Справа   № 2-а-1443

                                                                                                                                                              2010 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

17  грудня   2010 року                                                                             м. Коломия  

Коломийський міськрайонний  суд  Івано-Франківської області в складі:

Головуючого-судді       Веселова В.М.

Секретаря                           Максим’юк М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Коломия про визнання незаконною відмову  в перерахунку пенсії відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та зобов’язання вчинити певні дії , -

                                                                     В С Т А Н О В И В:

        20 жовтня 2010 року позивачка звернулася з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Коломия /далі Відповідач/ про визнання незаконною відмову  в перерахунку пенсії відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та зобов’язання вчинити певні дії. Тому просить суд поновити пропущений строк, визнати неправомірною  відмову відповідача перерахувати підвищення до пенсії в розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та зобов’язати здійснити перерахунок пенсії із врахуванням підвищення в розмірі 30%  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та виплатити заборгованість, яка виникне в результаті такого перерахунку за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. Справу просить слухати без її участі, позовні вимоги підтримує повністю.

     Представник управління Пенсійного фонду України в м. Коломия позов не визнала і пояснила, що Позивач без поважних причин пропустила шестимісячний строк для звернення з адміністративним позовом. Крім того, для вимог Позивача не може застосовуватись положення ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при призначенні пенсії за Законом України "Про соціальний захист дітей війни". Згідно ст.95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються законом про Державний бюджет України. Відповідно до ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, тому орган ПФУ не є належним відповідачем.

Відповідно до ст. 30 Бюджетного кодексу України видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення на конкретні цілі, до яких належать видатки на фінансування доплат, підвищень до пенсій, встановлених законом. Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 вказаного Закону, якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, виплачуються особам, які є інвалідами. Позивачу групу інвалідності не встановлено.

Таким чином, позивачу протягом оспорюваного періоду  нараховувалась та виплачувалась пенсія в розмірах, встановлених ст.ст. 28, 42 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Згідно п.41 пп.2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на які поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" іншим учасникам війни державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Тому в наступних періодах пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась: з 01.01.2008 р. - згідно ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008   рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема положення п.41   Розділу II вказаного Закону. Вищезазначеною нормою передбачалось внесення змін до Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Разом з тим у п.5 пп.5.4 цього Рішення передбачено, що у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони. Оскільки відповідних законів про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Верховною Радою України прийнято не було, то пенсія позивачці з 22.05.2008 р. нараховувалась у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р. "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

У зв’язку з тим, що пенсія Позивачу призначена і перерахована з дотриманням норм діючого законодавства, та враховуючи викладене представник Відповідача просить суд в позові відмовити.

Суд вважає, що позов підставний і підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Встановлено, що Позивачка у справі є дитиною війни. Вказаний правовий статус підтверджується посвідченням НОМЕР_1, копія якого долучена до матеріалів справи.

В силу ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Проте Законом України "Про державний бюджет в Україні на 2006 рік" (п. 17 ст. 77) зупинено дію норми ст. 6 Закону. Відновлено її у зв'язку із виключенням пункту і 7 статті 77 Закону України "Про державний бюджет в Україні на 2006 рік" Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік". Однак Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" зупинено надану статтею 6 Закону соціальну гарантію. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа № 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема п.12 ст.71, яким зупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Положення закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тим самим відновлено дію статті 6 Закону, яка тривала до 31.12.2007 року.

Отже, у 2007 році Позивачка мала право на підвищення пенсії, яка їй виплачувалася у період із 09.07.2007 року по 31.08.2010 року на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. (справа № 1-28/2008 щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема положення п.41 Розділу II вказаного Закону. Тому у 2008 році Позивачка мала право на підвищення пенсії, яка їй виплачувалася у період із 22.05.2008 року по 31.12.2008 року на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішення Конституційного Суду України у цих справах мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень зазначеного Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" і Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що визнані неконституційними. Ці Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Пенсія Позивачці повинна нараховуватися та виплачуватися із урахуванням мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 62 Закону України "Про державний бюджет в Україні на 2007 рік". Такий розмір мінімальної пенсії за віком становив: з 1 січня 2007 року – 380 грн., з 1 квітня 2007 року – 406 грн., з 1 жовтня 2007 року – 411 грн.

