У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2010 р. м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Власова С.О. та Мацунича М.В.,
при секретарі Медяник Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду від 14 липня 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа – Іршавська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом у липні 2008 р.
Просила визнати за нею право власності на нежиле приміщення першого поверху будівлі будинку побуту «Веселка», що складає 10/100 частин загальною площею 221.60 м кв. і знаходиться в АДРЕСА_1, та на автомобіль ВАЗ – 21061, реєстраційний номер НОМЕР_1, як на спадкове майно після смерті чоловіка – ОСОБА_8
На обґрунтування зазначала, що є спадкоємцем останнього. Указане приміщення належало чоловіку як учаснику товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіз» на підставі свідоцтва про власність від 18.12.95 р. Однак, у зв’язку зі зміною організаційно-правової форми (з малого колективного підприємства «Сервіз» на однойменне ТОВ), відсутністю в останнього свідоцтва про власність на спірне приміщення (таке було видане МКП) та несвоєчасною відмовою сина ОСОБА_2 від спадщини їй було відмовлено в оформленні спадщини на це майно. Автомобіль належав чоловіку на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 02.10.95 р.
Рішенням Іршавського районного суду від 14 липня 2009 р. позов задоволено повністю.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати це рішення та закрити провадження у справі. Доводить про невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, та порушення ст. 1297 ЦК України.
Письмових заперечень або пояснень на скаргу ОСОБА_2 та інші особи, які беруть участь у справі, не подали.
Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину, вступила в управління та володіння майном, але через відсутність у заснованого ОСОБА_8 товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіз» (правонаступника малого колективного підприємства «Сервіз») свідоцтва про право власності на будівлю будинку побуту «Веселка» та несвоєчасної відмови сина (ОСОБА_2.) від спадкового майна їй було відмовлено у прийнятті спадщини.
У процесі апеляційного розгляду справи статус позивача набув ОСОБА_2 як правонаступник померлої ОСОБА_7
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення – скасуванню із закриттям провадження у справі, з таких мотивів.
За загальним правилом (ст. 1296 ЦК України) спадкоємці, які прийняли спадщину, лише мають право, проте не зобов'язані одержувати свідоцтво про право на спадщину, хоча для безперешкодного здійснення спадкоємцями своїх прав одержання свідоцтва у багатьох випадках є доцільним та необхідним.
Разом з тим, ЦК України встановлює один випадок, коли одержання свідоцтва є не правом, а обов'язком спадкоємця. Так, згідно з вимогами ст. 1297 ч.1 цього Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Необхідність одержання указаного свідоцтва викликана тим, що на відміну від інших правомочностей, що переходять до спадкоємця у складі спадщини, право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з моменту прийняття спадщини із зворотною юридичною силою на час її відкриття (ст. 1268 ЦК ч.5), а з моменту реєстрації права спадкування нерухомого майна у державних органах (ст. 1299 цього Кодексу). При цьому на кожен об'єкт нерухомого майна оформляється окреме свідоцтво про право на спадщину, яке за умови подальшої реєстрації права власності в БТІ перетворюється на правовстановлювальний документ.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Особа може звернутися до суду (за правилами позовного провадження) в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.08 р. «Про судову практику у справах про спадкування»).
Таким чином, оскільки ОСОБА_10 прийняла спадщину за померлим ОСОБА_8 (чоловіком), подала заяву про прийняття спадщини і в державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа (а.с.34-35), а доказів про відмову нотаріуса в оформленні права на спадщину немає, то позовна вимога про визнання права на спадщину розгляду в судовому порядку
не підлягає.
Згідно з положеннями ст. 310 ч. 1 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 цього Кодексу, відповідно до п.1 ч.1 якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ст. 206 ч.3 ЦПК).
Керуючись ст.ст. 205 ч.1 п.1, 307 ч.1 п.4, 310 ч.1, 314 ч.1 п.3, 315, 317, 319 ЦПК України, -
ухвалила:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Рішення Іршавського районного суду від 14 липня 2009 р. скасувати, а провадження у справі закрити.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: