються в цій справі) складали:
- в листопаді 2003 року – 185 грн. згідно Закону України від 26.12.2002 р. № 372-ІV,
- в грудні 2004 року – 237 грн. згідно Закону України від 27.11.2003 р. № 1344-ІV,
- в грудні 2005 року – 332 грн. згідно Закону України від 23.12.2004 р. № 2285-ІV,
- в листопаді 2006 року – 375 грн. згідно Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-VІ,
- в жовтні 2007 року – 460 грн. згідно Закону України від 19.12.2006 р. № 489-V,
- в грудні 2009 року – 744 грн. згідно Закону України від 20.10.2009 р. № 1646-VI,
- в травні 2010 року - 884 грн. згідно Закону України від 20.10.2009 р. № 1646-VI та статті 53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія статті 48 «Закону про ЧАЕС» була зупинена строком дії на 2006 рік, і ці положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не були визнанні неконституційними. Тому в 2006 році розмір щорічної допомоги на оздоровлення повинен був визначатися відповідно до вимог постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 р., і складати 90 грн. Тобто в частині сплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 90 грн. дії відповідача є правомірними, а вимоги позивача про стягнення 1 410 грн. недоплаченої допомоги за 2006 рік – не підлягають задоволенню.
Таким чином, загальний розмір щорічної допомоги на оздоровлення, що підлягає стягненню, складає 10 965 грн ., а саме :
- за 2003 р. – 718, 50 грн. (4 х 185 – 21, 50),
- за 2004 р. – 926, 50 грн. (4 х 237 – 21, 50),
- за 2005 р. - 1 238 грн. (4 х 332 - 90),
- за 2007 р. – 1 750 грн. (4 х 460 - 90),
- за 2008 р. - 2 886 грн. (4 х 744 - 90),
- за 2009 р. - 3 446 грн. (4 х 884 - 90).
Суд не приймає доводи представника відповідача (УПСЗН) про те, що розмір спірних виплат повинен розраховуватися у відповідності до розмірів, встановлених КМУ, в тому числі - Постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 р., згідно з якою позивачу вказана допомога була сплачена за 2003-2005 та 2007-2009 роки у набагато нижчих розмірах, ніж передбачено в «Законі про ЧАЕС». Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативним актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 «Закону про ЧАЕС», та Закони України, які встановлювали мінімальний розмір заробітної плати на час часткової виплати щорічної допомоги.
Зупинення дії статті 48 «Закону про ЧАЕС» на 2007 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та зміна цієї норми на 2008 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на думку суду, не може прийматися до уваги через те, що Рішеннями КСУ від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007 та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 р. зазначені положення Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки були визнані неконституційними, в тому числі через невідповідність положень цих законів частині 3 статті 22 Конституції України, згідно якій прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ствердження відповідача про те, що він набув повноваження щодо виплати спірної допомоги лише з 12.09.2006 р., суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
По-перше, у своєму листі на адресу позивача від 09.12.2009 р. відповідач сам чітко зазначив, що спірна допомога виплачувалася ним позивачу, зокрема, за 2003, 2004 та 2005 роки відповідно в листопаді 2003, в грудні 2004 та грудні 2005 року, тобто задовго до вересня 2006 року, що вже повністю спростовує вказане заперечення (ствердження) відповідача.
По-друге, орган, уповноважений сплачувати щорічну допомогу на оздоровлення, визначений безпосередньо в статті 48 «Закону про ЧАЕС», а саме в першому реченні частини 5 цієї статті, в якій зазначено, що :
« Щорічна допомога на оздоровлення сплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення».
В зазначеній редакції ця норма частини 5 статті 48 «Закону про ЧАЕС» діє з 22.04.1999 р. (дати офіційного опублікування) згідно Закону України від 25.03.1999 р. № 563-ХIV.
Порядок виплати щорічної допомоги на оздоровлення та інших виплат, передбачених «Законом про ЧАЕС», стосовно періоду, за який пред’явлений позов (2003-2009 роки) був визначений наступними постановами КМУ :
- від 20.06.2000 р. № 987, якою був затверджений «Порядок використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення» (пункти 20 та 21) ;
- від 20.09.2005 р. № 936, якою був затверджений «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (підпункт 4 пункту 4).
Всіма зазначеними постановами КМУ було передбачено, що виплату щорічної допомоги на оздоровлення таким категоріям, як позивач, повинні були здійснювати органи (управління) праці та соціального захисту населення за місцем проживання громадян.
Тобто саме УПСЗН повинно було виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за всі роки, відносно яких поданий позов (за 2003-2009 роки).
Крім того, акт передачі документів від 12.09.2006 р., на який відповідач посилається в обґрунтування ствердження про наявність повноважень щодо виплати спірної допомоги лише з 12.09.2006 р., засвідчує лише дату отримання відповідачем документів від комісії з організації видачі посвідчень громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тобто цей документ є підтвердженням того, з якого моменту відповідач повинен був вносити подання до обласної державної адміністрації подання з необхідними документами для вирішення питання про видачу особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи відповідних посвідчень. Тому що згідно абзацу 3 пункту 10 «Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою КМУ від 20.01.1997 р. № 51 за загальним правилом вказані посвідчення видаються обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Судячи з усього 12.09.2006 р. в м. Алчевську якраз відбулася зміна органу, який повинен надавати вищевказані подання для видачі посвідчень – з органу виконавчої влади на орган місцевого самоврядування (який є відповідач). Але для вирішення спору по цій справі ці факти та норми права не мають жодного значення, бо з’ясування питання – який орган організовував видачу посвідчень особам, постраждалим від аварії на ЧАЕС, не входить до кругу обставин, які підлягають з’ясуванню при розгляді та вирішенні цієї справи.
Посилання відповідача на те, що з 2008 року стаття «48 Закону про ЧАЕС» прямо передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення на підставі постанов КМУ, суд не приймає до уваги з наступних підстав.
З 01.01.2008 р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дійсно була змінена стаття 48 «Закону про ЧАЕС» і викладена в тій редакції, на яку посилається позивач. Але ці зміни були визнанні неконституційними Рішенням КСУ від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 по справі № 1-28/2008 р. При чому в цьому рішенні КСУ було зазначено, що воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" , визнаних неконституційними. Згідно частини 2 статті 152 Конституції України закони, визнані неконституційними, втрачають чинність з моменту прийняття КСУ рішення про їх неконституційність. Таким чином, з 22.05.2008 р. вказані зміни, що вносилися до статті 48 «Закону про ЧАЕС», втратили свою чинність, і відповідно з цієї дати була поновлена дія статті 48 «Закону про ЧАЕС» в тій редакції, яка існувала до внесення вказаних змін, тобто – станом на 31.12.2007 р., яка, зокрема, передбачає, що особам, які стали інвалідами 3-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічна допомога на оздоровлення сплачується в розмірі чотирьої мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати цієї допомоги.
Посилання відповідача на відсутність в 2009 році рішень КСУ щодо визнаннян неконституціцйними положень Постанови КМУ від 12.07.2005 р. № 562 та положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», суд вважає безпідставними з наступних причин.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не містили жодних положень, які б зупиняли, змінювали, скасовували, чі якимось іншим чином обмежували дію положень статті 48 «Закону про ЧАЕС» щодо розмірів щорічної допомоги на оздоровлення, яка підлягає виплаті. Стаття 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» надавала КМУ право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Але суд вважає, що ці положення не можуть бути підставою для визначення розміру спірної щорічної допомоги на оздоровлення в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 48 «Закону про ЧАЕС» (кратно розмірам мінімальної заробітної плати), в тому числі - для застосування положень постанови КМУ № від 12.07.2005 р. № 562, якою визначені інші (набагато менші) розміри цієї допомоги, тому що зазначені положення Закону надавали КМУ право встановлювати розмір деяких соціальних виплат, але не надавали права КМУ встановлювати розміри цих соціальних виплат з порушенням вимог відповідних Законів, які встановлюють мінімальні розміри цих соціальних виплат, зокрема і статті 48 «Закону про ЧАЕС». Тобто на підставі стаття 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» КМУ в 2009 році мав право встановлювати розміри спірної допомоги на оздоровлення в абсолютних (конкретних) цифрах, але лише в таких розмірах, які б були не меншими ніж розміри, встановлені статтею 48 «Закону про ЧАЕС». Таким чином, положення зазначеної постанови КМУ від 12.07.2005 р. № 562, якою встановлені набагато менші розміри спірної щорічної допомоги на оздоровлення, прямо суперечить нормативно-правовому акту більш високої юридичної сили – статті 48 «Закону про ЧАЕС». А згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Із положень частини 1 статті 100 КАС України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI) випливає, що суд в обов’язковому порядку і незалежно від подання про це заяви від сторін по справі повинен вирішувати питання щодо строку давності звернення до суду з адміністративними позовом. Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. В той же час, частиною 3 статті 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
У зв’язку з цим, вирішуючи питання щодо застосування строку давності звернення до суду з позовом по цій справі, суд приходить до висновку про те, що на вимоги позивача зазначений строк давності не розповсюджується з наступних причин.
Щорічна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 48 «Закону про ЧАЕС» є нічим іншим як компенсацією шкоди, заподіяної здоров’ю людини в результаті Чорнобильської катастрофи. Такий висновок витікає із назви самої ст. 48 «Закону про ЧАЕС», яка називається «Компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, що стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС…».
Також це витікає зі змісту ст. 13 «Закону про ЧАЕС», в якій встановлено, що :
« Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов’язується відшкодувати її за:
1) пошкодження здоров’я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ; …»
А згідно пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої каліцтвом, іншою втратою здоров’я;
Крім того, згідно абзацу 19 статті 1 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.1995 р. № 39/95-ВР атомні електростанції відносяться до ядерних установок.
Тобто, Чорнобильська атомна електростанція - це ядерна установка.
Згідно абзацу 22 статті 1 цього Закону :
«ядерна шкода - втрата життя, будь-які ушкодження, завдані здоров’ю людини, … що є результатом небезпечних властивостей ядерного матеріалу на ядерній установці або ядерного матеріалу, який надходить з ядерної установки чи надсилається до неї …”
Згідно довідок МСЕК інвалідність (стійка втрата здоров’я та втрата працездатності) позивача є наслідком хвороби, пов’язаної з впливом аварії на ЧАЕС.
Тобто зазначена шкода, спричинена здоров’ю позивача, є саме ядерною шкодою.
А згідно частини 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» :
«Право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.»
При цьому суд зауважує, що «Закон про ЧАЕС» та Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» є актами цивільного законодавства, і на правовідносини, врегульовані цими законами, розповсюджуються норми Цивільного кодексу (ЦК) України з наступних підстав.
Цивільне законодавство не обмежується положеннями одного лише ЦК України. Про це прямо зазначено в частині 2 статті 4 ЦК(цитую) :
« Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі — закон).”
Тобто окремі спеціальні закони, які не включені безпосередньо до ЦК, але прийняті відповідно до його положень, також є актами цивільного законодавства. В даному випадку такими «окремими законами, прийнятими відповідно до ЦК» є «Закон про ЧАЕС» та Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», які детально регулюють особливості відшкодування ядерної шкоди, тому що ЦК України містить загальну норму про особливості відшкодування ядерної шкоди з відсиланням до окремих законів, а саме - статтю 1189 ЦК України, в якій зазначено наступне :
« Особливості відшкодування ядерної шкоди встановлюються законом.»
Крім того, в частині 4 статті 11 ЦК України чітко визначено, що :
«Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.»
В даному випадку, цивільний обов’язок держави відшкодувати ядерну шкоду, заподіяну громадянам наслідками Чорнобильської катастрофи, якраз і визначений безпосередньо в акті цивільного законодавства – а саме в статті 13 «Закону про ЧАЕС».
Також суд приймає до уваги, що як в ЦК України так і в інших актах цивільного законодавства не міститься норм, які б визначали, що цивільне законодавство не застосовується до відносин, пов’язаних з відшкодуванням шкоди здоров’ю осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частина 2 статті 1 ЦК України визначає, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Але відносини позивача та відповідача стосовно виплати щорічної допомоги на оздоровлення не можна віднести до жодних з відносин, перелічених у цій нормі.