Разом із тим, суд визнає безпідставними доводи представника Відповідача про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки наявність такої норми, за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком, не є підставою для відмови в реалізації Позивачкою гарантованого Законом України "Про соціальний захист дітей війни" права на отримання підвищеного розміру пенсії, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення,

В силу ч. 1 ст. 107 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.              

Таким чином, для покладення на органи Пенсійного фонду України обов'язку із нарахування та виплати недоплачених сум пенсій, необхідно встановити факт протиправності дій вказаних органів по невиплаті пенсії чи гарантованих Законом надбавок до пенсії. Враховуючи, що управлінням Пенсійного фонду України в м. Коломия не виплачено у встановлену Законом порядку позивачу  надбавки до пенсії, суд вбачає їхню відмову протиправною. З наведених мотивів суд відхиляє доводи представника Відповідача про те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України, тому орган ПФУ не є належним відповідачем.

Керуючись положеннями ст. 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд приходить до висновку, що право на пенсійне забезпечення включає право застрахованої особи на нарахування та виплату пенсії у встановленому нормами чинного законодавства розмірі та вважається реалізованим при отримані застрахованою особою пенсійних виплат у порядку та в умовах, визначених Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому суд вважає, що Позивачка має право на захист гарантованого їй законом пенсійного забезпечення, зокрема на встановлену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" надбавку у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, оскільки таке право є захищеним при виплаті та отриманні відповідних пенсійних виплат, а не при їх перерахуванні. У зв’язку з цим, для захисту порушених прав Позивачки, управління Пенсійного фонду України в м. Коломия Івано-Франківської області слід зобов'язати виплатити їй перераховану із урахуванням 30-ти відсоткового підвищення пенсію.

Законами України   “Про Державний бюджет України на 2009 рік” та «Про Державний бюджет на 2010 рік» не передбачено зупинення виплати надбавок до пенсії передбачених особам, що мають статус “дитина війни” відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. А тому суд виходить з того, що в такому випадку надбавки повинні нараховуватись та виплачуватись відповідно до вимог вказаного вище Закону і та чи інша постанова Кабінету Міністрів України не може змінити порядку та розмірів нарахування та виплати таких надбавок до пенсії передбачених зазначеним вище Законом.

Суд враховує те, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного суду України є вимогою Конституції України, у статті 22 якої встановлено, що при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

         Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України, справа № 63134/00, в межах свободи дій  держави визначити, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними ( п. 23 Рішення ). Згідно з п. 26 даного Рішення Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань.

         Представник відповідача наполягає на тому, що позивач пропустив термін для звернення до адміністративного суду. Як вбачається з матеріалів справи позиавач не наддав суду клопотання про про відновлення пропущенного терміну, не навів достатніх підстав для відновлення пропущенного строку.

        На підставі Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, та керуючись  ст.ст. 2, 5-12, 17, 47-51, 56, 58, 59, 71, 76, 79, 86, 88,99,100,104, 106, 108, 111, 122,158-163,167  КАС України, суд, -

                                                      ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати  неправомірними відмову  Управління Пенсійного фонду України в  м.Коломия Івано-Франківської області  щодо перерахунку ОСОБА_1   підвищення  до пенсії як дитині війни у встановленому ст.6 Закону України  ?ро соціальний захист дітей війни”  в розмірі  30% мінімальної пенсії за віком.

 Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Коломия Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення  до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період 20 квітня 2010 року по 20 жовтня 2010 року відповідно до ст.6 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни” з урахуванням ч.1 ст. 28 Закону України ?ро загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” з врахуванням виплачених за цей період сум, в решті позовних вимог відмовити.

  Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

  Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Львівського Адміністративного Апеляційного суду протягом  десяти днів через Коломийський міськрайонний суд з дня проголошення постанови.

                                   Суддя                                         Веселов В.М.