АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа № 11-а-1933 Головуючий у першій інстанції Трусова Т.О.
Категорія КК: ч. 2 ст. 185, ч.2 ст. 289 Доповідач Корнієнко Т.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2010 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді – Кравченка С.І.,
суддів – Корнієнко Т.Ю., Кияшка О.А.,
за участю прокурора – Тертичного А.О.,
потерпілого – ОСОБА_2,
засуджених - ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Гриненко О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2010 року,
в с т а н о в и в :
Цим вироком
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, який працює робітником в ПП "Арта", зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1, раніше судимий:
- 14.05.2001 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч.2 ст.229-6 КК України ( в редакції 1960 року) на 2 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;
- 10.12.2002 року Дарницьким районним судом м. Києва за ч.2 ст.15, ч.2 ст.289, ч.2 ст.289, ч.3 ст.289 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений з місць позбавлення волі 29.01.2009 року умовно-достроково з невідбутим строком 4 місяці 14 днів,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного йому судом іспитового строку в три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ст.76 КК України.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Києва, громадянина України, який працює водієм в ПП "Арта", має на утриманні сина, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2, раніше не судимий,
засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного йому судом іспитового строку в три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ст.76 КК України.
За ч.2 ст.289 КК України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані не винними і виправдані за відсутністю в їх діях складу злочину.
Згідно з вироком суду, 11 cічня 2010 року приблизно з 20-00 до 22-00 год. робітник ПП «Арта» ОСОБА_3 та водій-охоронець вказаного підприємства ОСОБА_4 розпивали спиртні напої за місцем своєї роботи на території бюро ритуальних послуг, що належить ПП «Арта», по вул. Тростянецькій, 6-Г в м. Києві. Перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, взявши в підсобному приміщенні ключі, відчинили двері підвального приміщення, до якого ОСОБА_4 мав доступ в силу виконання обов'язків охоронця, звідки за попередньою змовою таємно викрали задній міст до автомобіля «ГАЗ-3110», який належав засновнику ПП «Арта» ОСОБА_2, вартістю 1800 грн., який в той же вечір вивезли з території бюро ритуальних послуг і продали як металобрухт.
Окрім того, органами досудового слідства ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, тобто в незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, яке вони вчинили за наступних обставин.
12 січня 2010 року приблизно о 01-00 год. ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходилися в підсобному приміщенні на території бюро ритуальних послуг по вул. Тростянецькій 6-Г в м. Києві, де вступили в попередню змову про незаконне заволодіння автомобілем «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1 вартістю 24000 грн., який належить ОСОБА_5, та знаходився на вказаній території. ОСОБА_4 взяв у підсобному приміщенні ключі від вказаного автомобіля, і разом з ОСОБА_6 вони підійшли до автомобіля «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1 та поставили на нього акумулятор від іншого автомобіля і запустили двигун. Після цього, незаконно заволодівши вказаним автомобілем, ОСОБА_4 залишився на території, а ОСОБА_3 виїхав з території та, керуючи даним автомобілем, поїхав до універсаму «Київ», що знаходиться на вул. Харківське шосе в м. Києві. Повертаючись з універсаму «Київ», на вулиці Харківське шосе ОСОБА_3 був затриманий працівниками міліції. В подальшому автомобіль був повернутий власнику без ушкоджень.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, подав апеляцію, в якій він, не оспорюючи фактичні обставини справи і кваліфікацію дій засуджених за ч.2 ст.185 КК України, вважає, що вони безпідставно виправдані за ч.2 ст.289 КК України. Як вказує в апеляції прокурор, за змістом ст.289 КК України, не має значення в яких цілях винна особа має намір використати автомобіль. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в силу своїх службових повноважень мали знати та усвідомлювати, що в разі використання автомобілів, належних ПП «Арта», для власних потреб необхідно ставити до відома власника автомобілів – ОСОБА_2 Крім того, прокурор вказує на те, що ОСОБА_3 раніше засуджувався за злочин, пов’язаний із незаконним заволодінням транспортного засобу, і повторно вчинив аналогічний злочин.
