У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22 ц – 13881/2010                                                Головуючий у 1-й інстанції – Бондаренко В.М. Категорія – 27                                                                        Доповідач – Прозорова М.Л.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

7 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

                головуючого - Можелянської З.М.

              суддів - Прозорової М.Л.,  Ремеза В.А.

              при секретарі –  Панченко Д.Б.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою  

                                        Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»    

на рішення Павлоградського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 30 липня 2010 року по справі за  позовом     ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів ,-    

                                                            ВСТАНОВИЛА:

Виходячи з конкретних  обставин справи та зважаючи на потребу в часі для викладення повного тексту ухвали, колегія суддів вважає за необхідне проголосити її вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

 Апеляційну скаргу    Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»  – відхилити.

            Рішення Павлоградського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 30 липня 2010 року  -  залишити без змін.

      Ухвала  набирає законної  сили з моменту  її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяті днів з цього часу.

            Судді :

У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД   ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22 ц – 13881/2010                                                Головуючий у 1-й інстанції – Бондаренко В.М. Категорія – 27                                                                        Доповідач – Прозорова М.Л.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

7 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

                головуючого - Можелянської З.М.

              суддів - Прозорової М.Л.,  Ремеза В.А.

              при секретарі –  Панченко Д.Б.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою  

                                   Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»    

на рішення Павлоградського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 30 липня 2010 року по справі за  позовом     ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів,-    

                                                          ВСТАНОВИЛА:

        ПАТ КБ «ПриватБанк»  звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати  рішення    Павлоградського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 30 липня 2010 року та постановити  нове рішення, яким      відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів   /а.с.43-46/.    

         Зазначеним   рішенням  задоволені   позовні вимоги  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів.  

        Суд в изнав незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку  «ПриватБанк» по підвищенню відсотків за користування кредитними коштами по кредитному договору № DНQ0G50000000338 від 26.09.2007 року.

        Суд зобов'язав   Публічне   акціонерне   товариство   комерційний   банк   «ПриватБанк»
встановити відсоток за користування кредитними коштами згідно п. 7.1 кредитного договору №
 DНQ0G50000000338 від 26.09.2007 року в розмірі  1,25% на місяць на суму залишку
заборгованості за Кредитом з 01.02.2009 року

        Суд стягнув з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме: витрати  на  інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37  грн. 00 коп. та   в дохід держави (р/р 31412537700032, одержувач: державний бюджет м. Павлограда, ЗКПО І4237540. МФО 805012, банк ГУДКУ в Дніпропетровській області судовий збір у сумі 17 грн. 00 коп. /а.с.34-36/

            Як на підстави апеляційній скарги   ПАТ КБ «ПриватБанк»    посилається на те, що  судом порушені норми матеріального та процесуального права    /а.с 43-46/    

           Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційній скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

          Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених ним обставин про те, що  26.09.2007 року між ОСОБА_1  та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» був укладений кредитиний договір №  DНQ0G50000000338, згідно якого банк зобов'язався надати   ОСОБА_1  кредитні кошти в сумі 15000 грн. на споживчі цілі.

        Пунктом 7.1. цього договору передбачено, що відсоткова ставка зі сплати за користування кредитом складає 15% річних. Пунктом 7.1. цього договору також передбачено, що позичальник зобов'язується щомісячно до 26 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладання цього   договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтентними платежами в сумі не менше 199,83 грн. шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № 29099058602386, відкритий у кредитора (а.с.5-7).

        Судом встановлено, що позивач своєчасно та в повному обсязі сплачував кредитні платежі.

        18.01.2009 року позивач отримав лист від відповідача, направлений простою кореспонденцією, відповідно до  якого відповідач вимагав з 01.02.2009 року змінення умов кредитного договору та підвищення  відсоткової ставки до 30%.

        Позивачу було запропоновано в строк до 01.02.2009 року частково сплатити заборгованість за тілом кредиту і відсоткова ставка буде меншою. Якщо позивач не буде згоден з частковою сплатою заборгованості за тілом кредиту, автоматично відсоткова ставка буде підвищена з 01.02.2009 року без будь-яких додаткових дій з його боку (а.с. 8).

