Справа № 2-23/2010р.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 листопада 2010р. Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого

                                                             судді Мусієнко Н.М.,

                                              при секретарі Явісенко О.В. ,

                                        за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Запорізької міської ради, Ленінської районної адміністрації, Запорізького акціонерного товариства «Запорізький завод кранобудування ЗАТ «Запоріжкран», ОСОБА_4 про визнання ордеру недійсним, виселення, вселення, визнання свідоцтва про право власності недійсним, суд,-

                                                             ВСТАНОВИВ:

      Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання ордеру недійсним, виселення, вселення, визнання свідоцтва про право власності недійсним, зазначивши в позовній заяві, що з 19.03.1990р. по 04.09.2000р. вона працювала в ЗАТ «Запоріжкран» крановим машиністом.

      05.11.1997р. їй була виділена кімната АДРЕСА_2, на склад сім’ї з трьох осіб – вона та двоє її дітей, синів ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

      В зазначеній квартирі вони проживали до березня 2003р., а 18.03.2003р. у зв’язку з реконструкцією гуртожитку її було переселено до кімнати АДРЕСА_1 цього ж гуртожитку, про що зазначено в протоколі спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЗАТ «Запоріжкран» від 18.03.2003р. Однак кімната фактично надана не була, оскільки в ній мешкала сім’я ОСОБА_7 і адміністрація ЗАТ запропонувала їй пожити у своїх родичів, на що вона погодилась, тому що захворіла її мати в Розовському районі Запорізької області де вона здійснювала догляд за нею.    

      В жовтні 2003р. вона повернулась в м. Запоріжжя та виявила, що в наданій їй кімнаті мешкає відповідач ОСОБА_4

      За цей час гуртожиток по АДРЕСА_1  був переданий до комунальної власності, рішенням виконкому Запорізької міської ради №238/2 від 30.06.2004р., а  відділом обліку та розподілу жилої площі міськвиконкому ОСОБА_4 був виданий ордер №89 від 08.01.2004р. на кімнату АДРЕСА_1.

      Вважає, що ордер ОСОБА_4 був виданий незаконно, оскільки кімната не була вільною, а вона не втратила свого права на неї, оскільки в серпні 2003р. оплатила монтування лічильника, вносила квартирну плату.

      Відповідно до ст. 72 ЖК України, особа не може бути визнана втратившою право користування житловим приміщенням та виселена, лише за рішенням суду, а відповідач ЗАТ «Запоріжкран» з таким позовом до суду не звертався, а ордер ОСОБА_4 виконкомом був виданий на кімнату на яку вона мала право. Крім того, вона пропрацювала на ЗАТ «Запорівжкран» більше ніж 10 років, а тому не може бути виселена з нього без надання іншого житлового приміщення.      

      Осільки в неї на теперішній час немає іншого житла, просить надати їй кімнату АДРЕСА_1 в гуртожитку, виселивши з неї ОСОБА_4 та вселити її, а ордер виданий ОСОБА_4 визнати недійсним.  

      В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі.

      Представник відповідача - Запорізької міської ради, проти задоволення позову заперечує, надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що гуртожиток по АДРЕСА_1 до 2003р. знаходився  в оперативному віданні ЗАТ «Запорізький завод важкого кранобудування» та використовувався для забезпечення житловою площею працівників цього підприємства.

       Згідно з Примірним положенням про гуртожитки, затв. Постановою Міністрів УРСР від 03.06.1988р. №208, житлова площа надається громадянам на підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства в розмірі не менше 6 кв. метрів на одну особу в порядку тієї черговості, яка визначається адміністрацією підприємства і його профспілковим комітетом. (п.9,11,12)

       Питання вселення працівників і виселення не проживаючих мешканців належали до повноважень ВАТ «Запоріжкран», як балансоутримувача гуртожитку.

       Рішенням міськвиконкому від 29.01.2002р. №28/15 ЗАТ «Запоріжкран» було дозволено провести реконструкцію зазначеного гуртожитку під житловий будинок.

       Розпорядженням міського голови від 28.10.2003р. №641р було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1.

      На підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Запоріжкран» від 24.11.2003р. №29, затвердженого розпорядженням голови Ленінської райадміністрації міської ради від 25.12.2003р. №3378р було оформлено 108 державних ордерів на заселення квартир в житловому будинку по АДРЕСА_1. Ордер №89 від 08.01.2004р. на заняття квартири АДРЕСА_1 житловою площею 14,8 кв.м. (загальною – 23,0 кв.м.) оформлено ОСОБА_4, який він отримав 21.01.2004р.

      Зазначений ордер був оформлений за вимогами чинного житлового законодавства, ніяких звернень ОСОБА_3 з приводу його безпідставності до міськвиконкому не надходило, тому просить в позові відмовити.

