ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01  грудня 2010 року                                                                     Справа № 50/150-10

Колегія суддів  у складі:  головуючого судді  Карбань І.С.,  судді Здоровко Л.М.,  судді Шутенко І.А.,

при секретарі -  Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача –не прибув,

відповідача –Кравця Д.В. за довіреністю № 444-Ф/10 від 08.11.2010р.,

третьої особи –не прибув,      

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Харківської філії, м. Харків  (вх. № 3174Х/2-4) на рішення господарського суду Харківської області від  08.09.2010 р. по справі № 50/150-10,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «С.А.К.О. ЛТД», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»в особі Харківської філії, м. Харків,

третя особа –фізична особа - підприємець  ОСОБА_1., м. Харків,  

про розірвання договору, -       

ВСТАНОВИЛА:

Позивач   звернувся до  суду з позовом до суду про розірвання іпотечного договору  № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 р.,  укладеного між ТОВ з ІІ «С.А.К.О. ЛТД»та ТОВ «Український промисловий банк».

Рішенням господарського суду  Харківської області від 08.09.2010р. (суддя Усатий В.О.)  в позові відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити вказане рішення суду першої інстанції виключивши з мотивувальної частини рішення висновок суду про припинення іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007р., а резолютивну частину рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм чинного законодавства.

Апелянт вважав, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо припинення іпотечного договору № 4/2смбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 р. пославшись на приписи положень ч. 1 ст. 559 ЦК України, у відповідності до якої порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, оскільки положення вищезазначеної статті застосовуються до відносин, що виникають з договорів фінансової поруки, у відповідності до яких виникає обов'язок поручителя надати таке ж виконання, до якого зобов'язаний основний боржник - сплатити боржнику певну суму коштів.

Апелянт  вважав неможливим застосування норм, викладених у ст.ст. 553, 559 ЦК України, оскільки вимоги кредитора за кредитним договором № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007р., а також з будь-якими змінами доповненнями до нього, забезпечені не порукою, у відповідності до якої виникає обов'язок поручителя надати таке ж виконання, до якого зобов'язаний основний боржник - сплатити боржнику певну суму коштів, а заставою (ст. 572 ЦК України), зокрема іпотекою (ст. 575 ЦК України). В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна. Неправильне застосуванням норм матеріального права відбулось у зв'язку з тим що судом неправомірно, з посиланням на ст. 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника, є майновим поручителем, фактично визнано іпотечний договір № 4/2смбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 року договором фінансової поруки до якого застосовуються положення ст. 553-559 ЦК України.

На думку апелянта висновок суду першої інстанції щодо припинення іпотечного договору неправомірним, таким що не відповідає вимогам чинного законодавства з наступних підстав. У відповідності до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Апелянт вказував, що договір № 4/2смбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 р., укладений між банком та позивачем, є іпотечним договором та до нього застосовуються положення ст. ст. 3,7 Закону України «Про іпотеку». яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Згідно п. 6.2. іпотечного договору, цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором. У випадку продовження строків виконання зобов'язань за Кредитним договором (шляхом укладення додаткових угод до нього), іпотека, передбачена цим договором, зберігається до повного виконання вказаних зобов'язань.

Апелянт звертав увагу на те, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення  неправомірно зазначено, що настання строку виконання основного зобов'язання відбулося 02.02.2009 р., оскільки відповідач скористався своїм правом на вимогу  дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором, і 02.02.2009 р. позивач та третя особа отримали від відповідача вимогу про усунення порушення, відповідно до якої відповідач вимагав від позивача виконати основне зобов'язання - сплатити борг у сумі 5346227,98 грн. протягом 30 (тридцяти) днів, таким чином, відповідач був зобов'язаний   звернутися з позовом до позивача в строк до 02.08.2009р., проте не зробив цього, що також є підставою вважати іпотечний договір припиненим.

Представники  позивача та третьої особи  в судове засідання не прибули, відзиви не надали, про дату, час і місце апеляційного розгляду належним чином були повідомлені, про що свідчать відповідні поштові повідомлення. Про причини неприбуття представників  позивача та третьої особи  в судове засідання суд не повідомлено. Враховуючи, що неприбуття  представників позивача та третьої особи  у судове засідання не перешкоджає судовому розгляду справи, справа розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність  застосування норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду    зазначає наступне.

20.12.2007р. між ТОВ «Український промисловий банк»(відповідач) та ФО-П  ОСОБА_1 (третя особа) укладено кредитний договір № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ, за яким відповідач  надав третій особі кредит в сумі 5050000,00 грн., а третя особа  зобов’язалася в порядку, передбаченому кредитним договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 17% річних у гривні, 13,8%  річних у доларі США, 12,5% у євро, комісія за управління кредитною лінією –відсутня, комісія за надання кредиту –1,3% від ліміту кредитування, без ПДВ, комісія за видачу готівки з каси –відсутня. Строк виконання зобов’язання  третьою особою –до 19.12.2017 року.

В забезпечення виконання третьою особою зобов’язань за кредитним договором, між відповідачем та позивачем було укладено іпотечний договір № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гаража Н.П. за реєстровим номером № 6476, за яким відповідачу було  передано в заставу нежитлову будівлю спортивно-оздоровчого комплексу, загальною площею 404,6 кв. м., що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Південне, вул. Жовтнева, буд.82, вартість предмету іпотеки, згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухому майно, складає 41 016,50 грн. Згідно  п. 1.3  іпотечного договору  сторони оцінили предмет іпотеки у 1 550 000,00 грн. Відповідно до умов іпотечного договору позивач забезпечив вимоги  відповідача  до третьої особи  за кредитним договором № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007 р. (а також, будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо) у повному обсязі, включаючи комісії, штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором, витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги за кредитним договором зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмета іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням кредитного договору та іпотечного договору.   

13.11.2008 р. відповідач  та третя особа підписали додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, відповідно до умов якого були змінені умови кредитного договору, зокрема: встановлена комісія за управління кредитною лінією у розмірі 6,84% річних від суми фактичної заборгованості у гривні, без ПДВ, яка нараховується з 01.11.2008 р.; встановлена комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,04% річних від суми фактичної заборгованості у доларі США, без ПДВ, яка нараховується з 01.11.2008 р.;  комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,28% річних від суми фактичної заборгованості у євро, без ПДВ, яка нараховується з 01.11.2008 р. Зміни до іпотечного договору не вносилися.

02.02.2009р. позивач отримав від відповідача вимогу про усунення порушення, відповідно до якої відповідач вимагав від позивача виконати основне зобов’язання –сплатити борг у сумі 5 346 227,98  грн. протягом 30 (тридцяти) днів. Таку ж  отримав боржник.

Позивач, звертаючись до суду з позовом до ТОВ «Український промисловий банк»в особі Харківської філії про розірвання іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007р., в якості підстав для розірвання договору іпотеки зазначив внесення банком та боржником 13.11.2008р. змін до кредитного договору, згідно з якими була встановлена комісія за управління кредитною лінією у розмірі 6,84% річних  від суми фактичної заборгованості у гривні, комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,04% річних  від суми фактичної заборгованості у доларах США та комісія за управління кредитною лінією у розмірі 2,28% річних  від суми фактичної заборгованості у євро, що збільшило обсяг відповідальності позивача за іпотечним договором без його згоди, а відтак є підставою для розірвання спірного договору іпотеки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України у зв'язку з його припиненням. Крім того, підставою для розірвання договору іпотеки позивач послався на ч. 4 ст. 559 ЦК України, якою передбачено, що порука припиняється внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки, оскільки банк скористався своїм правом на вимогу дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором і 02.02.2009р. позивач та боржник отримали від банку вимогу виконати основне зобов'язання –сплатити борг, а тому настання строку виконання зобов'язання відбулося 02.02.2009р., тобто банк зобов'язаний був звернутися з позовом до позивача в строк до 02.08.2009р., проте не зробив цього.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується  з висновками суду першої інстанцій викладеними у оскаржуваному рішенні з нижчевикладених підстав.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі.  

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку»іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна   переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

З огляду на приписи вищезазначених норм та відповідно до положень ст. 546 ЦК України порука та застава є окремими самостійними способами забезпечення зобов’язання, а відтак застосування судами попередніх інстанцій до договору іпотеки положень ст. 559 ЦК України, якою визначені підстави припинення  поруки є безпідставним, оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим засобом забезпечення зобов’язання.

Як встановлено судом першої інстанції,  відповідно до п. 1.1 спірного договору іпотеки № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007 р., зокрема,  іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007р., (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо ) .

Тобто, згідно змісту п.1.1 договору іпотеки іпотекодавець передав іпотекодержателю предмет іпотеки в забезпечення вимог кредитного договору № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007р., які виникли за цим кредитним договором, так і в забезпечення вимог, які  можуть виникнути у майбутньому з будь-яких додаткових угод до кредитного договору № 4/МСБМКВЛ-07-ПЗУ від 20.12.2007р., в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо.

З огляду на викладене, у суду першої інтенції були відсутні достатні правові підстави для визнання припиненим іпотечного договору № 4/Zсмбмлвіп-07-02 від 20.12.2007р.   

Частинною 1 ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч. 2 цієї статті встановлено, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.   

За таких обставин, колегія суддів  дійшла висновку про відсутність правових підстав для розірвання спірного договору з огляду на те, що наведені позивачем підстави ( ч. ч.1, 4 ст. 559 ЦК України)  не стосуються підстав для розірвання договору в контексті ст. 651 ЦК України.

Враховуючи, що господарським судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог було відмовлено, апеляційна інстанція вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2010 р. по справі № 50/150-10 слід залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 75, 99, 101,  п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.09.2010 р. по справі № 50/150-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                     І.С. Карбань

Суддя                                                                                           Л.М. Здоровко

Суддя                                                                                           І.А. Шутенко    

Повний текст постанови підписано 01.12.2010р.