        П ри цьому відповідач в своєму листі посилався на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору та у зв'язку із зміною кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме настанні одного чи декількох з нижченаведених чинників: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору, зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

        Листом від 26.01.2009 року позивач повідомив відповідача про свою незгоду з вказаними вище змінами до Кредитного Договору посилаючись на незаконність дій зі сторони відповідача щодо одностороннього внесення змін до Кредитного Договору та необґрунтованість підняття відсоткової ставки до 30 % (а. с. 9).

        Зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

        В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листів відповідача, направлених на адресу позивача, не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по Кредитному Договору до 30 річних.

        Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ЦК України (що набула чинності 09.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

             Але, 18.01.2009 року позивач отримав лист від відповідача, направлений простою кореспонденцією  про змінення умов кредитного договору та підвищення  відсоткової ставки до 30%.

        Згідно п.2.3.1. Договору  банк надсилає Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати  вступу в  чинність зміненої процентної ставки.

         Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

        За таких обставин, в силу діючого законодавства, а саме: ст.ст.525, 526, 611,651, 1056-1, 654 ЦК України суд обґрунтовано    задовольнив позовні вимоги  ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів і правомірно  в изнав незаконними дії ПАТ КБ  «ПриватБанк» по підвищенню відсотків за користування кредитними коштами по кредитному договору № DНQ0G50000000338 від 26.09.2007 року та  зобов'язав   ПАТ  КБ «ПриватБанк»
встановити відсоток за користування кредитними коштами згідно п. 7.1 кредитного договору №
 DНQ0G50000000338 від 26.09.2007 року в розмірі  1,25% на місяць на суму залишку
заборгованості за Кредитом з 01.02.2009 року.

        Доводи ПАТ  КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі  про те, що суд постановив незаконне рішення безпідставні.

        Крім того, колегія суддів вважає, що рішення постановлено з урахуванням вимог  ст. 3 ЦК України, якої передбачені загальні засади цивільного законодавства:    справедливість, добросовісність та розумність.

   Інші доводи ПАТ  КБ «ПриватБанк»   приведені в апеляційній скарзі є  також безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З’ясувавши в досить повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону, висновки суду досить обґрунтовані і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями самих сторін.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

    Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.  

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

 Апеляційну скаргу    Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»  – відхилити.

            Рішення Павлоградського міськрайонного суду  Дніпропетровської області від 30 липня 2010 року  -  залишити без змін.

      Ухвала  набирає законної  сили з моменту  її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяті днів з цього часу.

  Судді :

Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договору про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168.

Судом встановлено, що 14 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Кредитний Договір НОМЕР_1 (а. с. 11 - 13) (далі по тексту Кредитний договір).

Відповідно до пп. 8.1 п. 8 Кредитного Договору зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 14.04.2008 р. по 14.02.2013 р. включно, у вигляді не поновлювальної лінії (далі - "Кредит") у розмірі 38918 грн. (тридцять вісім тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень 00 коп.) на наступні цілі: у розмірі 35000,00 на споживчі цілі, у розмірі 1050,00 грн. на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 303,00 грн. страхування майна, 175,00 грн. - особисте страхування, а також у розмірі 2390,00 грн. на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пп. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,42 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору.

На підставі Кредитного Договору позивачем отримані кошти в розмірі зазначеному у пп. 8.1 п. 8 Кредитного Договору, що не заперечується позивачем в судовому засіданні.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2 Кредитного Договору - Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).

Відповідно до листа від 25.12.2008 року НОМЕР_2 за підписом Голови правління ПриватБанку О. В. Дубілєт вбачається, що відповідач повідомив позивача про збільшення розміру відсоткової ставки за Кредитним Договору НОМЕР_1 від 14.04.2008 р. до 29,04 % на рік (а. с. 9), при цьому відповідач в своєму листі посилається на те, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору та у зв'язку із зміною кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме настанні одного чи декількох з нижченаведених чинників: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного договору, зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни в грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 (три) відсоткових пункту за бланковими кредитами "овернайт" НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

Листом від 19.01.2008 року позивач повідомив відповідача про свою незгоду з вказаними вище змінами до Кредитного Договору посилаючись на незаконність дій зі сторони відповідача щодо одностороннього внесення змін до Кредитного Договору та необґрунтованість підняття відсоткової ставки до 29,04 % (а. с. 10).

Згідно відповідача від 10.02.2009 р. НОМЕР_3 вбачається, що підставою для змін відсоткової ставки по Кредитному Договору укладеного з позивачем послугувало прийняття Національним банком України постанови N 107 від 21.04.2008 р. "Про врегулювання грошово-кредитного ринку" згідно якої з 30.04.2008 р. облікову ставку було змінено до 12 % річних. Та оскільки відповідачем з 30.04.2008 року не було змінено процентну ставку, право на її підвищення залишилося за відповідачем. В зв'язку з чим згідно умов Кредитного Договору та відповідно до п. 4 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" позивачу було направлено лист (повідомлення) щодо зміни відсоткової ставки за Договору. (а. с. 8).

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку).

Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листів відповідача, направлених на адресу позивача, не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по Кредитному Договору до 29,04 % річних.

Окрім того, судом не береться до уваги посилання відповідача в своєму листі на зміну з 30.04.2008 р. облікової ставки НБУ як на підставу зміни відповідачем процентної ставки по Кредитному договору, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір між відповідачем та позивачем було підписано 14.04.2008 року, на момент підписання Кредитного Договору діяла постанова Національного банку України N 492 від 29.12.2007 року, згідно якої розмір облікової ставки становив 10 %. Після підписання Кредитного договору розмір облікової ставки на підставі постанови Правління Національного банку України N 107 від 21.04.2008 р. "Про регулювання грошово-кредитного ринку" облікова ставка з 20.04.2008 року була змінена до 12 %.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного договору збільшення процентної ставки Банком вищевказаному порядку можливо в границях у кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

З умов Кредитного Договору випливає, що відповідач міг ініціювати збільшення відсоткової ставки за користування лише до 19,04 % річних.

Таким чином, дії відповідача щодо ініціювання збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 29,04 % річних порушують умови Кредитного Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 10561 ЦК України (що набула чинності 09.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Як вбачається з листів-повідомлень відповідача, процентна ставка по Кредитному Договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набранням чинності ст. 10561 ЦК України, та оскільки позивач не надавав свою згоду на зміну відсоткової ставки за Кредитним Договору повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 10561 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Таким чином, умова Договору, передбачена пп. 2.3.1 п. 2.3 Кредитного Договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 09.01.2009 р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за Кредитним Договору повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами Договору.

Є такою, що ґрунтується на Законі, а тому підлягає задоволенню вимога позивача, щодо визнання недійсним умову пункту 2.3.3 Кредитного Договору НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 року щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій зокрема відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення з наступних підстав.

Відповідно до пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору при виникненні кожної з наступних подій зокрема, відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії Договору Позичальника зобов'язується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє Позичальника від відповідальності за порушення зобов'язань.

Правовик регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Зі змісту пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору, відповідно до яких Договору на власний розсуд має право згідно ст. 651 ЦК України в односторонньому порядку розірвати договір у разі відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 даного Договору вбачається, що положення пп. 2.3.3 п. 2.3 Кредитного Договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні стосовно позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду позичальника).

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Таким чином, підпункт 2.3.3 пункту 2.3 Кредитного Договору підлягає визнанню недійсним, а позов є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 203, 215, 10561 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 10, 11, 57 - 64, 212 - 215, 224 ЦПК України, суд вирішив :

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити повністю.

Визнати незаконним з 09.01.2009 року збільшення Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" процентної ставки за користування кредитом за Кредитним Договору НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 р.

Визнати недійсною з 09.01.2009 р. умову пункту 2.3.3 Кредитного Договору НОМЕР_1 від 14 квітня 2008 року в частині щодо такої події як право Банка при виникненні кожної з наступних подій зокрема відмови Позичальника в оформленні (переоформленні) якого-небудь із договорів, договорів іпотеки, поруки, договорів страхування, згідно п. 2.2.7 данного Договору згідно статті 651 Цивільного кодексу України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Бериславський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження рішення і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку, встановленого ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя В. М. Сіянко

© Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», 1991 - 2010
© ТОВ «ЛІГА ЗАКОН», 2007 - 2010

        20 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством (ВАТ) „Кредитпромбанк" та ОСОБА_2. було укладено Кредитний договір № 43/47/08-Ск (а. с. 11-12).