      Представник відповідача - Ленінської районної адміністрації позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, оскільки ордер ОСОБА_4 був виданий на законних підставах, за спільним рішенням адміністрації та профспілкової організації ЗАТ «Запоріжкран», ніяких порушень в наданих документах виявлено не було, а тому рішення Ленінської райадміністрації від 25.12.2003р. №3378р та свідоцтво про право власності на житло №1926 від 29.11.2006р. на кімнату 14,8кв.м. на 23/50 частки квартири спільного заселення АДРЕСА_1  є законними.

Представник відповідача - ЗАТ «Запоріжкран» позов не визнав, просить в його задоволенні відмовити в повному обсязі, оскільки справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а позивачкою пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогою вселення, факт відсутності судового рішення про виселення ОСОБА_3 з гуртожитку підтвердив і не оспорює.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, та пояснив, що ордер на займану ним квартиру АДРЕСА_1, 2-б отримав на законних підставах, як особа що пропрацювала на підприємстві більше 20 років, крім того активно приймав участь в реконструкції кімнат в гуртожитку.

      В період реконструкції ОСОБА_3 в гуртожитку не проживала, її місце знаходження адміністрації відомо не було, хоча її намагалися розшукати, за комунальні послуги вона не сплачувала, її син знявся з реєстрації в добровільному порядку за її згодою, про що вона знала, про оспорювання ОСОБА_3. виданого йому ордеру від дізнався від адміністрації заводу.

      Допитані судом свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7 суду пояснили, що позивачка сама добровільно виїхала з гуртожитку за сімейними обставинами, по догляду за матір’ю, але свою адресу не залишала, свої речі вивезла, квартплату не сплачувала, адміністрація вживала всіх заходів, для з’ясування житлових претензій позивачки, але її не змогла розшукати.

      Свідок ОСОБА_13 пояснила що позивачка дійсно зареєстрована в гуртожитку по АДРЕСА_1 про що надала копію особової картки, її діти з реєстрації зняті за їх власними заявами, адміністрація продовжує її реєстрацію, але кімнати в картці не зазначаються, це вирішує адміністрація та профспілковий комітет.  

      Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:

      Судом встановлено, що постановою адміністрації та профспілкового комітету №28 від 03.10.2003р. «Про перерозподіл жилої площі у малосімейному  заводському  гуртожитку позивачка була виселена з раніше наданої їй кімнати АДРЕСА_1, як не працююча на підприємстві, що не потребує жилої площі.

      Однак відповідно до ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також виселення здійснюється тільки в судовому порядку.

      Відповідно до ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення, або обмежений у праві користування ним інакше, ніж на підставі і в порядку, передбаченому законом.

      Адміністрація ЗАТ «Запоріжкран» не зверталася з позовом до ОСОБА_3 про виселення, або про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку.

      Крім того, позивачка пропрацювала в ЗАТ «Запоріжкран» більше між 10 років та відповідно до ст.125,132 ЖК України не може бути виселена з гуртожитку без надання їй іншого житлового приміщення.

      Таким чином, постанова адміністрації та профспілкового комітету №28 від 03.10.2003р. «Про перерозподіл жилої площі у малосімейному заводському гуртожитку» не може бути визнана законною в частині виселення позивачки, та підлягає в цій частині скасуванню.

      Крім того судом встановлено, що на час розгляду справи, вона зберігає реєстрацію в гуртожитку, що також свідчить про те, що вона не втратила право користування останнім. Тому суд вважає, що ОСОБА_3 неправомірно виселена з гуртожитку, та її позов в цій частині підлягає задоволенню.

      Відповідно до свідоцтва на нерухоме майно від 29.11.2006р., виданого заст. Голови Ленінської адміністрації 23/50 частки  квартири АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4.

      Ст. 345 УК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.  Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

      Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд – це фонд місцевих Постановою народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться в повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

      До об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати в гуртожитках, кімнати у квартирах та однокімнатних будинках, де мешкають наймачі, які використовуються громадянами на умовах найму (ст.2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду»).

      Згідно з рішенням Запорізької Міської ради №457/5 від 26.12.2003р. про використання квартир в гуртожитку  ЗАТ «Запоріжкран» АДРЕСА_1, відповідно до їх рішення №29 від 24.11.2003р. про використання квартир в реконструйованому житловому будинку як гуртожиток для малосімейних мають кімнати №117 та №501 (а.с.356).

      З довідки №1469 від 20.05.2009р. та  актів ЖЕУ-4 від 05.04.2010р. (а.с.383) ОСОБА_3 зареєстрована в

АДРЕСА_3.    

      Позивачка надала суду докази про те, що вона дійсно зверталася з приводу свого порушеного права на проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1 до Ленінського суду про що свідчить ухвала суду №2-1151 від13.12.2004р., від 03.03.2006р. (а.с.71) тому суд не може взяти до уваги, посилання відповідача  ЗАТ «Запоріжкран», про те, що позивачка пропустила строк позовної давності.    

      З доказів наданих суду позивачкою в т.ч. показів свідків,  вбачається, що вона постійно мешкала в гуртожитку, добровільно його звільнила та переїхала на проживання в Розівський район Запорізької області.  

      Але адміністрація ЗАТ «Запоріжкран» не позивалася до суду з позовом про втрату ОСОБА_3 права на користування житловим приміщенням в гуртожитку. На теперішній час вона не має іншого житла, її вимога про вселення є правомірною.

      Судом також встановлено, що адміністрація та профспілковий комітет постановою №28 від 03.10.2003р. було виділено кімнату АДРЕСА_1 ОСОБА_4 яка на думку позивачки належала їй.

      Допитані судом свідки ОСОБА_12- власник 27/50 часток кв. АДРЕСА_1 в гуртожитку пояснила, що ОСОБА_3 в гуртожитку не проживала, оскільки з заводу була звільнена, а лише приходила до свого сина ОСОБА_5 про що свідчить акт від 03.12.2002р. її речей в кімнаті не було (а.с.205-206).    

      Позивачка суду пояснила, що не проживала в гуртожитку з поважної причини, оскільки доглядала за тяжко хворою матір’ю, яка потім померла, про що надала відповідні медичні документи, тому суд погоджується з тим, що її виселення з гуртожитку на підставі зазначеної постанови є незаконним, оскільки у відповідності до ст. 125 ЖК України, не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення особи, які пропрацювали на підприємстві більше ніж 10 років.

      А відповідно до ст.132 ЖК України, осіб які припинили трудові відносини з підприємством не за порушення трудової дисципліни, а з інших підстав може бути виселено лише з наданням іншого житлового приміщення.    

     Згідно  ст. 59 ЖК України, ордер на жиле приміщення  може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянином не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян, або організації на зазначене в ордері житлове приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордеру недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.    

      Відповідно до ст. 117 ЖК України, у разі визнання ордеру на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

      Судом було встановлено, що відповідач ЗАТ «Запоріжкран» надав пакет необхідних документів про виділення кадровому робітнику ОСОБА_4 кімнати АДРЕСА_1 площею 14,8 кв.м., який працює на підприємстві понад 20 років, на підставі яких Ленінською райадміністрацією та Виконкомом Запорізької міської ради йому був виданий ордер  №89 від 08.01.2004р. в межах їх повноважень з додержанням процедури видачі, та відповідно до ст. 129 ЖК України, є єдиним документом для вселення ОСОБА_4 до зазначеної кімнати.

      Судом не встановлено будь-яких неправомірних дій ОСОБА_4 з приводу надання ним відомостей про поліпшення житлових умов, на теперішній час він також є працівником підприємства, а на час видачі ордеру дійсно потребував поліпшення житлових умов.

      Тому в цій частині позову, суд вважає вимоги  такими, що не підлягають задоволенню.

      Керуючись ст.ст.10,60,212-215 ЦПК України, ст.9,132,125,129,59,117 ЖК України, ст.15,16,393,396 ЦК України, ЗУ України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.04.1992р., Постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985р. зі змінами постанови Пленуму від 10.03.1989р., та від 25.12.1992р. №13 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України»,  суд, -

                                                                    В И Р І Ш И В :

      Позов ОСОБА_3  – задовольнити частково.

      Скасувати частково постанову адміністрації та профспілкового комітету №28 від 03.10.2003р. про перерозподіл  житлової площі у малосімейному гуртожитку, в частині  виселення ОСОБА_3. із гуртожитку по АДРЕСА_1

      Вселити ОСОБА_3 до кімнати АДРЕСА_3.

      В визнанні ордеру №89 від 08.01.2004р. виданому Виконавчим комітетом Запорізької міської ради ОСОБА_4 – відмовити.  

      В скасуванні розпорядження Ленінської районної адміністрації №3378-р від 25.12.2003р. на підставі якого був виданий ордер №89 від 08.01.2004р. – відмовити;

      В скасуванні свідоцтва про право власності на житло №1926 від 29.11.2006р. виданого Ленінською районною адміністрацією Запорізької міської ради на кімнату 14,8 кв.м., що складає 23/50 частини квартири спільного заселення АДРЕСА_1 в м. Запоріжжя ОСОБА_4 – відмовити;

      В скасуванні розпорядження Ленінської районної адміністрації №3759 від 29.11.2006р. на підставі якого видано свідоцтво про право власності на житло №1926 від 29.11.2006р. - відмовити;

      В виселенні ОСОБА_4 із кімнати площею 14,8 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 – відмовити.    

      Рішення може бути оскаржене  в Апеляційний суд Запорізької області  протягом 10 днів.

      Суддя :