Справа № 2-885/2010 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2010 року Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Приймак Г.І.
при секретарі Герман В.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Татарбунари справу за позовом ОСОБА_1 до Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з викликом третіх осіб які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду з позовом до Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в якому просить визнати за нею право власності на земельну ділянку, посилаючись на наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м.Татарбунари Одеської області померла мати позивачки — ОСОБА_4. Після її смерті на АДРЕСА_1 Одеської області залишилась земельна ділянка площею 7,14 га, яка належала їй згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2002 року. Крім ОСОБА_4, спадкоємцями першої черги є також треті особи по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак вони відмовилися від прийняття спадщини на користь позивачки.
Оскільки ОСОБА_4 пропустила строк на прийняття спадщини, тому вона звернулася до Татарбунарського районного суду з позовом про надання їй додаткового строку на прийняття спадщини. Рішенням Татарбунарського районного суду від 08 вересня 2010 року позивачці було надано додатковий строк на прийняття спадщини, після чого вона звернулась на адресу Татарбунарської державної нотаріальної контори з питання видачі їй свідоцтва про право на спадщину, однак отримала відмову, в зв’язку з тим, що нею не було надано оригінал Державного акту на земельну ділянку на ім'я спадкодавця, який було втрачено спадкодавцем, а на померлого дублікат Державного акту не видається. Про втрату Державного акту на ім'я спадкодавця була опублікована об'ява в газеті “Татарбунарський вісник”. Крім того, в Державному акті на право приватної власності на землю прізвище спадкодавці помилково вказано як «Зарічна», замість вірного «Зарєчна». Позивачка зазначає, що про факт належності правовстановлюючого документу на земельну ділянку померлій свідчить те, що ім’я та по батькові спадкодавці зазначені вірно, тільки одна літера вказана помилково, до того ж її матір по день смерті користувалася вказаною земельною ділянкою. Оскільки, позивачка ОСОБА_4 фактично прийняла спадок, розпоряджається земельною ділянкою, тому вважає, що має право на звернення до суду з вказаним позовом про визнання за нею права власності на вищезазначену земельну ділянку.
Позивачка до судового засідання не з’явилася, але надала заяву в якій просила справу слухати за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю.
Представник Білоліської сільської ради до суду не з’явився, голова сільської ради направив до суду заяву, в якій просить слухати справу за відсутності їх представника, проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Треті особи — ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до судового засідання не з'явилися, але надали до суду заяви, в яких справу просили слухати за їх відсутності, позовні вимоги визнають повністю.
У зв’язку з тим, що судовий розгляд даної справи проводився у відсутності в судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, згідно ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м.Татарбунари Одеської області(а.с.6).
З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 23 жовтня 2002 року (а.с.7), виданого Білоліською сільською радою народних депутатів видно, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 7,14 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, котра розташована на АДРЕСА_1 Одеської області.
Із копії витягу з технічної документації про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за №2054 від 27.09.2010 року (а.с.10) вбачається, що вартість земельної ділянки загальною площею 7,14 га, розташованої на АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_4, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, складає 84933,98 грн.
З листа нотаріуса (а.с.14) видно, що позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через втрату оригіналу Державного акту, який вона не має змоги надати нотаріусу.
Із газети “Татарбунарський вісник” (а.с.13) видно, що в графі “втрачені” вказано, що Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_4 вважати недійсним.
Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (а.с.5) вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків /спадщини/ від фізичної особи, яка померла /спадкодавця/, до інших осіб /спадкоємців/. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст.1217 ЦК України.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.
В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що позивачка по справі є спадкоємцем по закону після смерті ОСОБА_1, але отримати свідоцтво про право на спадщину по закону в установленому законом порядку на земельну ділянку вона не має змоги в зв'язку з допущеною помилкою при написанні прізвища спадкодавця в Державному акті, а також з відсутністю оригіналу Державного акту, який втрачений за життя спадкодавцем.
Враховуючи, що спадкова земельна ділянка дійсно належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності, про що свідчить наявність копії Державного акту на руках у позивачки, а також ідентичність імені та по-батькові спадкодавця у вказаному документі та інших документах, позивачка прийняла спадок, оскільки розпоряджається земельною ділянкою, а також те, що вона не відмовилася від спадку в установлений законом строк, суд вважає, що за ОСОБА_1 повинно бути визнано право власності на земельну ділянку розміром 7,14 га, розташовану на АДРЕСА_1 Одеської області, що належала її матері ОСОБА_4 згідно Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на ім’я ОСОБА_4
Керуючись ст.ст.58-60, 197, 213, 215 ЦПК України, ст.ст.1216, 1217, 1261, 1268 ЦК України суд,
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 7,14 га на АДРЕСА_1 Одеської області, що залишилася після смерті її матері ОСОБА_1, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року та засвідчену Державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданим Білоліською сільською радою народних депутатів 23 жовтня 2002 року на ім’я ОСОБА_4.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Приймак