        Згідно  п.1.1 договору  банк відкриває Позичальника не відновлювану кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 120 900 грн. строком по 19 березня 2012 року.

        20 березня 2008 року між ВАТ „Кредитпромбанк" та майновим поручителем ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір № 43/47/І01/08-Ск (а. с. 14-16), згідно  якого   ОСОБА_3 являється майновим поручителем Боржника - ОСОБА_2. і вважається в подальшому Іпотекодавцем   (а. с. 14). Предметом Іпотечного договору являється земельна ділянка площею 0,1460 га, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, провулок Приорільський.

        Відповідно до п. 4.4 Договору у разі недотримання Позичальника умов цього Договору, а також у разі погіршення фінансового стану Позичальника має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальника умов цього Договору, а у разі невиконання Позичальника цих вимог звернути стягнення на предмет застави (іпотеки), що виступає забезпеченням виконання цього Договору. За наявності обставин, визначених п. 4.4 цього Договору, Банк рекомендованим листом надсилає на адресу Позичальника письмове повідомлення-вимогу, де зазначає термін для дострокового повернення суми кредиту та нарахованих процентів.

         Сторони не заперечували, що Боржнику ОСОБА_2. та Іпотекодавцю ОСОБА_3 24.04.2009 року надсилалися письмові повідомлення-вимоги про усунення порушення з вимогою протягом 30 днів з дня отримання повідомлення погасити кредит і в разі невиконання цієї вимоги буде звернено стягнення на предмет іпотеки (а. с. 17, 18, 19), але ці вимоги виконано не було.

           За таких обставин, в силу діючого законодавства, а саме: ст.. ЦК України суд обґрунтовано    задовольнив позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства „Кредитпромбанк" до ОСОБА_3    і  звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме -   на земельну ділянку площею 0,1460 га, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Царичанський район, смт. Царичанка, провулок   Приорільський, яка належить ОСОБА_3 на праві власності.

  Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3, то суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку,  про відмову у задоволенні позовних   вимог ОСОБА_3 до ВАТ „Кредит промбанк" про визнання неукладеним іпотечного договору та скасування записів у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, оскільки згідно Іпотечного договору ОСОБА_3 являється майновим поручителем Боржника, яким згідно цього ж договору являється ОСОБА_2. за Кредитним договором № 43/47/08-Ск від 20 березня 2008 року (а. с. 14). Іпотечний договір підписаний сторонами, в тому числі і ОСОБА_3. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чижиком О.С. і зареєстровано в реєстрі за № 702.

Підписуючи Іпотечний договір, ОСОБА_3,   читала і знала, що Боржником є її мати ОСОБА_2., яка укладала Кредитний договір з Банком, отримала кредитні суми і яка порушила умови цього Договору в частині повернення кредитних сум.

Доводи  ОСОБА_3  в апеляційній скарзі про те, що вона не укладала Кредитний договір з ВАТ „Кредитпромбанк" і не отримувала кредитні кошти не можуть  служити підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно  Іпотечного договору ОСОБА_3 являється майновим поручителем, а  не Боржником. /а.с. 14/.  

   Інші доводи   приведені в апеляційній скарзі є безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З’ясувавши в досить повному обсязі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи сторін і давши їм правову оцінку, суд ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону, висновки суду досить обґрунтовані і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та поясненнями самих сторін.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень матеріального або процесуального закону, які могли б потягти за собою скасування рішення суду першої інстанції.

    Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.  

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

 Апеляційну скаргу   ОСОБА_3  – відхилити.

            Рішення           Царичанського районного суду  Дніпропетровської області від 15 липня 2010 року  -  залишити без змін.

      Ухвала  набирає законної  сили з моменту  її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом  двадцяті днів з цього часу.

  Судді :