ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2010 року Справа №2-а-4434/10
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді: Дзюбановського Ю.І.
при секретарі: Чубак С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації, про визнання дій неправомірними, зобов’янання нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу за 2007-2010 роки -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, надалі позивач, звернувся в Тернопільський міськрайонний суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації, надалі відповідач, про визнання дій в частині недоплати разової щорічної допомоги на оздоровлення протиправними та зобов’язати Управління здійснити нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки в сумі 11560 грн. відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посилаючись на те, що він як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС має передбаченні нормами Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідні пільги, соціальні виплати та право на щорічну грошову допомогу, яка йому в установленому порядку не виплачувалися.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує.
Представник відповідач в судовому засіданні позовні вимоги заперечує, мотивуючи тим, що Кабінет Міністрів України, виконуючи Закон про Державний бюджет України провадить видатки на реалізацію положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в межах асигнувавнь, затверджених Верховною Радою України. Вирішення питання щодо виділення додаткових коштів для забезпечення виконання судових рішень можливе лише після збільшення бюджетних призначень за відповідними бюджетними програмами. Виплата щорічної допомоги за 2009-2010 роки проводиться відповідачу згідно положень Постанови КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і виплата вказаного позивачем розміру допомоги, як це було передбачено в Законі до змін станом на теперішній час не передбачено. Крім цього зазначає, що позивач пропустив встановлений законом термін на звернення до суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши норми законодавства, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, прийшов до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, зі змінами та доповненнями, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення.
Позивач по справі – ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, про що свідчить видане йому посвідчення серії НОМЕР_1. ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 18.10.1999р.
Згідно листа Управління праці та соціальної політки соціального захисту населення від 19.08.2010р. ОСОБА_1 було повідомлено, що розмір щомісячної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено постановою КМУ від 12.07.2005р. №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потерпілим віднесеним до категорії І, з них інвалідам І і ІІ групи у розмірі 120 грн. та ОСОБА_1 нараховано та виплачено в 02 місяці 2007 року – 120 грн., 02 місяці 2008 року – 120 грн., 01 місяці 2009 року – 120 грн., 06 місяці 2010 року – 120 грн.
Однак, позивач вважає, що Управління повинно нараховувати та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення виходячи із розміру, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме п’ять мінімальних заробітних плат.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення. Розмір такої допомоги для інвалідів ІІ-ої групи – п’ять мінімальних заробітних плат та визначається на момент виплати.
Здійснюючи нарахування і виплату зазначеної допомоги відповідач керувався Постановою КМУ від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними нормативно-правовими актами, суд вважає, що застосуванню в даному випадку підлягають норми законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про Державний бюджет України», яким встановлювався та підвищувався на відповідні роки розмір мінімальної заробітної плати.
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено, проте рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 5 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, розмір виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги на оздоровлення у 2007 році суперечить розміру допомоги встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Що стосується стягнення допомоги на оздоровлення за 2008 рік, то згідно п. 28 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка діяла до 28 грудня 2007 року.
Також суд вважає, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату допомоги на оздоровлення особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
Що стосується дії зазначеної статті у 2009 та 2010 році, то дана стаття не конституційною не визнавалася, інших Законів, які б змінювали зміст даної статті не виносилося, а тому підстав для її не застосування не було.
Позовні вимоги в частині зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації в подальшому самостійно перераховувати відповідно до збільшення розміру мінімальної заробітної плати та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення до задоволення не підлягають, оскільки суд не може захистити не порушене право особи і зобов’язати суб’єкта владних повноважень здійснювати нарахування в майбутньому за відсутності станом на дату винесення постанови встановленого порушення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При задоволенні позовних вимог позивача за вказані періоди, а також при поновленні пропущеного строку суд виходив з того, що згідно положень Конституції України права та свободи людини та громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Громадяни мають право на соціальний захист. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги в даному випадку для позивача є основним джерелом існування, які протягом тривалого часу відповідачем всупереч нормам закону не виплачувалися.
При зверненні до суду позивач пропустив встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк для захисту своїх порушених прав. Однак, такі дії позивача, виходячи з його обґрунтування не були цілеспрямовані, про порушення свого права на отримання допомоги взнав із відповіді Управління від 19.08.2010р.
Враховуючи пенсійний вік та необізнаність особи в нормах законодавства, зміни у Закони, якими гарантовано особам право на отримання допомоги, не доведення до населення такої інформації, неодноразові зміни до порядку здійснення судочинства щодо розгляду таких категорій спорів, суд вважає, що за наявності таких факторів для позивача, які є менш захищеним та забезпеченим населенням, унеможливило його передбачити стабільність нормативної бази для належного захисту своїх прав та відповідного звернення до суду у визначені терміни.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 11, 71, 89, 94, 159, 161-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації по не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 разової щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними.
3. Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплату щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 з врахуванням розміру такої допомоги, встановленого для інвалідів ІІ групи відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007-2008 роки, враховуючи здійсненні виплати.
4. В іншій частині позовних вимог – в задоволенні відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд.
Суддя – підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Ю.І. Дзюбановський