В адміністративному або іншому владному підпорядкування відповідач та позивач не знаходяться - позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, і у зв’язку з цим має право на отримання від відповідача щорічної допомоги на оздоровлення, яку відповідач, в свою чергу, повинен сплачувати позивачу в розмірах, визначених законом (статтею 48 «Закону про ЧАЕС»), і внаслідок неналежного виконання з боку відповідача такого обов’язку позивач і звернувся з позовом до суду. Відповідач в цілому є суб’єктом владних повноважень (органом місцевого самоврядування), але в даному конкретному випадку відповідач не наділений стосовно спірних правовідносин якими-небудь владними повноваженнями відносно позивача, тому що відповідач згідно норм «Закону про ЧАЕС» не має повноважень щодо визначення розміру щорічної допомоги, а також щодо відмови у виплаті цієї допомоги з яких-небудь підстав - розмір вказаної допомоги чітко встановлений безпосередньо в статті 48 «Закону про ЧАЕС» - 4 мінімальних заробітних плати, встановлених законом на момент виплати. Тобто стосовно виплати спірної допомоги на оздоровлення, відповідач виконує свого роду функцію касира, який здійснює грошові виплати, а не органу влади. Наявність у відповідача статусу органу місцевого самоврядування (суб’єкта публічних відносин) ще не означає те, що всі відносини за участю такого органу автоматично стають заснованими на владному підпорядкуванні і не можуть вважатися цивільними відносинами, тому що в частині 2 статті 2 ЦК України чітко визначено, що :
«Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. ”.
До податкових або бюджетних відносини спірні правовідносини також не можна віднести, тому що вони регулюються не законами про оподаткування і не Бюджетним Кодексом України, а окремими законами («Законом про ЧАЕС» та Законом України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»), які відноситься до актів цивільного законодавства. До того ж в багатьох Рішеннях КСУ (в тому числі від 09.07.2007 р., від 22.05.2008 р. та від 27.11.2008 р. № 26-рп/2008 (справа про збалансованість бюджету) неодноразово зазначалося, що питання виплати щорічної допомоги на оздоровлення та інших виплат, передбачених «Законом про ЧАЕС», не може регулюватися бюджетним законодавством, зокрема, Законами про Державний бюджет України.
Вирішуючи питання щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить з наступного.
Пунктом 4 частини 4 статті 105 КАС України встановлено, що адміністративний позов може містити вимоги, зокрема про стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю. Аналогічна норма міститься і в пункті 4 частини 2 статті 162 КА України, якою передбачено, що в у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про стягнення з відповідача коштів.
В даному випадку несплачені позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення є доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущеною вигодою), які відповідно до вимог пункту 2 частини 2 статті 22 ЦК України відносяться до збитків, а відшкодування збитків, в свою чергу, відповідно до вимог статті 22 ЦК України, є одним із різновидів відшкодування майнової шкоди. Тобто, стягнення з суб’єкта владних повноважень (яким є відповідач) коштів, які були недоплачені позивачу внаслідок неправомірної бездіяльності та неправомірних дій цього суб’єкта владних повноважень, є тим способом захисту порушеного права, який прямо передбачений нормами КАС України.
Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав (стягнення з відповідача конкретної суми коштів) відповідає вимогам чинного законодавства і має бути застосований при вирішенні цієї справи.
Отже, на користь позивача потрібно стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України невиплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 1999-2009 роки в загальній сумі 10 965 грн .
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 13 та 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статтями 2 частиною 2, 4 частиною 2, 11 частиною 4, 268 частиною 1 пунктом 3, 1189 ЦК України, частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», Рішенням Конституційного Суду України від 09.09.2010 р. № 19-рп/2010 по справі № 1-40/2010, статтями 10, 11, 15, 18 частиною 1 пунктом 3 (в редакції Закону України від 25.12.2008 р. № 808-VI), 100, 122 частиною 4, 160, 161, 162, 163, 167, 185, 186 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської Ради про визнання неправомірними дій суб’єкта владних повноважень та стягнення з нього недоплачених сум компенсацій за шкоду, заподіяну здоров’ю, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради щодо виплати ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 та 2007-2009 роки в менших розмірах, ніж встановлено статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Стягнути на користь ОСОБА_2 з Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради за рахунок коштів Державного бюджету України недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2005 та 2007-2009 роки в загальній сумі 10 965 грн.
Відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1 410 грн. у зв’язку з необґрунтованістю цих вимог.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Алчевський міський суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя : М.В. Антоненко