Оскільки заволодіння автомобілем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мало місце, просить скасувати вирок суду, визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 винними за ч.2 ст.289, ч.2 ст.185 КК України і призначити покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.289 КК України – 6 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.2 ст.185 КК України – 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України остаточне покарання призначити 6 років позбавлення волі без конфіскації майна, ОСОБА_4 призначити покарання за ч.2 ст.289 КК України – 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ч.2 ст.185 КК України – 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України остаточне покарання призначити 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію державного обвинувача, засуджених та потерпілого, які просили відмовити прокурору в задоволенні апеляції, вважаючи вирок суду законним і обґрунтованим, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, провівши судові дебати та надавши засудженим останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Винність засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчинені таємного викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, за обставин, викладених у вироку, доведена наявними у справі доказами, розглянутими і дослідженими в судовому засіданні, і в апеляціях не заперечується. Кваліфікація їх дій за ч.2 ст. 185 КК України є правильно.
Згідно ст. 365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.
Виправдовуючи підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не мали прямого умислу на заволодіння транспортним засобом. При цьому суд виходив з того, ОСОБА_4 працював в ПП «Арта» водієм і в силу своїх службових обов’язків мав право керувати та керував автомобілями вказаного підприємства, в тому числі і автомобілем «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1, що підтвердив і ОСОБА_2 Ключі від замка запалювання автомобіля «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1, знаходилися в приміщенні офісу, доступ до якого був у ОСОБА_4 як охоронця. Дозволяючи ОСОБА_3 скористатися автомобілем для поїздки до магазину, ОСОБА_4 допустив фактичну помилку вважаючи, що завдяки його посаді водія він має право користуватися транспортним засобом, а ОСОБА_6 знаючи, що ОСОБА_4 є водієм ПП «Арта», який керує всіма автомобілями підприємства, в свою чергу також не усвідомлював, що останній без вказівки керівника не має право на користування транспортним засобом підприємства.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи і колегія суддів з ним погоджується з огляду на наступне.
Як встановлено судом, і це ніким не оспорюється, ОСОБА_3 використав автомобіль «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1 для поїздки в магазин, і був затриманий працівниками ДАІ, коли повертався на ньому місце роботи.
З матеріалів справи вбачається, що після оформлення матеріалів в ДАІ він повернувся на роботу і залишив там документи про вилучення автомобіля.
ОСОБА_4 показав у суді, що він керував цим автомобілем по роботі, і ОСОБА_3 здійснював поїздку на ньому з його дозволу.
Згідно показань потерпілого ОСОБА_2, які він підтвердив і при апеляційному розгляді справи, водій ОСОБА_4 за путьовими листами керував кількома автомобілями, які використовуються на підприємстві, в тому числі і автомобілем «ГАЗ-3110», д.н.з. НОМЕР_1.
Таким чином, на час, коли ОСОБА_4 виконував обов’язки охоронця, у нього було уявне право на користування цим транспортним засобом, а ОСОБА_3, знаючи, що ОСОБА_4 є водієм, помилково вважав, що з його дозволу він може використати цей автомобіль для поїздки в магазин за продуктами.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 289 КК України, полягає у прямому умислі, тобто особа повинна усвідомлювати, що вона протиправно заволодіває транспортним засобом, суспільну небезпеку цього діяння і бажає його вчинити.
За встановлених судом обставин, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є працівниками підприємства ПП «Арта», не усвідомлюючи суспільно небезпечного характеру свого діяння, без належного дозволу використали автомобіль для здійснення поїздки у власних цілях, помилково уявляючи, що таке право вони мають.
Отже, в їх діях відсутня суб’єктивна сторона злочину і їх не можна визнати суб’єктами злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а тому апеляція прокурора не підлягає задоволенню.
Призначаючи покарання засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч.2 ст.185 КК України, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особи винних, наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, конкретні обставини справи, думку потерпілого, і обгрунтовано дійшов висновку про можливість їх виправлення та перевиховання без ізоляції від суспільства та прийняв рішення про звільнення їх від відбування покарання з випробуванням, яке відповідає вимогам ст. 75 КК України та є законним.
З огляду на викладене, призначене засудженим покарання не може бути визнано явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості, підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання і постановлення нового вироку та істотних порушень вимог КПК України колегія суддів не вбачає, а тому апеляція прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора Гриненко О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 22 липня 2010 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – залишити без зміни.
СУДДІ: